Афіша театру

Ліричні сцени на 3 дії
Початок: 4.02.2017 - 19:00
Завершення: 22:10
Виконується російською мовою
Євгеній Онєгін
Петро Чайковський
Євгеній Онєгін
Лібрето Петра Чайковського та Костянтина Шиловського
за однойменним романом у віршах Олександра Пушкіна.
 
Прем’єра на київській сцені відбулася 16 квітня 1983 року.
   

 

 

  • Режисери, які ведуть виставу:
  • КОВНІР Вікторія
  • ЯРОВА Дар’я
  • Суфлери:
  • БУДЗЯК Роман
  • ГОНЦОВСЬКА Наталія

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

 

Дія перша

 

Картина перша

 

«Куди? Ох, ці мені поети!»

«Пора, Онєгіне, мені!»

«Я не держу тебе, та де ти

Марнуєш вечір день при дні?»

«У Ларіних». — «Їй-богу, диво!

Та чи воно ж таки можливо

Туди так пильно учащать?»

«Звичайно». — «Чудно, що й казать!

Я бачу й без твого визнання:

По-перше, (ну, вгадаю я?)

Російська проста це сім'я,

Гостей невпинне частування,

Розмови про вчорашній сон,

Про дощ, про скотний двір, про льон...»

 

У розмірене, таке буденне життя Ларіних приїзд Ленського і Онєгіна вносить сум'яття. Усі з хвилюванням і цікавістю зустрічають Онєгіна, який незадовго перед цим приїхав з Петербурга. Ленський, романтично піднесений поет, наречений Ольги, знову освідчується їй в коханні.

Онєгін здивований вибором свого друга. Особисто він обрав би старшу сестру. В душі Татьяни несподівана зустріч народжує незнане їй раніше почуття.

 

Картина друга

 

Діждалася... Відкрились очі;

«Це він!» — подумала вона.

Тепер, ой леле! дні і ночі,

І сну жарота самітна.

Все повне ним;чудесна сила

Мрійливу діву охопила

Тісним кільцем.

 

Татьяна не може приховати свої гарячі почуття і розповідає про це няні. Але чим може допомогти їй добра няня?

У пориві щирого кохання Татьяна наважується написати листа Онєгіну. В листі-сповіді розкривається бентежна, сповнена чистоти і піднесеності душа дівчини. Тепер доля Татьяни — в руках Онєгіна.

 

 

Картина третя

 

Та лист од скромної Татьяни

Мого героя зворушив:

Дівочий порив полум'яний

Рої думок у нім збудив;

Згадав він Тані личко миле,

Таке бліде та посмутніле,

І заглибивсь, як у затон,

В солодкій і безгрішний сон.

Можливо, знов полуменисту

Спізнав він бурю почуттів,

Та ошукати не хотів

Її душі довіру чисту.

Тепер ми в сад перелетім,

Де стрілася Татьяна з ним.

 

У саду, під пісні дівчат, які збирають ягоди, відбувається розмова Онєгіна з Татьяною. Лист дівчини не залишив його байдужим, але Євгеній не здатний відповісти на її почуття.

 

Дія друга

 

Картина четверта

 

Та от багряною рукою

Світанок з ранішних долин

Виводить з сонцем за собою

Веселе свято іменин.

Ще зранку Ларіни стрічали

Гостей-сусідів; під'їжджали

Вони в кибитках, у бричках,

В тяжких дормезах і в санях.

 

У будинку Ларіних святкують іменини Татьяни. Провінційні звички, старомодні наряди, пересуди — все це дратує Онєгіна. З нудьги, щоб допекти Ленському, який умовив друга приїхати на бал, Онєгін вирішує трохи позалицятися до Ольги. Жарт призводить до розриву.

 

Картина п'ята

 

Так...вороги! Чи то ж давно їм

Серця ненависть повила?

Чи то ж давно із супокоєм Трапезу, мислі і діла

Ділили друзі? Нині крові,

Неначе вороги спадкові,

Жадають, як в страшному сні,

Один одному в тишині

Вони готують кулю згубну...

 

Морозним ранком має відбутися дуель. Важкі передчуття гнітять Ленського. І він, і Онєгін на якусь мить згадують минулі дні, свою дружбу, усвідомлюючи всю безглуздість того, що відбувається. Але жоден з них не хоче зробити перший крок до примирення.

