Афіша театру

Балет на 3 дії
Початок: 19.09.2017 - 19:00
Завершення: 21:45
Лебедине озеро
Петро Чайковський
Лебедине озеро
Лібрето Володимира Бегичева і Василя Гельцера.
Хореографія Маріуса Петіпа, Лева Іванова, Олександра Горського, Федора Лопухова,
Володимира Бурмейстера, Анатолія Шекери.
 
У Національній опері України "Лебедине озеро" йде у двох сценічних редакціях - Валерія Ковтуна та Анатолія Шекери.
У постановці Валерія Ковтуна виставу вперше було показано у 1986 році.
Постановка 1995 року здійснена  Анатолієм Шекерою (прем’єра на київській сцені відбулася 15 лютого 1995 року).
  • Режисер, який веде виставу (редакція В. Ковтуна):
  • ВИСОЦЬКА Алла

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

Редакція Анатолія Шекери

Дія перша

 

У маєтку Зігфріда на полювання зібралася навколишня знать. Веселощі гостей не тішать принца, якого вабить краса і велич світу. Юнак хоче втекти від придворної суєти до людей щирих і душевно чистих, як сама природа.

Побачивши селян, Зігфрід приєднується до них. У супроводі придворних дам на свято з'являється Володарна принцеса. Вона вражена прихильністю Зігфріда до простого люду і суворо вичитує сина, вимагаючи повернутися до придворної знаті. Адже на завтрашньому балу принц має обрати собі наречену.

Залишившись на самоті, Зігфрід поринає у роздуми. Він ще нікого не кохає і йому важко усвідомити себе зарученим із незнайомою йому дівчиною.

Над Зігфрідом пролітає лебедина зграя у напрямку до таємничого озера. Юнаку здається, що то не білі лебеді, а зачаровані на птахів дівчата.

У Зігфріда виникає незбориме бажання побувати на овіяному легендами озері й розкрити його таємницю. Заради цього юнак готовий до будь-яких випробувань і вирушає до зачарованої місцевості.

 

 

Дія друга

 

Місячна ніч. Царство Ротбарда огорнуте таємничим світлом. Передчуваючи якусь, ще не усвідомлену небезпеку, злий геній збентежений: у його володіннях з'явився чужинець. Хіба він не знає, що кожного, хто зазіхає на владу Ротбарда, чекає жорстока розплата?! Владним жестом Рот-бард прихиляє до землі беззахисних лебідок.

З'являється Зігфрід. В оточенні чарівних юних подруг перед ним постає дівчина незвичайної краси. Це королева лебедів Одетта. Несподівана поява сторонньої людини лякає дівчат-лебідок. Але щирість Зігфріда пробуджує до нього довіру. Юнак прийшов сюди з чистим серцем і добрими намірами. Він заронив у дівочі серця надію на порятунок від злих чар.

Королева лебедів оповідає сумну історію: колись їх зачарував і перетворив на птахів володар цього озера, злий геній Ротбард. Тільки вночі, прилетівши до цього озера, вони знову стають дівчатами. Страшне чаклунство діятиме доти, доки хтось не покохає на все життя Одетту. Це має бути юнак, який ще не присягав у коханні.

Серце Зігфріда спалахує глибоким почуттям кохання до Одетти. Він присягає дівчині-лебідці у вірній, вічній любові та дає клятву порятувати дівчат від чар злого генія.

Світає. Одетта прощається з принцом. Тінь Ротбарда генія віщує Зігфрідові тяжкі випробування.

 

 

Дія третя

 

Бал у замку. З'являються Володарна принцеса і Зігфрід. Гості шанобливо вклоняються їм. Одна за одною проходять перед юнаком і його матір'ю чарівні дівчата. Та жодна не зворушує серце принца, думками він з Одеттою. Глашатаї сповіщають про те, що прибули нові гості. У залі з'являється Ротбард, який прибрав вигляд шляхетного лицаря. Він привів на бал свою дочку Оділію, дуже схожу на Одетту.

Ще недосвідчений Зігфрід повірив омані. Він готовий подати Оділії руку. Передчуваючи фатальне, Наставник принца прагне врятувати юнака від необачного кроку. Проте заворожений чарами Ротбарда і засліплений красою Оділії, принц робить вибір. Віднині Оділія стає його нареченою. Ротбард поспішає з'єднати руки доньки і Зігфріда.

Принц присягає в коханні. І в цю хвилину у вікні замку з'являється постать Одетти. Зрозумівши оману й усвідомивши свою зраду, Зігфрід у розпачі вибігає із зали.

Знову берег озера. Дівчата-лебідки у тривозі чекають повернення Одетти. Королева схвильовано розповідає про мимовільну зраду Зігфріда. Відчай охоплює дівчат, тепер вже ніщо не врятує їх від злих чар.

