Афіша театру

Казка на 2 дії з хореографічними епізодами та мультиплікаційними і проекційними ефектами
Початок: 6.01.2017 - 12:00
Завершення: 14:20
Виконується російською мовою
Казка про царя Салтана
Микола Римський-Корсаков
Казка про царя Салтана
Лібрето Володимира Бєльського за казкою Олександра Пушкіна.
 
Прем'єра на київській сцені відбулася 16 листопада 2013 року.

 

 

  • Асистент режисера:
  • Режисери, які ведуть виставу:
  • КОВНІР Вікторія
  • ЯРОВА Ірина
  • ЯРОВА Дар’я
  • Суфлери:
  • БУДЗЯК Роман
  • ГОНЦОВСЬКА Наталія

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

 

ПРОЛОГ

 

У світлиці ввечері прядуть три сестри. Старші сестри зовсім заганяли молодшу Мілітрису – і води наноси, і пічку затопи, і корову подої. Самі ж знай похваляються своєю красою.

«Якби я була цариця, –

Каже так її сестриця, –

То сама на цілий світ

Наварила б я обід».

«Якби я була цариця, –

Ка же так її сестриця, –

На весь світ сама-одна

Я б наткала полотна».

«Якби я була цариця, –

Третя мовила сестриця, –

Я б родила для царя

Молодця-богатиря».

Тільки мовила – до світлиці входить цар Салтан і наказує не зволікати, а їхати до палацу. Бути їй царицею, а сестрам – поварихою та ткачихою. Заздрісниці підмовляють сваху бабу Бабариху нашепотати Мілітрисі лихо.

 

Дія перша

 

Картина перша

 

У царському палаці в Тмутаракані цариця Мілітриса чекає на повернення Салтана з війни. Вже давно відіслала вона чоловікові гінця з радісною звісткою про народження царевича Гвідона, а від Салтана все немає й немає відповіді. Цариця навіть не підозрює, що злі сестри з Бабарихою підмінили її грамоту та відправили з гінцем обмову про те, що

«народилось дитинча –

не дівчатко, не хлопча,

не пацюк, не жабенятко,

а невидане звірятко».

Нарешті приїжджає гонець від Салтана та привозить указ, в якому

«цар велить негайно

В море кинути потайно,

Щоб про це не відав світ,

І царицю і приплід».

Зі слізьми й голосінням народ виконує царську волю, посадивши царицю з сином до бочки.

 

Картина друга

 

Довго пливе бочка по синьому морю. Не щодня, а щогодини росте в ній царевич Гвідон. Але ось хвилі викидають бочку на пустельний берег острова Буяна. Самотні на острові цариця Мілітриса та молодий царевич Гвідон. Раптом бачить царевич: високо у небі біла Лебідь намагається врятуватися від пазурів хижого птаха. Гвідон стріляє й вбиває злого коршака. Лебідь обіцяє царевичу за свій порятунок відплатити добром.

Сутеніє. Мати й син засинають, а прокинувшись, не вірять очам своїм: на сонці виблискує куполами дивовижний град. Із воріт під гул дзвонів йде народ і просить Гвідона стати їхнім князем.

 

Дія друга

 

Картина перша

 

Добре живеться Гвідону з матір’ю. Але бачить він кораблі, які пливуть по морю в Тмутаракань, і туга обіймає його серце. Хочеться Гвідону побувати на батьківщині, побачити батька. Приходить він з невеселими думками до Лебеді. Велить вона Гвідону тричі зануритися в море – і перетворюється князь на джмеля.

 

Картина друга

 

У царських палатах Салтан приймає корабельників. Вони розповідають цареві про чудове місто, яким править князь Гвідон, про дива: про чарівну білку, що гризе золоті горішки й співає пісень; про тридцять три богатирі, які виходять із хвиль морських. Зовсім уже зібрався Салтан їхати до Гвідона, та злі сестри Мілітриси та Бабариха не пускають його, відволікаючи розповіддю про чудо, якого немає навіть у загадковому граді – це царівна, яка своєю вродою

«денне світло затіняє,

а вночі, як сонце, сяє.

Місяць у косі блищить,

На чолі зоря горить.

А сама вона, як пава,

Походжає величаво,

Як розмову поведе –

Наче горлиця гуде.

Кожен скаже справедливо:

Це вже диво – справжнє диво».

Джміль боляче жалить злих сестер і Бабариху та летить геть.