 

 

Дія третя

 

Картина шоста

 

Невже та сама це Татьяна,

Кому в недавні дні оті,

В початку нашого романа,

В глухій, далекій самоті,

Обравши путь добролюбиву,

Читав він проповідь зичливу,

Та, від якої він листа

І досі інколи чита,

Де все одверте, все на волі,

Та дівчинка... Чи це вві сні?..

Та дівчинка, кого в ті дні

Зневажив він в смиренній долі,

Невже вона була це з ним,

Спокоєм дивна чарівним?

 

На петербурзькому великосвітському балу Онєгін, що тільки-но повернувся з тривалих мандрів, зустрічає Татьяну. У знатній великосвітській дамі, дружині його вельможного друга Греміна, важко впізнати наївну провінційну дівчину. Онєгін вражений її шляхетністю, незалежністю і байдужістю до нього. В ньому спалахує пристрасне й нестерпне почуття.

 

Картина сьома

 

Княгиня перед ним одна,

Сидить неприбрана, сумна,

Листа задумано читає,

І по лицю її стіка

Гарячих, тихих сліз ріка.

Хто б сліз її на самотині

В цю бистру мить не розгадав!

Хто б Тані бідної в княгині,

Смутної Тані не пізнав!

 

Не витримавши внутрішніх переживань, Онєгін їде до Греміних. Княгиню він застав одну. Він хоче їй освідчитись в коханні.

Обоє усвідомлюють, яке щастя могло б чекати на них. Але минулого не повернути. Вибір зроблений і нічого не можна змінити. Татьяна рішуче обриває щасливі мрії, залишаючи Онєгіна у самотності.

 

* Переклад М.Т.Рильського

«ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН» П.ЧАЙКОВСЬКОГО

17 березня 1879 року стало знаменною датою в історії світової музичної культури. Цього дня в Москві відбулася прем'єра однієї з найкращих опер російського класичного репертуару - «Євгенія Онєгіна» Петра Ілліча Чайковського. Минають роки, десятиліття, а твір продовжує зачаровувати свіжістю мелодики, глибиною та проникливістю почуттів, особливою піднесеністю й акварельною чистотою. «Ліричні сцени» геніального композитора й сьогодні залишаються співзвучними часові, хвилюють нас, як хвилювали вони сучасників Чайковського. Академік Б.Асаф'єв писав: «Євгеній Онєгін», роман у віршах Пушкіна, — скільки дум, почуттів, художньої насолоди пов'язано з цим твором! Поезія Пушкіна глибоко ввійшла у побут багатьох поколінь наших співвітчизників. Вірші з «Онєгіна» цитуються напам'ять, окремі вирази стають епіграфами книжок, заголовками статей, вплітаються в літературний текст і в нашу мову. Коли ж роман ліг в основу твору другого найбільшого художники, «Євгеній Онєгін» осяявся новими барвами у нев'янучій музиці П.І.Чайковського, «до глибини єства свого російської...»

Аналізуючи створення тієї чи іншої опери, не завжди можна з точністю назвати навіть рік, коли у композитора виник задум. «Євгеній Онєгін» щодо цього - щасливий виняток. Ми знаємо, що 13 травня 1877 року відома співачка Єлизавета Андріївна Лавровська несподівано підказала Петру Іллічу тему нового оперного твору. «Минулого тижня якось завітав до Лавровської. Розмова зайшла про сюжети для сцени. Лизавета Андріївна мовчала і добродушно посміхалася, а потім раптом сказала: «А якби взяти «Євгенія Онєгіна»? Ця думка видалась мені несенітною, і я нічого не відповів. Згодом, обідаючи у трактирі, я згадав про «Онєгіна», задумався, далі знайшов думку Лавровської слушною, потім захопився і до кінця обіду наважився. Відразу побіг шукати роман Пушкіна. З трудом знайшов, подався додому, перечитав із захопленням і провів безсонну ніч, результатом якої став сценаріум чарівної опери із текстом Пушкіна...»

Уже 29 травня композитор іде в село Глєбово, щоб повністю присвятити свій час роботі над оперою.