Біля озера з'являється Зігфрід, який благає Одетту вибачити йому мимовільну зраду. Закохана дівчина вірить юнаку, та вже ніщо не може відвернути їхньої нещасної долі.

Одетта і дівчата мають загинути, а Зігфрід одружиться з Оділією. Усвідомлюючи приреченість, юнак готовий ціною життя спокутувати свою провину. Він шукає Ротбарда, щоб стати з ним на двобій.

Знемагаючи у нерівній боротьбі, зібравши останні зусилля, юнак зриває з чаклуна корону, у якій його сила і чари.

Небо проймають блискавки. Злий геній знаходить свою смерть. Руйнуються страшні чари. Лебеді обертаються на прекрасних дівчат. Одетта простягає руки своєму коханому і рятівнику.

Перші промені сонця осяяли щасливих Зігфріда й Одетту.

 

********

 

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

Редакція Валерія Ковтуна

Дія перша

 

Друзі чекають Зігфріда, щоб разом відсвяткувати його повноліття. Ось і він у супроводі наставника. Привітати сина по­спішають Володарна принцеса і один з поважних лицарів, який має посвятити Зігфріда в свій орден. Лицар сповіщає про радісну подію в житті принца, а мати дарує синові арбалет.

Замріяний юнак йде до таємничого озера. Побачивши лебедів, він готовий стріляти в них. Але лебеді зникають. Руїни старовинного замку осяває мінливе світло. Лебеді, перетворившись на чарівних дівчат, ото­чують юного принца. Зігфрід вражений красою їхньої королеви. Йому розповідають історію про злого генія Ротбарда, який зачарував цих дів­чат. Страшні чари може розвіяти тільки справжнє кохання. Зігфрід кля­неться Одетті в своїх вічних почуттях. Світає. Одетта прощається із Зігфрідом.

 

Дія друга

 

Бал у замку. Одна за одною проходять перед Зігфрідом та його матір'ю дівчата-наречені. Але жодна з них не хвилює його серця, всі думки принца линуть до зачарованої дівчини. У залі з'являється Ротбард, який прийняв образ лицаря. З ним його дочка Оділія. Зігфрід розгубився. Адже Оділія дуже схожа на Одетту. Оділія усміхається Зігфріду, розвіюючи останні сумніви. Вибір зроблено. Тепер вона — наре­чена принца. Щасливий юнак сповіщає матері, що хоче одружитися. Рот­бард з'єднує руки Оділії та Зігфріда. Але коли принц клянеться в кохан­ні, він помічає, що у вікні б'ється лебідь.

Зрозумівши, що його обмануто, Зігфрід у відчаї вибігає геть.

 

Дія третя

 

Знову берег озера. Дівчата з тривогою чекають повернен­ня своєї подруги, від долі якої залежить і їхнє життя. Одетта схвильова­но розповідає про зраду Зігфріда. Жах охоплює дівчат — вони зали­шаться під владою злих чар.

З'являється Зігфрід. Він благає Одетту пробачити йому зраду. Зако­хана дівчина вірить кожному його слову, але її ніщо не може врятува­ти: вона повинна загинути.

Зігфрід не може розлучитися з Одеттою. Заради кохання він гото­вий віддати життя.

Ненавидячи найсильніше з людських почуттів –  любов, Ротбард намагається нажахати Зігфріда бурею. Сильні пориви вітру летять на Зігфріда й Одетту, блискавки одна за одною прорізують небо, але зусилля Ротбарда марні, він втрачає свою силу. Щира любов Зігфріда та Одетти перемогла зло.

«ЛЕБЕДИНЕ ОЗЕРО» Петра ЧАЙКОВСЬКОГО

Навесні 1876 року Петро Ілліч Чайковський завершив роботу над своїм першим балетом. Позаду залишилися муки творчості, сумніви, не­впевненість. Радість і піднесення охопили композитора, який серцем і розумом відчув, що музика вдалася, вийшов справді переконливий і чарівний твір. Захоплено взялася за роботу й трупа Московського Ве­ликого театру, на замовлення якого, власне, й створювалося «Лебедине озеро». Через десять місяців афіша сповістила про прем'єру.

20 лютого 1877 року ввійшло в історію музичної культури. В цей день вперше було показано «Лебедине озеро».

Однак постановка, як те не парадоксально, вийшла невдалою. Венцель Рейзінгер, австрійській балетмейстер, якому випала честь зробити перше хореографічне втілення цього твору на сцені, хоч і належав до європейських знаменитостей, але вмів хіба що комбінувати танці. Зро­зумівши, що йому не справитися з симфонічною за своєю природою ба­летною музикою Петра Ілліча Чайковського, Рейзінгер заходився пере­кроювати її по-своєму, відкидаючи найскладніші й найкращі фрагменти і замінюючи їх посередніми танцювальними мелодіями інших компози­торів.