 

Картина третя

 

Царевич не може забути розповідь про прекрасну царівну. Кличе він Лебідь та просить допомогти йому знайти царівну, адже:

«Давно вже він готовий

По царівну ту чудову

Безперестанку іти

Хоч в які чужі світи».

«Нащо так далеко?

Ця обраниця твоя

Біля тебе – це ж бо я!» — відповідає Лебідь і обертається красунею-царівною.

 

Картина четверта

 

На острів приїжджає цар Салтан. Довго дивується цар чудесам. Але найчудовішим є те, що його кохана дружина й син живі і щасливі. На радощах Салтан пробачає навіть лиходійок-сестер. Починається гучне святкування.

СВІТ ПУШКІНСЬКОЇ КАЗКИ

Миколу Андрійовича Римського-Корсакова, який належить до плеяди видатних діячів російської культури XIX століття, вважають митцем з енциклопедичними здібностями – геніальний композитор, видатний педагог, який створив свою школу, диригент-практик, автор теоретичних праць з оркестру («Основи оркестрування»), гармонії («Практичний підручник гармонії»), статей про музичну освіту, музичний письменник, який написав мемуари «Літопис мого музичного життя». Особистість композитора гармонійно поєднувала всю багатогранність його талантів. Адже саме гармонія, як сувора узгодженість елементів всесвіту, була властива творчості та різнобічній діяльності Римського-Корсакова. Він автор п’ятнадцяти опер, серед яких «Псковитянка», «Майська ніч», «Ніч перед Різдвом», «Царева наречена». У його доробку прекрасні симфонічні твори: увертюри, симфонії, сюїти «Шехеразада», «Антар», музична картина «Садко», іспанське капричіо...

Найулюбленішим для композитора був світ російської казки, в основі якого народне мистецтво, де відбуваються яскраві обряди, свята, звучать селянські пісні, народні сказання, відображаються картини природи. «Усе, що у світі звучить і через звучання розкриває життя, відбилося у звукопоезії Римського-Корсакова», – писав академік Б. В. Асаф’єв. Його оперні казки багатоликі: казка-лубок «Казка про царя Салтана», казка-символ «Кощій-безсмертний», казка-сатира «Золотий півник», весняна казка «Снігуронька», казка-билина «Садко», казка-літопис «Сказання про невидимий град Кітеж і діву Февронію». Але казка для композитора – це не втеча від реальності. Це відображення дійсності через художні образи, нехай на перший погляд фантастичні, але за своєю суттю пов'язані з життям. М. Римський-Корсаков вбачав у казках широкий простір для творчої фантазії, глибоку народну мудрість, підкреслюючи своїм учням, що «навіть і найфантастичніше в мистецтві вдається лише тоді, коли воно коріннями має нормальні земні відчуття».

1890-і роки для Римського-Корсакова були роками напруженої творчої праці – закінчивши один великий твір, він розпочинає наступний. За цей період були написані «Ніч перед Різдвом», «Садко», «Царева наречена». У цей же період, у 1895 році, М. Римський-Корсаков відвідує Київ, де в січні з величезним успіхом відбулася прем’єра «Снігуроньки». Композитор тісно співпрацював з постановниками, відвідував усі репетиції. Після прем’єри глядачі влаштували тривалі овації М. Римському-Корсакову, актори вивели композитора на сцену, засипали квітами та подарували срібний вінок. На творчому підйомі композитор береться за нову оперу, повертаючись до улюбленого світу російської казки. Це нова опера – «Казка про царя Салтана, про сина його, славного й могутнього богатиря князя Гвідона Салтановича, і про прекрасну Царівну-Лебідь» (1899-1900). Син М. Римського-Корсакова Андрій Миколайович згадував легкий, щасливий настрій, який не полишав батька під час роботи над «Салтаном»: Микола Андрійович «радісно налаштований від передчуття постановки «Царевої нареченої»... Він знову повний бажання писати. В руках у нього дивовижна перлина пушкінської казки. А тут ще до того ж – історичний пушкінський рік...»

У 1899 році виповнилося сто років від дня народження великого поета. Безумовно, Римський-Корсаков не міг пройти повз таку значну подію. Свою шану творчості Олександра Пушкіна композитор віддав в опері «Моцарт і Сальєрі», кантаті «Пісня про віщого Олега», двох концертних аріозо для баса з оркестром – «Анчар» і «Пророк», у низці прекрасних ліричних романсів.

