Афіша театру

Опера на 2 дії
Початок: 24.01.2018 - 19:00
Завершення: 21:15
Виконується італійською мовою
Любовний напій
Гаетано Доніцетті
Любовний напій

Лібрето Феліче Романі.

Прем’єра на київській сцені відбулася 26 червня 2009 року.
 
  • Суфлери:
  • БУДЗЯК Роман
  • ГОНЦОВСЬКА Наталія

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

 

Дія перша

 

Картина перша

 

Бідний сільський хлопець Неморіно без пам’яті закоханий у свою заможну односельчанку Адіну. Дівчина не зовсім байдужа до свого земляка, однак поки вона тільки глузує з нього, втім як і з інших своїх шанувальників.

Відпочиваючи після роботи в полі, дівчата та Джанетта просять Адіну переказати щойно прочитану стародавню легенду про Тристана та Ізольду. Так Неморіно дізнається про чудодійний еліксир кохання, який досить Тристану випити, щоб Ізольда вмить закохалася в нього. Хлопець вирішує за будь-яку ціну знайти цей любовний напій.

В село вступають солдати під командуванням сержанта Белькоре. Увагу бравого сержанта відразу привертає гарненька Адіна, і це змушує нещасного Неморіно ревнувати.

Белькоре не збирається довго чекати: нехай Адіна негайно призначить день весілля! Дівчині не до вподоби самовпевненість сержанта і вона відкидає його залицяння.

Залишившись наодинці з Адіною, Неморіно освідчується їй у коханні, але легковажна та примхлива дівчина не сприймає його почуття серйозно. Він їй не пара.

 

Картина друга

 

Ніби почувши прохання Неморіно, у селі з’являється мандрівний лікар Дулькамара, який пропонує «ліки» від усіх хвороб. У нього є чарівний еліксир — любовний напій. І коштує він зовсім недорого. Шарлатан урочисто вручає закоханому хлопцю пляшку з еліксиром, який за добу повинен привернути серце непідступної красуні.

Не здогадуючись, що в пляшці звичайне вино, Неморіно сповнюється надій, а скуштувавши еліксир, помітно смілішає. Адіна обурена: щось її боязкий закоханий поводиться занадто зухвало! Вона вирішує його провчити.

Раптово сержант отримує наказ зранку виступити із села. Роздратована поведінкою Неморіно, який вдає із себе байдужого, Адіна погоджується справити весілля хоч сьогодні. Хміль негайно вивітрюється із голови Неморіно. Розуміючи, що назавжди втрачає кохану, нещасний хлопець благає її почекати з весіллям хоча б до завтра. Але щасливий сержант вже запрошує всіх на весільний бенкет.

 

Дія друга

 

На подвір’ї перед будинком Адіни зібралися гості. Прийшов і нотаріус. Всі вітають наречених. Сержант збентежений: то Адіна прискорювала весілля, а тепер не квапиться підписати шлюбний контракт.

Неморіно у відчаї, адже він може втратити Адіну, йому не вистачить часу підкорити дівчину! Побачивши на святі Дулькамару, він кидається до нього за допомогою. Лікар радить продовжити курс «лікування» чарівним еліксиром. Але у хлопця немає грошей на ще одну пляшку, а діяти треба швидко, бо Дулькамара збирається від’їжджати. Щоб здобути грошей, йому доводиться завербуватися в солдати, записавшись у полк суперника.

Тим часом, завдяки Джанетті, селом поширилася звістка про смерть дядька Неморіно, який залишив племінникові значний спадок.

Проте Неморіно, підкріпившись у лікаря-шарлатана другою порцією любовного напою, не знає останніх подій. Він у щасливому очікуванні. І справді: дівчата почали виявляти до нього неабияку прихильність. Адже він тепер багатий наречений. Неморіно, сприймаючи це як дію чарівних ліків, значно підбадьорюється.

Дулькамара приємно вражений. Схоже, вміст його пляшок дійсно виявився чарівним. Чи не запропонувати його Адіні? Але дівчина відмовляється: їй не потрібні послуги лікаря, вона покладається на власні чари. Але тепер вона збирається спрямувати їх на Неморіно. Після того, як Дулькамара розповів їй про самопожертву хлопця заради кохання, вона нарешті оцінила силу та щирість його почуттів, здатних не тільки розчулити, а й викликати почуття кохання у відповідь.

Адіна викуповує у Белькоре розписку Неморіно: гроші сержантові повернуті, і юнак вільний. Неморіно охоплює радість, коли він чує, що горда красуня кохає його та згодна на шлюб. Селяни повідомляють щасливцю ще одну новину: тепер він — власник великого спадку.

Сержант Белькоре сумує недовго — на світі багато інших жінок. А Дулькамара, переконавши всіх, що тільки завдяки любовному напою закохані з’єдналися, швидко розпродає свій еліксир та залишає гостинне село.

Селяни радісно вітають молоду пару.

