Афіша театру

Опера на 3 дії
Початок: 26.01.2017 - 19:00
Завершення: 22:30
Виконується італійською мовою
Дон Карлос
Джузеппе Верді
Дон Карлос

Лібретто Жозефа Мері та Каміла дю Локля за мотивами драми Фрідріха Шиллера.

Прем'єра на київській сцені відбулася 6 квітня 2012 року.

 

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

 

Дія перша

 

Картина перша

 

У іспанському монастирі Сан-Джусто таємничий чернець разом з братією молиться за упокій душі Карла V, колишнього грізного імператора Священної Римської імперії. Біля гробниці з’являється його онук дон Карлос.

Інфант охоплений почуттям кохання до прекрасної Єлизавети Валуа, яку зустрів у Франції. З політичних міркувань вона була змушена вийти заміж за його батька, короля Іспанії Філіппа II.

З’являється близький друг Карлоса маркіз Родріго ді Поза. Він радить інфанту забути гріховну пристрасть до мачухи та просити у короля призначення на посаду намісника у Фландрії, щоб полегшити страждання пригнобленого фламандського народу.

Друзі присягають у вічній дружбі. В цей час з’являються Філіпп ІІ та Єлизавета Валуа, які прямують до храму.

 

Картина друга

 

У саду монастиря Сан-Джусто придворні дами, серед яких принцеса Еболі, розважаються та співають пісні.

З’являється засмучена Єлизавета. Принцеса Еболі хоче розгадати причину душевного сум’яття королеви і уважно стежить за нею.

Ді Поза вручає Єлизаветі послання від матері, королеви Франції, непомітно передаючи й записку від дона Карлоса. Подолавши вагання, Єлизавета погоджується на зустріч з інфантом. Закохана в дона Карлоса Еболі, з розмови маркіза та королеви, вирішує, що інфант закоханий у неї.

Зустрівшись з Єлизаветою, дон Карлос ділиться своїми думками. Йому необхідно залишити Іспанію – нехай королева допоможе переконати батька призначити його на правління Фландрією.

Єлизавета закликає Карлоса до покори, називаючи його сином. Не в силі стримати свої почуття, Карлос падає до ніг королеви. Єлизавета підтверджує свою вірність королю. Дон Карлос у розпачі залишає двір.

З’являється Філіпп ІІ. Він розгніваний, адже згідно етикету Єлизаветі заборонено залишатись на самоті. Він відправляє у вигнання придворну даму графиню д'Арамбер, яка посміла залишити королеву. Єлизавета, ображена брутальними підозрами чоловіка, у розпачі прощається з подругою.

За знаком короля всі залишають монастирський сад, лише Родріго ді Позі наказано залишитись. Ховаючись, за розмовою стежить принцеса Еболі. Маркіз сміливо говорить королю про становище фламандського народу та вимагає покласти край стратам і розоренню Фландрії. Король розгніваний, але його приваблює сміливість ді Пози. Як відважному лицарю і чесній людині, Філіпп повіряє йому свої тривоги щодо стосунків дона Карлоса та Єлизавети.

Прощаючись, король просить маркіза бути пильним та обережним – Великий інквізитор не пробачає вільнодумства.

 

Дія друга

 

Картина перша

 

Дон Карлос, отримавши листа без підпису, опівночі приходить на побачення до королівського саду. Він упевнений, що зустрінеться з Єлизаветою. З’являється дама, обличчя якої сховане під вуаллю. Інфант пристрасно говорить про своє кохання. Жадаючи поцілунку, дама піднімає вуаль. Дон Карлос розгублений – перед ним Еболі. Тепер принцесі вочевидь – інфант кохає королеву. З’являється ді Поза. Зрозумівши, що відбулось, він погрожує вбити Еболі, але навіть це не може пригасити її бажання помсти.

Залишившись з інфантом, Родріго просить передати йому на збереження всі компрометуючі папери.

 

Картина друга

 

Площа перед собором у Мадриді. Має відбутися аутодафе – привселюдна страта єретиків. На це видовище проривається юрба народу. Повз натовп проводять засуджених до страти. Граф ді Лерма сповіщає про наближення короля.

З'являється Філіпп ІІ. Назустріч йому несподівано виходить група депутатів Фландрії на чолі із доном Карлосом. Інфант благає батька дозволити йому врятувати зруйновану війнами провінцію, але Філіпп відхиляє його прохання. Карлос вихоплює шпагу і направляє її проти батька. Король наказує забрати зброю, але ніхто не наважується підійти до принца. З натовпу придворних виходить Родріго ді Поза. «Дайте зброю!» – твердо наказує він Карлосу. Вражений зрадою друга, Карлос віддає шпагу. Король дарує Родріго титул герцога.

