Репертуар

Балет на 1 дію
Тривалість вистави:
20 хв.
Болеро
Моріс Равель
Болеро
Сценарій Леоніда Солошина та Анатолія Шекери.
 
Прем'єра на київській сцені відбулася 16 травня 1968 року.
  • Концертмейстери:
  • ЛИТВИНЕНКО Ніна
  • САБІТОВА Дінара
  • ТЕРЕНТЬЄВА Світлана
  • ХОМИЦЬКА Ольга
  • Режисер, який веде виставу:
  • ПОТАПОВА Ганна

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

Іспанія. Над неосяжним простором піднімається олтар любові. Коли невмолиме сонце ховається за обрій, і на розпечену землю разом з сутінками опускається блаженна прохолода, сюди, кожного вечора, збираються на таємниче священнодійство всі ті, хто підвладний безсмертному вогню любові.

Олтар любові належить всім!

Та право на нього одержує лише той, хто приніс в жертву богині любові своє палаюче серце. Таких багато. Олтар любові ніколи не буває порожнім. Одна за одною закохані пари посідають на ньому почесне місце.

Юна Дівчина, яка ще не знала любові, чекає свого обранця. І сталося чудо — він з'явився, їхнє кохання чисте і невинне. Олтар любові належить їм. Щастя закоханих безмежне. Здавалося б ніхто і ніщо не зможе перешкодити святому стремлінню двох люблячих сердець.

Та ось з'являється випробувана в мистецтві кохання досвідчена Дама в чорному із «шлейфом» численних шанувальників. Їй сподобався Юнак, а любов його до Дівчини викликала у неї заздрість і ревнощі. Вона вирішує, щоб не трапилося, розірвати їхній священний союз.

Недосвідчений в коханні Юнак піддається спокусі легкої перемоги, залишає Дівчину і очолює нескінченний «шлейф» поклонників Дами.

Дівчина у невимовному горі. Адже знівечено і розтоптано найдорожче — перше почуття.

В душі у Дівчини борються дві стихії: любов до Юнака і ображена дівоча гордість. Дівчина примушує серце замовчати і віддається владі розуму. Покарати, провчити невірного — ось її мета! Хай зрозуміє, що справжнє кохання сильніше від досвідченості та вміння зваблювати. Юна тремтливість Дівчини справляє магічний вплив на всіх. Силою своєї чарівності вона «відриває» у Дами «шлейф» її поклонників і стає всевладною і безмежною повелителькою всіх присутніх на священнодійстві. Її, немов святиню, піднімають на олтар любові і схиляють перед нею коліна. Юнак зрозумів, що зробив фатальну помилку. Він поривається до Дівчини, Дама перетинає йому шлях, вона благає Юнака не залишати її. Але їй вже не сила втримати Юнака. Він біля ніг Дівчини. Чекає прощення. Та зрада в коханні не прощається.

Горда, вільна Дівчина, наче символ чистого кохання, підноситься на олтарі.

«БОЛЕРО» – НАЙПОПУЛЯРНІША СПАДЩИНА МОРІСА РАВЕЛЯ

Ініціатором створення твору виступила талановита російська танцівниця Іда Рубінштейн. Вона звернулася до композитора з проханням написати для неї балет. Моріс Равель закінчив партитуру досить швидко і вже 20 листопада 1928 року на сцені Паризької опери відбулася прем’єра «Болеро», яка згодом стала всесвітньо відомим твором.

Музика балету, танець Іди Рубінштейн, хореографія Броніслави Ніжинської та художнє оформлення Олександра Бенуа створили яскравий ансамбль, що захопив глядачів. Дія вистави відбувалася в іспанській таверні. На столі танцювала жінка. Її танець був центром, навколо якого нуртувало кохання й ревнощі. Але Равель уявляв собі цей балет дещо іншим. На сцені мав би розміститися корпус заводу, з якого виходили робітники та робітниці й танцювали на свіжому повітрі. На це композитора надихнули враження від давньої поїздки промисловими районами Бельгії та Рейну.

Незважаючи на те, що «Болеро» побудовано на іспанській тематиці, дослідники творчості Равеля відзначили, що темп і форма цього твору не мають нічого спільного з класичним болеро – парним тридольним танцем, якому властиві пожвавлений рух, енергійна зміна ритмічних фігур. До речі, темп равелівського «Болеро» вдвічі повільніший за темп класичного болеро. Очевидно, автор не мав наміру суворо дотримуватися традиційної трактовки популярного танцю і, як стало відомо, нерідко був байдужим до назв своїх творів, а іноді й не проти того, щоб дивувати своїх слухачів.

До цієї надзвичайної музики, сповненої протиріч між звабливою мелодикою у дусі іспанської пісенності та безпристрасним ритмом ледве чутного барабана, в різні часи зверталися такі відомі балетмейстери як Володимир Бурмейстер, Леонід Лавровський, Моріс Бежар…

Київська сцена збагатилася цим твором у 1968 році. І з того часу «Болеро» надовго увійшло до репертуару театру, приваблюючи глядачів своєю образністю та пластичністю.

Першою виконавицею партії головної героїні балету – Дівчини в білому – стала відома характерна танцівниця, заслужена артистка України Наталя Уманова.

Балетмейстер Анатолій Шекера, поставивши «Болеро» саме на Наталю Уманову, не помилився. Тогочасна преса відзначала, що у «Болеро» артистка виступила не просто танцівницею, а й актрисою, яка досягла великої драматичної виразності.

 

Світлана Горяная