Афіша театру

Балет-фантасмагорія на 2 дії
Початок: 21.05.2017 - 19:00
Завершення: 21:45
Майстер і Маргарита
Дмитро Шостакович, Гектор Берліоз, Йоганн-Себастьян Бах, Густав Малер, Жак Оффенбах та інші композитори
Майстер і Маргарита
За мотивами однойменного роману Михайла Булгакова.
 
Музична композиція та хореографія Давида Авдиша.
  • Художник:
  • КУЧЕРЯ Наталія
  • Режисер, яка веде виставу:
  • ВИСОЦЬКА Алла

СЦЕНАРНИЙ ПЛАН ВИСТАВИ «МАЙСТЕР І МАРГАРИТА»

 

Дія перша

Рукописи не горять (Монолог Майстра)

Будівництво (Москва будується)

Бездомний (Мрії)

Берліоз і Бездомний

Поява Воланда

Воланд і компанія

Воланд і Берліоз

Таємна вечеря

Ієшуа й Пілат

Бичування

Патріарші ставки

Знущання Коров’єва й Бегемота над Берліозом

Погоня за Коров’євим і Бегемотом

Смерть Берліоза

Облава

Бездомний

Божевільня

Розповідь Майстра про Пілата

Розп'яття

Іуда

Низу і спокушення Іуди

Смерть Іуди

Спогад про першу зустріч Майстра й Маргарити

Розповідь Майстра Маргариті про свій роман

Обшук

Знищення рукописів

Самітність Марго

Місто привидів, пошук Майстра

Молитва

 

Дія друга

Похорони Берліоза

Майстер (Спогади про Маргариту)

Монолог Марго

Поява Воланда й компанії

Спокуса

Відьма

Політ

Чарівне озеро

Марго й сатири

Воланд і Марго

Бал

Некликані гості

Блазнівська смерть Бегемота

Розправа над НКВД

Торжество Воланда й К

Дует Майстра й Марго, їхня смерть

Велич Воланда

Епілог (Душі)

ПЕРЕЛІК МУЗИЧНИХ ТВОРІВ, ЩО ВИКОРИСТАНІ У БАЛЕТІ

«МАЙСТЕР І МАРГАРИТА»

 

Дія перша

Й.С. Бах «Aria»

Д. Шостакович (симфонія 4, частина І)

Зваблення Іуди «Dead can dance»

Д.Шостакович. Симфонія 8, частина ІІ і початок ІV

 

Дія друга

Д. Шостакович. Симфонія 4, частина ІІІ

Ж. Оффенбах. «Кан-кан»

Д. Шостакович (симфонія І, частина V)

Берліоз. Фантастична симфонія 5

Й. Штраус «На прекрасному голубому Дунаї (аранжування з

кінофільму «Каннібал»)

Г. Малер. Симфонія 5 «Adajio»

Д. Шостакович (симфонія 4, частина ІV)

«МАЙСТЕР І МАРГАРИТА»: ХОРЕОГРАФІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РОМАНУ МИХАЙЛА БУЛГАКОВА

Роман Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита» ввійшов до золотого фонду не тільки російської, але й світової літератури ХХ ст. Його масштабність, багатомірність і багатоплановість вбирає в себе не тільки часові й просторові алюзії людського буття, але й значно більше – оцінку цього життя через призму бачення письменника-філософа. Не випадково цей літературний твір зацікавлював митців інших жанрів. Вже зроблено багато спроб, більш або менш вдалих, зовсім невдалих в його інтерпретації в кінематографі та драматичному театрі.

І ось маємо хореографічну версію роману «Майстер і Маргарита» з однойменною назвою, більшістю героїв, перенесених сюди із літературної першооснови із музикою, яка співзвучна тим фантасмагоричним подіям, які відображає роман. Саме роман, бо в ньому якраз і пульсують фаустівські ремінісценції, сповнені великої ритмічної енергії музики. Проте треба відразу зауважити, що балет «Майстер і Маргарита» не претендує на повне (буквальне) розкриття змісту винятково самобутнього твору Михайла Булгакова, бо це, апріорі є нереальним у хореографічній його інтерпретації, де практично не дано існувати таким формам вираження як підтекст, ремінісценція і акцент на той чи інший погляд автора роману. Кореляція тексту суттєво звужується до двох елементів жанру: музики і танцю. Тому для хореографа залишається інше – реалізація власного розуміння, відчуття і сприйняття цього твору специфічними засобами балетного мистецтва – через танець і пластику людського тіла, через енергетику й емоції зайнятих у виставі артистів, врешті, через уміння вибудувати виставу так, щоб у ній був присутній без фізичного втілення, через окремого виконавця автор роману, як коментатор реальних й ірреальних подій. Бо в іншому випадку ця вистава стане не чимось іншим, як тільки сюжетним переказом літературного твору, що змусить глядача сказати собі: «Чи не краще було б замість перегляду вистави перечитати роман?». Хочеться ще раз наголосити, що навіть більш гнучкі жанри, як скажімо драматичний вистава та кіно не можуть опанувати в усьому обсязі жоден літературний твір, починаючи з романів Льва Толстого чи Федора Достоєвського і закінчуючи оповіданнями Антона Чехова. Ще більші складнощі постають перед тими, хто хоче інтерпретувати літературний твір, у змісті якого переплітаються епохи, події, взаємодіють герої, реально віддалені один від одного тисячоліттями і які несуть свою візію розуміння істин життя, а у формі – гострий сарказм і гротеск, скепсис і водночас приховану від отаких собі ревнителів ідеологічної чистоти як воланди, сатиру на потуги розбудувати і впровадити нову, читай соціалістичну мораль, відірвану від євангелійних заповідей і Бога, що, врешті, має привести до деградації духовного світу людини.