Вибираючи для нової опери «Казку про царя Салтана» твір Пушкіна, Римський-Корсаков звернувся до твору, близьким йому за духом. Зв'язок з фольклорною традицією, з народною казкою, з обов'язковою перемогою добра давав можливість створити оперу, яка по-святковому, саме так, як хотілося композитору, вшановувала ювілей російського поета.

Лібрето опери писав Володимир Бєльський, який вже брав участь у створенні лібрето опери «Садко». «Розумна, освічена людина, науковець, який закінчив два факультети – юридичний і природничий, більш того чудовий математик, Володимир Іванович був великим знавцем і шанувальником російської старовини та давньої російської літератури – билин, пісень і т. п. У цій скромній, сором’язливій та найчеснішій людині на вигляд неможливо було й уявити тих знань і того розуму, які виступали назовні при найближчому з ним знайомстві. Пристрасний поціновувач музики, він був одним з гарячих прихильників російської музики взагалі й, зокрема, моїх творів», – писав у «Літописі» композитор.

Бєльський належав до того кола молодих ентузіастів музичного мистецтва, який утворився навколо Римського-Корсакова в 1880-1890-х роках. Помітивши його особливе ставлення до своєї музики ще у 1895 році, композитор доручив йому написати текст лібрето третьої картини «Садко». З того часу Бєльський постійно співробітничає з композитором. До «Казки про царя Салтана» він написав, за словами Римського-Корсакова, «чудове лібрето, використовуючи, у міру можливості, текст Пушкіна та художньо й вміло підробляючись під нього».

В опері збережені основні сюжетні лінії пушкінської казки. Цар Салтан, який вибрав у дружини молодшу із сестер тому, що та обіцяла «народити богатиря»; підступні вчинки «свахи баби Бабарихи» і сестер, які зненавиділи нову царицю (в опері Мілітриса); плавання цариці із Гвідоном у бочці; острів Буян, де Гвідон рятує Лебідь, вбивши злого чародія, і в нагороду отримує царство (місто Льодяник) і дружину – Лебідь-Птаху, яка перетворюється у царівну; політ Гвідона, який став джмелем, на батьківщину та сцена з корабельниками; і на завершення – приїзд Салтана до Гвідона та зустріч його з Мілітрисою – ось основні епізоди опери, які повністю збігаються з пушкінською казкою. У той же час багато сцен розширено – без цього було б неможливе сценічне втілення лаконічної казки Пушкіна. З’явилися нові дійові особи – Старий Дід, Скоморох, народ Салтанового царства і міста Льодяника.

Доповнення, які ввели Бєльський з Римським-Корсаковим, багато в чому додали сюжету нового забарвлення. В опері збережений гумористичний колорит пушкінської казки, хоча іноді гумор набуває іронічного і навіть сатиричного відтінку.

Салтану та Салтановому царству в опері у деякій мірі протиставляється царство Гвідона й Царівни-Лебеді – місто Льодяник на острові Буяні, зображуючи яке лібретист і композитор внесли нові штрихи до пушкінського сюжету. Місто Льодяник – не тільки чарівний град з небаченими дивами. У хорі жителів Льодяника, які зустрічають та вітають Гвідона, звучать слова, де проголошуються основи життя у цьому казковому місті: любити мир, збирати квіти просвіти, пожинати плоди праці. Зрозуміло, що мирне життя на острові Буяні протиставляється війнам «через розірвані постоли», які змушений вести народ Салтанового царства.

Чимось надзвичайним, поетичним та омріяним оповитий один з найяскравіших образів в опері – Царівни-Лебеді, яка стала втіленням мудрої краси російської казки. Музика передає величний плин прекрасного птаха хвилями моря і переливи пташиних трелей, які переходять у широку російську співучу мелодію. Голос Лебеді звучить нібито незнаний дивовижний інструмент. Так само як Морська царівна у «Садко», Лебідь спочатку невіддільна від природи, і лише поступово відбувається її перетворення у казкову красуню.

М. А. Римський-Корсаков у «Казці про царя Салтана» по-новому трактував казковий оперний жанр, надавши йому елементів лубочності, жартівливих пісень, театральних народних гулянь. Підкреслено наївний, іноді «скоморошний» характер музики витриманий у багатьох епізодах опери. Композитор, якого Б. В. Асаф’єв вважав «справжнім поетом оркестру», наповнив оперу завершеними симфонічними картинами, в яких описав дива острова Буяна – білочку, яка «золотий гризе горіх» і «пісеньку веде» «Ой у садочку, на городі!», підказану Пушкіним, тридцять трьох богатирів і дядьку Чорномора, які виступають під мужню, маршеподібну войовничу мелодію на тлі супроводу, де чути грізний рокіт бурхливого морського прибою.