ДОНІЦЕТТІ: МУЗИЧНА ЕПОХА МІЖ РОССІНІ І ВЕРДІ

За п’ятдесят років життя, з яких вісімнадцять треба відкинути на дитинство і навчання, Гаетано Доніцетті написав сімдесят опер (за іншими підрахунками сімдесят чотири), значну кількість творів в інших жанрах – симфонію, кантати, квартети, церковні хори, пісні. Тобто, набув слави одного з найплідніших композиторів першої половини ХІХ століття. До того ж, ще й одного з найпопулярніших. І не тільки в Італії, хоч успіхи і невдачі чергувалися в його творчості з регулярною послідовністю. Ще за життя композитора його опери підкорили сцени практично всіх європейських театрів – від міланського Ла Скала до петербурзької Маріїнки, від паризької Гранд Опера до віденського Придворного театру…

Він писав фантастично швидко, іноді опера на три, чотири, або й п’ять дій з’являлася з під його пера за два-три тижні. Здавалося, що муза творчості постійно супроводжувала композитора, а він просто таки купався у музиці, дихав нею. Опери Гаетано Доніцетті підкоряли багатством мелодики, хоч на той час – в епоху Россіні і Белліні – по- іншому й бути не могло. Але опери молодого композитора позначалися чимось суттєвішим – невимушеністю і легкістю, вишуканістю і виразністю вокальних партій, багатством і соковитістю оркестровок, стилістичною однорідністю кожного нового твору, хоч і писав він здебільшого на замовлення, враховуючи вимоги директорів театрів, які диктували йому власні смаки, визначали жанр опери, кількість дій і навіть кількість дійових осіб з уваги на заангажованих ними співаків.

З усім цим він погоджувався, витримував усі параметри договорів і писав чудову оперу… Правда, не завжди потрафляв смакам слухачів, які були в Італії справжніми цінителями, значно досвідченішими, ніж присяжні критики. Втім, його дуже високо поціновували колеги. Зокрема Вінченцо Белліні захоплено казав: “Музика Доніцетті прекрасна, чарівна, неповторна”, а Дж. Мадзінні, наголошуючи на багатогранності і природності таланту композитора, проголосив: “Доніцетті – високопрогресивний талант, який виявляє тенденції Відродження”.

Творча біографія Гаетано Доніцетті насичена життєвими і творчими подіями. Ще б пак! Він був присутнім майже на 300 прем’єрах своїх творів в різних театрах світу. Блискучих, прекрасних і… провальних. В його виставах співали найвидатніші вокалісти того часу. Йому випадали зустрічі з найзнаменитішими письменниками, художниками, політиками. Врешті, як відзначали сучасники, в Гаетано Доніцетті були закохані половина італійських жінок!

Г. Доніцетті народився в італійському місті Бергамо 29 листопада 1797 року в досить бідній сім’ї. Його батько був церковним сторожем, мати – ткалею. Як і більшість хлопчиків із таких родин, Гаетано прислужував у храмі, де й ознайомився з азами музики. На щастя хлопчика, місцевий органіст дуже швидко зрозумів, що маленький прислужник має не тільки ідеальний слух, але й музичне обдарування, тому вже у дев’ять років його зарахували у музичну школу, яка утримувалася на благодійні пожертви. У чотирнадцять Гаетано Доніцетті стає учнем музичного ліцею (консерваторії) у Болоньї, де був клас композиції. Навчаючись тут, написав три опери – “Пігмаліон”, “Олімпіада” та “Гнів Ахілла”. А завершив навчання симфонією до мажор для великого симфонічного оркестру. У вісімнадцятирічному віці досить успішно дебютував оперою “Енріко, граф Бургундський” у Венеції і відразу отримав пропозицію заключити угоду з дирекцією Римської опери, для якої написав “Зораїду Гранатську”, яка також пройшла з помітним успіхом. Між цими двома операми він написав ще й оперу “Петро Великий, цар російський, Або Лівонський тесля", яка також мала прихильність і критики, і глядачів. Успішні дебюти відкрили молодому композитору шлях до найбільших італійських оперних сцен, зокрема й до Ла Скала.

Про Доніцетті заговорили як про спадкоємця Россіні. Італія, яка довгий час боялася втрати своє домінуюче становище в європейському музичному світі, зітхнула з полегкістю. З’явився композитор, який взяв у свої руки естафету від Белліні та Россіні.

Одним з найвизначніших творів Гаетано Доніцетті того часу стала опера “Лукреція Борджа” написана за мотивами драми французького письменника Віктора Гюго. І хоч критика та глядачі відгукнулися на нову оперу свого кумира досить прохолодно, її було показано в тому сезоні тридцять три рази. На відміну від багатьох інших опер Доніцетті, від яких тогочасна італійська публіка шаленіла, “Анна Болейн”, прохолодно оцінена сучасниками, перейшла до репертуару багатьох європейських театрів і ставиться, хоч і не часто, дотепер! До вершинних творів спадщини Доніцетті належить написана в 1835 році опера “Лючія ді Ламмермур” за мотивами роману Вальтера Скотта. Треба зауважити, що композитор блискуче знався на тогочасній як італійській, так і зарубіжній літературі, чудово відчував драматургію сюжетів, безпомилково визначав, який твір міг би стати основою лібрето і хоробро брався за музичну інтерпретацію цікавих літературних оповідей.