Буяння весни, сільська тиша, творча піднесеність, обумовлена такою дорогою для П.Чайковського темою, надихали на роботу. Уже через десять днів він пише брату Модесту: «Всю другу картину першого акту (Татьяна з нянею) я уже написав і вельми вдоволений тим, що вийшло. Більша частина першої картини теж написана...» А ще через тиждень у листі до брата Анатолія повідомляв: «Вся перша дія в трьох картинах уже готова, сьогодні я взявся до другої. Аби я зостався тут на все літо, то, без сумніву, опера до кінця літа була б завершена...» На жаль, у Глєбові Чайковський прожив того року тільки місяць.

«...Яка глибінь поезії в «Онєгіні!» Я не помиляюся; я знаю, що сценічних ефектів та руху буде замало в цій опері. Але суцільна поетичність, людяність, простота сюжету в сполученні з геніальним текстом заміняє над усе ці недоліки».

Повернення з Глєбова до Москви не сприяло творчому натхненню. Візити, зустрічі, турботи в консерваторії забирали багато часу, не давали можливості зосередитися. Тільки в серпні, з трудом вирвавшись із Москви до милої Кам'янки в Україні, знову береться за роботу: інструментує першу картину опери.

У вересні Петро Ілліч знову повертається до Москви. Але внутрішня невдоволеність, важкий і гнітючий душевний стан виводять композитора з рівноваги. Лікарі радять йому негайно змінити обстановку. Композитор їде до Швейцарії, поселяється в маленькому затишному пансіонаті курортного містечка Кларане. І знову поринає в поетичні рядки Пушкіна. У жовтні він відправляє партитуру першої дії Миколі Рубінштейну, тодішньому директору Московської консерваторії. «...Я ніколи не віддам цієї опери в Дирекцію театрів, перш, ніж вона піде в консерваторії. Я її писав для консерваторії тому, що мені потрібна тут не велика сцена з її рутиною, умовностями, з її бездарними режисерами, безглуздою, хоча і вигадливою постановкою, з її махальними машинами замість капельмейстерів тощо».

Переїхавши до Венеції, Чайковський захоплено інструментує другу дію. За п'ять днів повністю завершує роботу над першою картиною (бал у Ларіних) другої дії.

З листа до Надії фон Мекк:

«Не можу зрозуміти, яким чином, так сильно люблячи музику, Ви можете не визнавати Пушкіна, котрий силою геніального таланту дуже часто виривається з тісних сфер віршотворення в безкінечну царину музики. Це не порожня фраза. Незалежно від сутності того, що він викладає у формі вірша, у самому вірші, в його звуковій послідовності є щось проникливе у саму глибину душі. Це щось і є музика...»

1 лютого 1878 р. в італійському місті Сан-Ремо Петро Ілліч завершує роботу над «Євгенієм Онєгіним». За роботою над новим твором стежило багато людей. Діячі російської музичної культури покладали на П.Чайковського, на той час уже автора опери «Коваль Вакула», Першого фортепіанного концерту, симфонічної фантазії «Франческа да Ріміні», балету «Лебедине озеро», великі надії. Звичайно, як і кожний неординарний твір, «Євгеній Онєгін» мав і своїх шанувальників, і своїх противників. Не відразу в усій глибині відчув і зрозумів оперу, наприклад, Іван Сергійович Тургенєв, який піддав гострій критиці зміни, внесені Чайковським у тексти Пушкіна.

З рецензії С.Кругликова

«Час, коли «співалося лиш те, що було надто безглуздим, щоб його промовити», — назавжди відійшов у безвість. Усі кращі композитори надихаються тепер не інакше, як кращими творами літератури... Але чим серйозніше поставитися до справи, тим складніша вона для втілення... Мені можуть зауважити, що «Онєгін» не наш час зачіпає, що мундири там, сюртуки фраки покрою не теперішнього... Сам Євгеній - знамення часу, тип, герой роману, але не герой оперний... В ньому, поки він вірний собі, поки не перетворився нарешті в людину, яка вміє любити гаряче і сильно, — немає даних для музики: не її завдання — душевний холод і фразерство... Не кажу про Татьяну... Її замріяність, романтичність, щирість і сила почуттів, моральна чистота і молода самовідданість поривань сплелися разом у єдину, струнку, поетичну гармонію...»