Починається страта єретиків. Над палаючим вогнищем лунає голос Ангела, який обіцяє вічний спокій душам невинно страчених.

 

 

Дія третя

 

Картина перша

 

Ніч. Кабінет короля. Філіпп у розпачі. Єлизавета його ніколи не кохала, він назавжди залишиться самотнім.

Граф ді Лерма сповіщає про прихід Великого інквізитора. Король, занепокоєний вчинком дона Карлоса, запитує в Інквізитора, чи може християнин віддати на страту сина?

Великий інквізитор схвалює винесення смертного вироку дону Карлосу та вимагає ще однієї жертви – Родріго ді Пози, який своїм вільнодумством загрожує Святій церкві та Іспанській державі. Король намагається чинити опір та під загрозою Священного трибуналу віддає герцога до рук інквізиції.

Великий інквізитор залишає кабінет.

З'являється Єлизавета. Вона благає у короля захисту: хтось украв її скриньку з коштовностями. З жахом Єлизавета бачить її в руках короля. Філіпп відкриває скриньку, серед коштовностей – медальйон із портретом Карлоса. Звинувачена у зраді, Єлизавета непритомніє.

Вбігає Еболі. Побачивши нещасну королеву, вона розуміє, що накоїла та зізнається у своєму вчинку: засліплена коханням та ревнощами, вона викрала скриньку та передала Філіппу. Але це не все. Принцеса зізнається, що стала коханкою короля. Єлизавета вражена – нехай Еболі сама вибере покарання: монастир або вигнання.

Залишившись на самоті Еболі клянеться врятувати дона Карлоса.

 

Картина друга

 

Дон Карлос у в’язниці. Входить ді Поза та сповіщає, що Карлоса буде звільнено – він узяв його провину на себе. Родріго нагадує Карлосу про їхню присягу та просить віддати усі сили боротьбі за звільнення Фландрії.

Раптом звучить постріл. Смертельно поранений слугами інквізиції Родріго встигає сказати своєму другу, що завтра вночі Єлизавета чекатиме Карлоса у монастирі Сан-Джусто, біля гробниці Карла V.

З’являється король. Він прийшов, щоб повернути синові шпагу. Але Карлос не приймає зброї з омитих кров’ю друга рук Філіппа.

У Мадриді повстання. До в’язниці вривається народ, який вимагає звільнити інфанта. Розлючений натовп готовий знищити варту короля. Філіппа рятує раптова поява Великого інквізитора – хрестом та ім'ям Бога він наказує всім впасти на коліна перед королем. Врятований монарх також падає на коліна перед Інквізитором.

 

Картина третя

 

Остання зустріч Єлизавети та дона Карлоса перед його таємним від'їздом до Фландрії, де принц, як і обіцяв загиблому другу, має очолити боротьбу за свободу країни.

Раптом з'являються Король та Великий інквізитор. Філіпп вимагає смерті Карлоса та Єлизавети. Великий інквізитор погоджується. Захищаючи Єлизавету, Карлос вихоплює шпагу та вмить падає смертельно поранений. Блискавка вражає гробницю. Зі склепу постає Карл V. «Хто не знайшов спокою на землі – знайде його на небі!» – виголошує старий імператор.  

ПРО ОПЕРУ «ДОН КАРЛОС» Дж. ВЕРДІ

Доля однієї з найкращих опер Дж. Верді «Дон Карлос» видалася досить складною, особливо на початку своєї сценічної історії. Вона була сприйнята публікою і критикою неоднозначно, і це змусило композитора здійснити редакцію не тільки першого (французького) варіанту «Дона Карлоса», поставленого у 1867 році на сцені паризької Гран Опера, а й пізніше раз по раз повертатися як до партитури так і до лібрето, переписувати значні фрагменти, вносити зміни, навіть корективи до концепції твору, що було досить незвичним для творчої манери композитора, який не любив повертатися до вже здійснених творів, занурюючись у все нові й нові задуми. Проте, через досить великий відрізок часу Дж. Верді писав своєму видавцю Дж. Рікорді, що займається абсолютно безнадійною справою, знову виправляючи свого «Дона Карлоса», бо щоразу знаходить, щось таке, що псує враження від цієї опери, яку він по-справжньому любить (1881).