Один із найпопулярніших епізодів опери – політ джмеля, жартівливе, блискуче скерцо, мелодія якого нагадує дзижчання, – одне з типових для Римського-Корсакова звучань, «підслуханих у природи». Композитор завжди носив із собою нотний записничок, до якого вписував звучання, які раптово приходили в голову – мелодію, послідовність співзвуч або «голоси природи»: гудіння бджоли, джмеля, жука, писк мошкари.

Особливо різнобарвно в опері представлена найулюбленіша Римським-Корсаковим стихія моря. Вісімнадцятирічним юнаком композитор закінчив Морський корпус у Петербурзі, неодноразово ходив у далекі плавання, відвідавши багато країн. В опері море, за словами академіка Б. В. Асаф’єва, «величаво плеще, розкидистими хвилями здіймаючись, а через мить... спокійно дихає, ніжно й ласкаво колишеться. Моментами вітерець, що лине, порушує розмірений сплеск водної стихії, народжуючи переривчастий ритм: трепетні нервові хвилі розливаються поверхнею. Але знову спокій... знову налітає вітер: бурхливо пінячись, у несамовитості набігають хвилі на берег, виносячи за собою тридцять три витязі з дядьком Черномором. Або ж урочисто у блискучому звучанні дихаючого на повні груди оркестру іскриться море у світлому сяйві дня, коли корабель пристає до пристані столиці царя Салтана...»

Право першої постановки «Казки про царя Салтана» композитор надав Російській приватній опері. Про успіх опери у публіки стає зрозуміло вже з перших вистав. Цьому сприяла ретельна робота диригента Михайла Іпполітова-Іванова та участь у прем’єрних виставах кращих артистів трупи: Гвідона співав Антон Секар-Рожанський, Мілітрису – Олена Цвєткова, Ткачиху – прекрасна актриса Олександра Ростовцева, Старого діда – Василь Шкафер, царя Салтана – Микола Мутін. Поетичний образ Царівни-Лебеді створила видатна російська оперна співачка Надія Забела-Врубель. Вона була, за словами одного із сучасників, «найсправжніша», нібито прийшла з живого світу російської казки».

Художнє оформлення вистави – декорації та костюми, створив Михайло Врубель, художник, який прославив своє ім'я майже у всіх жанрах образотворчого мистецтва: живописі, графіці, декоративній скульптурі, театральному мистецтві. За його ескізами декорації писав Аполлінарій Васнєцов (брат видатного російського художника Віктора Васнєцова), який тоді розпочинав діяльність театрального художника.

Михайло Олександрович Врубель – глибоко своєрідний художник – відчував та любив музику Римського-Корсакова, творчість якого надихнула митця на картини «Морська царівна» і «Царівна-Лебідь», прообразом яких стала його дружина Надія Забела, та низку малюнків. У свою чергу композитор присвятив йому романс «Сон у літню ніч».

Історія постановок «Казки про царя Салтана» на сцені Національної опери України імені Т. Г. Шевченка давня та цікава. Вперше опера була поставлена 31 січня 1908 р. диригентом Еудженіо Еспозіто, під керівництвом якого у 1897 р. у Московській приватній російській опері відбулася прем'єра опери М. Римського-Корсакова «Садко». Режисер вистави – Микола Боголюбов, художник – Семен Евенбах. Серед виконавців головних партій у цій постановці – Леоніда Балановська, яка виконувала партію Мілітриси. Співачка володіла унікальним голосом величезного діапазону.

Напередодні офіційного відкриття чергового театрального сезону 1 вересня 1911 р. за наказом генерал-губернатора Ф. Ф. Трєпова в київському театрі показували урочисту святкову виставу «Казки про царя Салтана» для поважних столичних гостей на чолі з російським імператором Миколою ІІ, який приїхав до Києва з нагоди відкриття пам'ятника Олександру ІІ. В антракті після другого акту було скоєно замах та смертельно поранено прем’єр-міністра Росії Петра Столипіна.

Наступна прем'єра «Казки» відбулася 1 вересня 1917 р. під керуванням диригента Михайла Штеймана, режисер вистави – Олександр Улуханов, художник – Семен Евенбах. Сольні партії виконували відомі вокалісти Катерина Воронець, Марта Баратова, Марина Скибицька, Ольга Монська, Федір Орешкевич, Василь Лубенцов.