Працюючи над оперою, Петро Ілліч чітко визначив свій задум, як «ліричні сцени», вибрані з пушкінського роману. Саме ті сцени, які чітко й недвозначно окреслюють морально-етичні устої молодих героїв - Татьяни, Онєгіна і Ленського.

«Євгеній Онєгін» П.І.Чайковського започаткував оперу нового типу, побудовану не на інтризі та історичному парадоксі, а на розкритті внутрішнього світу героїв. В основу лягли типові людські почуття, які випало переживати безлічі людей. Чайковський утверджував в оперному мистецтві ще незвичний на той час принцип психологічного реалізму «інтимної, але сильної драми».

Через два роки після прем'єри опери на сцені Малого театру, вистава з'являється в репертуарі Великого театру. 19 жовтня 1884 року відбулася прем'єра «ліричних сцен» у Марийському театрі. Вистава мала грандіозний успіх. Вдячна публіка піднесла композитору срібний вінок.

Наступні вистави проходили при переповнених залах. У квітні 1884 року «Євгеній Онєгін» був вперше показаний в Україні (Харків). А 11 жовтня того ж року прем'єра опери відбулася у Києві.

Значний інтерес до твору виявили й зарубіжні театри. 24 листопада 1888 року «Євгеній Онєгін» був вперше показаний у Празькому національному театрі. За пультом стояв Чайковський. Незабаром «ліричні сцени» поставив на гамбурзькій сцені Густав Малер. За час, який пройшов після створення опери, вона йшла майже на всіх найбільших сценах світу — в Лондоні, Берліні, Відні, Мадріді, Мілані, Стокгольмі, Нью-Йорку...

Київський оперний театр вже не раз звертався до сценічного втілення «Євгенія Онєгіна», і цей шедевр світової оперної класики зберігається в репертуарі понад 100 років.

Так, у листопаді 1913 року театр вшанував 20-річчя з дня смерті П.І.Чайковського новою постановкою опери, яку здійснили режисер О.Улуханов та диригент Д.Пагані.

Відомо й про постановку 1927 року, здійснену диригентом М.Вериківським. До речі, партію Ленського у ній виконував відомий російський співак Л.Собінов, який ретельно вивчив текст партії українською мовою.

Сезон 1928/29 рр. ознаменувався появою нової вистави. Диригент Л.Брагінський та режисер В.Манзій показали яскраву виставу, залучивши молодих виконавців.

Партію Татьяни співала З.Гайдай, Ольги - А.Левицька, Ленського — О.Колодуб та Б.Бобко, Греміна - Є.Циньов та М.Трифонов.

Під час перебування Київської опери в Іркутську диригент В.Йориш та режисер М.Смолич здійснили нову інтерпретацію пушкінського твору.

Сезони 45/46 та 51/52 рр. ознаменувалися появою ще двох постановок, здійснених режисерами М.Смоличем та В.Манзієм. Виставами диригували В.Тольба та О.Климов.

Оригінальністю, сміливим пошуком нових засобів виразності, як драматургічних, так і художніх, відзначалася постановка 1968 року. Режисуру здійснив В.Скляренко, художнє оформлення — відомий сценограф Тетяна Бруні. Диригував виставою Л.Венедиктов. Цікаву, позначену багатьма творчими знахідками інтерпретацію, створила у 1972 році режисер І.Молостова разом з диригентом О.Рябовим та художником В.Левенталем.

У 1983 році режисер І.Молостова разом з диригентом С.Турчаком, художниками Ф.Ніродом та М.Левитською яка створила ескізи костюмів, вдруге звернулася до прекрасної опери П.Чайковського.

За довгу сценічну історію «Євгенія Онєгіна» провідні партії у ній співали найкращі оперні виконавці — З.Гайдай, Л.Лобанова, Т.Пономаренко, Л.Чконія, Є.Колесник, Г.Ципола, Л.Руденко, Г.Туфтіна, В.Борищенко, В.Козерацький, П.Білинник, К.Огнєвой, А.Солов'яненко, М.Ворвулєв, Ю.Гуляєв, Д.Гнатюк, А.Мокренко, М. Роменський, А. Кікоть, М. Частій, А.Кочерга та ін.

 

Василь Туркевич,
заслужений діяч мистецтв України