Він прийшов до створення опери «Дон Карлос» в ореолі слави, як один з найвидатніших композиторів свого часу. В доробку Верді були його рані героїко-романтичні опери «Оберто, граф ді Сан Боніфачо», «Набукко», «Ломбардці», «Аттіла», «Битва при Леньяно», одна з найскладніших у психологічному і драматургічному плані опера «Макбет» за В. Шекспіром, «Луїза Міллер» за драмою Ф. Шиллера «Підступність і кохання». У п’ятдесятих роках він створює опери «Ріголетто», «Трубадур», «Травіата», «Бал-маскарад», які піднесли ім’я Верді над світом. Мабуть, не було такого театру в Європі, де б ці твори не йшли, зачаровуючи своїх слухачів чарівністю музики, глибиною сценічної драматургії, розкриттям глибин людських душ.

У жовтні 1863 року Дж. Верді відзначив своє п’ятдесятиріччя. Це був не тільки його особистий ювілей, а й свято всієї музичної Європи. Критика заслужено поставила італійського композитора очільником усього європейського музичного процесу, що, однак, посилило вимогливість Верді до самого себе, як і до постановок своїх творів. Більшість з них проходила за безпосередньої участі композитора, зокрема «Сили долі», поставленої в Петербурзі та «Макбету», нову редакцію якого він створив для паризького «Ліричного театру». Саме тоді, у 1865 році, перебуваючи в Парижі, Дж. Верді отримав пропозицію Гранд Опера написати твір для цього театру. Композитор після деяких роздумів і вагань пропонує написати оперу за мотивами драми Ф. Шиллера «Дон Карлос». Це було не перше його звернення до творчості одного з найпопулярніших не тільки в Німеччині, але й у всій Європі письменника-романтика. Попри того, що жили вони практично у двох різних століттях, їх об’єднував ідейний поклик боротьби з тиранією за свободу і честь, бунтарський революційний пафос. Шиллера як співця об’єднання Німеччини, а Верді як палкого борця за свободу Італії, що не одне десятиліття вела запеклу боротьбу за звільнення з під гніту Австрії і відродження своєї держави. Драми Шиллера лягли в основу кількох його опер – «Жанна д’Арк», «Розбійники», «Луїза Міллер». І ось тепер композитор пропонує досить знаному французькому лібретисту Жозефу Мері написати поетичне лібрето, зберігаючи значні фрагменти поетичної драми Шиллера. Але Жозеф Мері невдовзі захворів і помер. Його роботу продовжив відомий музичний письменник і критик Каміл дю Люкль. На написання опери з досить складним історичним сюжетом і напруженою драматургією, згідно укладеного у 1865 році контракту, композитору надавався лише один рік. Але Верді вже давно виношував бажання попрацювати над добротним шиллерівським літературним матеріалом. Він надихається задумом, працює досить швидко і вже восени 1866 року розпочинаються репетиції, а 11 березня 1867 року, якраз 145 років тому, відбулася прем’єра однієї з вершинних опер великого італійського композитора. Вистава загалом сподобалася паризькій публіці, хоч критика відзначала деяку неоковирність поправлених композитором французьких віршів та затягнутість окремих музичних фрагментів, а в деяких місцях невдалий сюжетний розвиток. Опера пройшла сорок разів, багато навіть для Парижа. Її високо оцінив знаменитий композитор Джоаккіно Россіні.

Зберігши в основі сюжет Ф. Шиллера, який усе життя мав справою честі «помститись інквізиції за знівечене людство і розіп’яти на стовпі ганебності її страшні вчинки», Дж. Верді у своєму творі зумів передати гнітючу і страшну атмосферу католицької Іспанії ХVІ століття, де навіть король мусив коритися ченцям-інквізиторам, які спровокували безжальну війну з протестантами у Фландрії, зарікшись вирізати всіх схизматів, переконавши в доцільності такої кари короля Філіппа ІІ. В опері Дж. Верді постає Іспанія в часи її могутності, а водночас і зверхності над усім світом. Але навіть в такій ситуації існувало ще щось, що перевершувало будь-яку силу і будь-яку волю. Це страшна особистість сліпого і всевладного Інквізитора, якого боїться навіть король. Цей образ уособлює гнітючу атмосферу, в якій розгортається трагічна доля кількох людей – інфанта і спадкоємця престолу дона Карлоса, його нареченої, волею політичної доцільності відданої заміж за пристаркуватого короля Філіппа, пристрасної принцеси Еболі, засліпленої почуттям до інфанта, якій судилося переступити через найсвятіші моральні засади, кохання і честь, і маркіза ді Пози – воїна-лицаря і патріота, котрий віддав своє життя за свого друга, щоб той повів за собою волелюбних жителів Фландрії. Сюжет драми Ф. Шиллера та лібрето опери були далекими щодо справжніх історичних подій, за винятком хіба того, що інфант Карлос в чотирнадцять років був заочно заручений із французькою принцесою Єлизаветою Валуа, а через кілька місяців потому з нею одружився його батько Філіпп ІІ. З історичних хронік відомо, що дон Карлос був досить неврівноваженою і насправді непередбачуваною людиною. У 23 роки за наказом батька був кинутий до в’язниці і через кілька місяців за невідомих обставин помер, ймовірно був отруєний. Невдовзі померла й королева Єлизавета. Але є правда історії і правдивість художнього вимислу. Опера чудово передала візію часу, глибину людських переживань в епоху іспанського абсолютизму і терору інквізиції. Але композитор Верді не був би громадянином Верді, якби не спроектував події пізнього середньовіччя на свій час, на долю рідної країни. Коли писався «Дон Карлос» Італія переживала дуже складний період своєї політичної та національної історії. Папство, яке ненавиділо більшість італійців, особливо після того як Пій ІХ закликав придушити революційний П’ємонт, заважало остаточному об’єднанню Італії. Отож, можна з великою впевненістю говорити, що в появі «Дона Карлоса» був присутнім не тільки художній, а й політичний імпульс – показати сутність на той час ще дуже сильних у своєму впливі клерикальних сил, які Верді особливо не любив.