Колоритний образ царя Салтана створив Михайло Донець, майстерно змалювавши його сатиричними й комедійними засобами. Відважного князя Гвідона виконав блискучий співак Михайло Микиша. У цій фантастично-казковій виставі дебютувала молода талановита співачка, володарка лірико-колоратурного сопрано Марія Тессейр, яка створила поетичний образ дивовижної красуні Царівни-Лебідь, який став уособленням високого мистецтва, натхненої поезії та краси.

Неодноразово до шедевру М. Римського-Корсакова театр звертався протягом сезонів 1922-23, 1927-28, 1929-30 рр. Виставами диригували Лев Штейнберг, Валеріан Бердяєв, Лев Брагінський, режисери-постановники – Арнольд Самарін-Волжський, Володимир Манзій, художники-постановники – Семен Евенбах, Олександр Хвостенко-Хвостов.

У 1949 році минало 150 років від дня народження Олександра Пушкіна. Театр відзначив річницю постановкою опери М. Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана» у перекладі лібрето Павла Тичини. Диригентом-постановником вистави був Веніамін Тольба, сценічну постановку здійснив Михайло Стефанович. Художник О. Хвостенко-Хвостов зробив оформлення «Казки» у стилі палехських майстрів та цікаві за кольоровою гамою костюми. Натхненна поезія пушкінської казки ожила в образах Салтана – Михайло Роменський та Борис Гмиря, Мілітриси – Олександра Станіславова, Віра Гужова та Лілія Лобанова, Гвідона – Віктор Борищенко та Семен Коган, Царівни Лебеді – Марія Бем та Єлизавета Чавдар, Ткачихи та Поварихи – Лариса Руденко, Ніна Гончаренко, Броніслава Полякова та Римма Разумова, Бабарихи – Елеонора Томм та Зінаїда Кушнарьова, Старого діда – Іван Кученко.

Понад століття звучить музика М. А. Римського-Корсакова на київській сцені. З п’ятнадцяти опер композитора у різний час були поставлені вісім, до яких театральні митці зверталися неодноразово. «Царева наречена» ставилася 7 разів, «Садко» – 6, «Снігуронька» – 5, «Золотий півник» – 4, по 3 рази – «Майська ніч» та «Ніч перед Різдвом», йшла на сцені й опера «Моцарт і Сальєрі». До симфонічної музики М. А. Римського-Корсакова зверталися хореографи, ставлячи балети «Шехеразада» (4 постановки) та «Італійське капричіо». Наразі у репертуарі Національної опери України балет «Шехеразада». Постановка «Казки про царя Салтана» – це прекрасний внесок у багатогранну культурну скарбницю, який завжди буде цікавити все нові й нові покоління шанувальників музичного мистецтва.

 

Вікторія Апанасенко

Національна опера поставила найдорожчу постановку сезону… для дітей - See more at: http://www.pic.com.ua/natsionalna-opera-postavyla-najdorozhchu-postanovku-sezonu-dlya-ditej.html#sthash.4WQtP6ud.dpuf
Національна опера поставила найдорожчу постановку сезону… для дітей - See more at: http://www.pic.com.ua/natsionalna-opera-postavyla-najdorozhchu-postanovku-sezonu-dlya-ditej.html#sthash.4WQtP6ud.dpuf
Національна опера поставила найдорожчу постановку сезону… для дітей - See more at: http://www.pic.com.ua/natsionalna-opera-postavyla-najdorozhchu-postanovku-sezonu-dlya-ditej.html#sthash.4WQtP6ud.dpuf
"ПіК (Політика і культура)"
Національна опера України поставила найдорожчу прем'єру сезону для...дітей".
 
"Урядовий кур'єр"
«На думку художнього керівника театру Мирослава Скорика, «ця опера вбиває двох зайців, бо цікава і дітям, і дорослим, адже «сказка — ложь, да в ней намек».
 
"Факти" ICTV
"Нині глядачі не лише бачать нове читання класики, а чують найвідоміші голоси вітчизняної класичної сцени".
 
"День"
"...Постановщики Национальной оперы... надеются поразить воображение своих зрителей не только пением, но и фантастической сценографией, балетом и визуально-графическими эффектами".
 
"Мир Моды"
"Спектакль прошел с переаншлагом – в Оперу зрители спешили целыми семьями, с детьми разного возраста, а лишние билетики спрашивали еще на подступах к театру".