Творчі успіхи молодого композитора однак затьмарювалися низкою сімейних трагедій. Він втрачає дитину, потім батьків, дружину Вірджинію, яка не дожила й до тридцяти років. На якийсь час Гаетано Доніцетті втрачає повністю смак до життя та опиняється майже на грані самогубства. Знадобилися великі зусилля друзів і колег по музиці, щоб відчай остаточно не зламав молодого композитора. Здолавши депресію, він знову починає писати, рятуючись від спогадів про втрачене сімейне щастя і меланхолії, яка вже раз-по-раз охоплюватиме його і, врешті, приведе до смерті на 51 році життя.

З творчої прострації композитора остаточно виведе робота над “Фавориткою”, написаною в стилі французької великої опери спеціально для паризької Гран Опера. Прем’єра, у якій були задіяні найвидатніші тогочасні італійські і французькі співаки, стала справжнім тріумфом оперного мистецтва та композитора, творчість якого розкрилася багатьма новими гранями. Як і “Анна Болейн”, «Фаворитка” ввійшла до золотого фонду світового оперного мистецтва. Навіть Ріхард Вагнер, досить неприхильний до італійських композиторів і до стилю французької великої опери, захоплено відгукнувся на виставу, відзначивши цільність форми опери, вміння розкрити засобами вокалу і музики глибину почуттів й історичне тло подій.

Його нові опери йдуть практично в усіх театрах Європи, зокрема й на придворних сценах, що було також яскравим свідченням визнання. До появи перших опер Дж. Верді, Гаетано Доніцетті заслужено мав статус найвидатнішого композитора свого часу.

Невдовзі його було запрошено придворним композитором у Відень на дуже вигідних для творчої людини умовах (1842). У столиці Австрії відбулася прем’єра його опери “Лінда ді Шамуні”, а в Парижі – “Дон Паскуале” – два прекрасні зразки доніцеттівських музичних шедеврів, які й дотепер прикрашають оперні сцени світу.

Значну увагу приділяв композитор комічному жанру, створивши кілька опер, серед яких був і “Любовний напій”. В цьому жанрі він довгий час залишався неперевершеним. Плеяда майбутніх його спадкоємців саме через твори Гаетано Доніцетті опановувала цей веселий та іскрометний жанр. Можна з великою впевненістю говорити, що саме він своїми легкими і сповненими іскристості невеликими комічними операми намітив народження дуже популярного в майбутньому жанру класичної оперети.

«Любовний напій» став сороковою оперою в його творчому доробку. Приступаючи до роботи над нею, Гаетано Доніцетті з іронією писав своєму постійному лібретисту Ф. Романі: “Маю написати оперу за два тижні. З них виділяю вам лише один. Тільки майте на увазі, що у нас примадонна-німкеня, тенор-заїка, буффо з козлячим голосом і безликий французький бас. Тим часом можете себе прославити…”

Молодий селянин Неморіно до безтями закоханий у чарівну, але досить вередливу орендарку довколишніх земель Адіну. Тільки ось як порозумітися з нею – не знає. Тим часом і в Адіни пробилося до сором’язливого юнака щось схоже на почуття. Щоб роздратувати Неморіно, вона готова вийти заміж за сержанта Белькоре... Нещасний Неморіно кидається до пройдисвіта Дулькамари, який видає себе за лікаря та пропонує чарівний еліксир, що може привернути серце дівчини. Одна пляшки не подіяла, чари не склалися. На другу в Неморіно немає грошей. Белькоре скористався ситуацією і запропонував юнаку записатися в солдати, де він зможе швидко і назавжди забути про Адіну, яка завтра має стати дружиною хвацького сержанта.

Не вельми вигадливий, якщо не сказати звичайнісінький для італійського стилю опери-буф сюжет, був пройнятий справжнім гумором, дотепністю та іронічністю, що завжди подобалося італійській публіці. Лібрето знайшло адекватне відображення і в романтичній, веселій, сповненій світлом і повітрям Тоскани музиці молодого композитора. В сюжеті були використані мотиви водевілю «Напій» Е. Скріба, який використав французький композитор Д. Обер для однойменної опери, що на час Гаетано Доніцетті вже не йшла ні на французькій, ні на якій іншій сцені.

Може, саме про цей твір німецький поет Генріх Гейне, який дуже любив музику Доніцетті, сказав: “Мелодії Доніцетті своєю веселістю і дотепністю тішать світ”

Прем’єра відбулася на сцені міланського “Ла Скала” 12 травня 1832 року. Це був один з найяскравіших прижиттєвих творчих тріумфів молодого, на той час дуже щасливого і піднесеного, захмелілого від кохання до дружини Вірджинії Гаетано Доніцетті, який писав цю музику не тільки для театру, але й для коханої жінки.

Протягом сезону вистава була показана тридцять два рази при постійно переповненому залі. А в 1837 році з тріумфом пройшла в Італійському театрі в Парижі. Розпочався світовий тріумф опери, який продовжується і дотепер.

 

 

Василь ТУРКЕВИЧ,
заслужений діяч мистецтв України