В одній з рецензій, що з'явилася відразу після московської прем'єри, можна було прочитати про Венцеля Рейзінгера такі слова: «Він такий же майстер ставити балети, як самовар їздити верхи».

Та, незважаючи на невдачу першої постановки, що дуже часто става­ло остаточним вироком, твір не забувся. Правда, мине немало років, поки до нього звернуться такі визначні російські хореографи, як Лев Іва­нов, Маріус Петіпа та Олександр Горський. Вони зуміють прочитати його по-справжньому глибоко і дати друге, вічне життя балетному шедевру.

Сценічна біографія «Лебединого озера» у Києві розпочалася у двадцяті роки ХХ століття, хоча деякі фрагменти класичного твору були показані під час гастролей артистів Великого і Маріїнського театрів у 1901 – 1915 роках. Незважаючи на те, що у Києві здавна існував прекрасний оперний колектив, можливість створити балетну професійну трупу з'явилася у 1926 році. Другою ви­ставою, яку трупа підготувала і показала 7 жовтня, стало «Лебедине озеро» П. Чайковського.

Леонід Олексійович Жуков, запрошений до Києва як балетмейстер, любовно і зі знанням справи переніс на київську сцену постановку О. Горського, здійснену у Московському Великому театрі у 1922 році. Головну партію було вирішено розділити між двома балеринами. Одетту танцювала Марія Рейзен, яка уславила своє ім'я під час знаменитих Російських сезонів у Парижі і Монте-Карло, а Оділію — молода, але на­прочуд високотехнічна київська балерина Віра Мерхасіна. Зігфріда тан­цював Леонід Жуков, який не раз виступав у цій партії на сцені Ве­ликого театру.

Ця, власне, постановка О. Горського, з незначними редакціями й поновленнями, протрималася на київській сцені досить довго. Партії тут виконував цілий ряд блискучих балерин, серед яких — Олександра Гаврилова, Клавдія Васіна, Зінаїда Лур'є.

У 1937 році Галина Олексіївна Березова, призначена головним ба­летмейстером академічного театру опери і балету УРСР, здійснила нову постановку «Лебединого озера». Зберігши класичні танцювальні номери Л. Іванова, М. Петіпа, О. Горського, відновивши вилучені деякими ди­ригентами й постановниками музичні фрагменти, вона взяла за основу пошуки і досвід свого учителя, професора А. Ваганової і створила хви­люючу романтичну драму з чітким розвитком сюжету, з глибоким роз­криттям внутрішнього світу головних героїв і особливо Одетти-Оділії. Ця постановка пам'ятна й тим, що в ній дебютувала на київській сцені прославлена українська балерина, теж учениця А. Ваганової, Антоніна Іванівна Васильєва, згодом перша серед артистів балету народна артист­ка України.

Втретє театр звернувся до немеркнучого шедевру П. І. Чайковського у 1945 році. Нову постановку здійснив уславлений балет­мейстер народний артист Росії Федір Васильович Лопухов. Він зба­гатив фантастичний елемент балету, перетворивши історію щирого кохан­ня Зігфріда й Одетти в чарівну казку. Постановці була притаманна танцювальність в найширшому розумінні цього слова. Саме звідси йде традиція поглиблювати хореографічний текст партій Зігфріда й Ротбарда, які довгий час трактувалися як пантомімні. І знову ціла плеяда акторів отримала   нагоду  сповна   виразити   увесь  обшир  своєї  творчої   палітри.

Згодом театр ще двічі звертався до невмирущого шедевру російської балетної класики. У 1970 році кияни познайомилися з постановкою балетмейстера Роберта Клявіна, у 1980 – з цікавою, позначеною багатьма знахідками інтерпретацію «Лебединого озера» народного артиста України Анато­лія Шекери, який ще раз звернувся до цього балету у 1995 році.

В балеті «Лебедине озеро» П. Чайковського розкрилася майстерність і зрілість не одного покоління видатних українських танцівників – Олени Потапової, Валентини Калиновської, Тетяни Таякіної, Людмили Сморгачової, Раїси Хилько, Ганни Кушнерової, Тетяни Боровик, Олени Філіп’євої, Ва­лерія Ковтуна, Сергія Лукіна, Миколи Прядченка, Віктора Яременка, Віктора Рибія, Костятина Костюкова та інших. Для кожного з них «Лебедине озеро» стало школою майстерності, а для глядачів — свідченням великих творчих мож­ливостей тих, хто здобув право виступати в цьому балеті.

У 1986 році під час гастролей київської трупи в Іспанії відбулася прем'єра «Лебединого озера» у постановці видатного українського хореографа Валерія Ковтуна. У 1995 році балет було поновлено у художньому оформленні народного художника України Марії Левитської.

 

                                                                        Василь ТУРКЕВИЧ,
заслужений діяч мистецтв України