Через три місяці після паризької прем’єри опера була поставлена на сцені «Ковент Гардену», згодом в Болоньї та, як не дивно, в Петербурзі силами італійської трупи. Але справжню популярність і славу опері принесла постановка на сцені «Ла Скала» (прем’єра 10 січня 1884 р.). Переклад лібрето італійською мовою здійснив поет Антоніо Гісланцоні, автор тексту «Аїди». До постановки був залучений поет і композитор Арріго Бойто, в подальшому автор вердіївських опер «Отелло» та «Фальстаф». Він відредагував лібрето й дописав на прохання Дж. Верді тексти до фрагментів, які вперше прозвучали в міланській постановці.

За життя Дж. Верді вийшло три клавіри безсмертного оперного твору: у 1867 – французька версія до прем’єри в Гранд Опера, у 1869 – італійський з новим фіналом другої дії, втретє у 1884 році без першої дії (Фонтенбло) і хореографічної композиції, яку обумовлював стиль французької великої опери. В 1952 році німецькі музикологи Юліус Капп і Курт Золдан на основі архіву Дж. Верді в Паризькій музичній академії, створили так звану «німецьку» редакцію опери, яка знайшла поширення у другій половині ХХ століття. Містичний момент забирання дона Карлоса Ченцем (покійним королем Карлом V) було замінено самогубством інфанта.

Після прем’єр у Гранд Опера і Ла Скала опера ввійшла до репертуару багатьох європейських театрів, хоч для втілення цього твору вимагалися не тільки блискучі співаки, але й високий художній рівень колективу, який брався до постановки «Дона Карлоса».

На київській сцені задум про постановку «Дона Карлоса» виникав не раз, про що засвідчує переклад лібрето, здійснений на замовленням театру ще у 1962 році Д. Бобирем. Але вперше «Дон Карлос» Дж Верді кияни отримали можливість слухати у «німецькій версії» 28 грудня 1985 року (без першої сцени «Фонтенбло»), але з включенням фрагменту, який давав зрозуміти драматичну зав’язку стосунків між доном Карлосом та королевою Єлизаветою, яка була його нареченою, але змушена була вийти заміж за його батька іспанського короля Філіппа ІІ. Оперу поставили диригент Олег Рябов, режисер Дмитро Смолич, хормейстери Лев Венедиктов та Владислав Згуровський. Художнє оформлення здійснив видатний сценограф ХХ століття Федір Нірод. Головні партії у цій виставі виконували Євдокія Колесник, Клавдія Радченко, Гізела Ципола, Світлана Добронравова (Єлизавета Валуа), Галина Туфтіна, Людмила Юрченко, Валентина Кочур, Валентина Рєка, Тетяна Кузьминова (принцеса Еболі), Анатолій Кочерга, Олександр Загребельний, Василь Манолов, Валентин Пивоваров (Філіпп ІІ), Василь Третяк, Сергій Дубровін, Володимир Федотов (Дон Карлос), Анатолій Мокренко, Роман Майборода, В’ячеслав Лупалов, Іван Пономаренко (маркіз ді Поза), Владилен Грицюк, Микола Кірішев, Іван Черней, Сергій Скубак, Богдан Гнидь (Великий інквізитор). У репертуарі опера втрималася понад десять років.

 

Василь ТУРКЕВИЧ,
заслужений діяч мистецтв України

  • Дата: 26.01.2017
  • Початок: 19:00
  • Завершення: 22:30