Отож ті, хто прийдуть на виставу, щоб побачити героїв і сюжет булгаковського роману, мабуть, будуть дещо розчаровані. Давид Авдиш не ставив перед собою такого завдання. Його мета – передати через балетне дійство квінтесенцію морально-етичного бачення Михайла Булгакова, трансформуючи його на найскладніший, найтрагічніший етап ХХ ст.- зародження всепоглинаючого молоху тоталітаризму, зберігаючи при цьому фантасмагоричний дух, часову і подієву багатоплановість роману через яскраві і пізнавальні елементи його змісту. Вистава Давида Авдиша – це не інтерпретація сюжету роману «Майстер і Маргарита», а спроба розкрити танцювально-пластичною мовою балетного театру (не вистави, а саме театру) дух булгаковського тексту, як філософську притчу через умовно-історичні аналоги.

Для свого балету хореограф Давид Авдиш обрав форму побудови асоціативного образно-смислового ряду, апелюючи до літературного першоджерела і його змісту інтонаціями, настроями, сюжетним взаємопереплетінням дії героїв. Як і в романі Михайла Булгакова, у виставі Давида Авдиша Маргарита в першій дії – загадкова і чарівна незнайомка, зовсім несхожа на тих жінок, яким «пісні не треба, нам справу давай». У другій – це вже зовсім інша жінка, готова на все в ім’я свого кохання і, як Фауст, продає душу дияволу, стає відьмою, королевою на балу мертв’яків. Тим часом згадана в романі «велика компанія чоловіків, зодягнутих у штатському» (читай НКВС, фігурує в романі як суб’єкт дії тільки один раз під час невдалої спроби арешту нечистої сили, то у балетній виставі ця сюжетна лінія, дещо скорегована (її втілюють жінки), набуває розвитку: «чорні» це саме та темінь, яка заповнює простір, стає символом терору: «чорні» збиткуються над Ієшуа, своїм невпинним потоком мало не затоптують Маргариту. Вони готові до беззастережного виконання будь - якого наказу: нищити і захоплювати, бути ідейними інквізиторами, катами, удавано ридати на урядових похоронах, блискавично мімікріювати в артистів вар`єте і виконувати викличний канкан, що враз перетікає в ритм революційного танцю, який імітує рух кінноти, щоб знову вибухнути тим самим сексуальним канканом. Відчувається епоха, час, пануючі прапори, Навіть актори на сцені недавньої історії, хоч і дія відбувається в першій, так званій біблійній частині вистави і відображає страшну своєю стихійною силою, швидше люттю юрбу, яка жадає побачити страту, бути її учасницею. «Чорні» є не тільки формалізованим образом знечумленої ідеологією зла масою, а образом, візією епохи, які переплітаються в незборимому ні часом, ні героїзмом, ні жертвеністю, породженим дияволом і зміцненого людиною зла. Власне, наявність безвольної й податливої до будь-яких маніпуляцій чорної маси й породжує князів темряви, один з яких і є булгаковський Воланд, який знаходить в балеті Давида Авдиша свій характер і пластично-танцювальний малюнок, свої правила поведінки, де фантасмагорія і реалії життя переплітаються дуже тісно, породжують понад часову і понад просторову ілюзію. Він немов виростає нізвідки і нізчого, втілюється в людську подобу, щоб повсякчас і завжди бути між нами, блискуче володіє тими самими засобами спокуси, що й фаустівський Мефістофель. Давид Авдиш виокремив з тексту роману лише одну лінію Воланда –доказати Маргариті, що «Ісус існував» і допомогти їй серед бісівської вакханалії утвердження «нового порядку життя», утвердитися в істині, яка може стати початком чогось нового і світлого. Для Воланда, а відтак і для Маргарити, потойбічний світ навіть більш гуманний і людяніший ніж рукотворне пекло, створене тими, хто добрими помислами мостить дорогу до пекла не тільки собі, але й усім, хто так чи інакше має причетність до його величних постулатів незбагненного щастя. Бал мертв’яків, влаштований Воландом, ніщо інше як алюзія живого світу, де живі тіла, але давно мертві душі. Маргарита на цьому балу не тільки королева, вона відчуває тут силу свого живого духу, повноту кохання і захищеність від суспільства, яке із натхненною злостивістю хоче розтоптати і знищити її, як був знищений і розтоптаний демонстрантами роман Майстра. Щодо самого Майстра, то маємо справу з досить ефемерним містифікованим образом, рисами якого Давид Авдиш частково наділив романтичного поета Бездомного (в романі Іван Бездомний, одна із іпостасей й самого Михайла Булгакова). Майстер з`являється у зловісному відблиску світла в першій дії, піддається спокусі чогось незбагненого для нього, а цього вже досить, щоб потрапити під остракізм суспільства, гвинтиком якого ти був, ідеям і закликам якого беззастережно вірив. Не врахував одного, що для кожного, хто робить хоч один крок, щоб вирватися з тієї маси є тільки одна кара – психологічне розп`яття, одне місце – заґратована клітка. Воланд робить спробу врятувати душу талановитого поета Бездомного. Знову алюзія часу, знову перегук з епохою. На щастя перегук цей не плакатний, а втілений через чіткість художнього символу, психологічну наповненість нехай епізодичного, але дуже важливої візії булгаковського образу, донесеного нам засобами хореографії і виразної пластики. Воланд навіває Бездомному сон про Ісуса, останній день Його земного життя в самотності і повному нерозумінні ні учнями, ні ворогами, в усвідомленні, що Його учень Ієшуа невдовзі вкаже на Нього катам. Жах хресних мук Ісуса Христа розуміє тільки Чорний Ангел, ще одне втілення диявола. Це вища сила, але сила зла, сила мороку – Антихрист, вічний супротивник Того, хто віддав життя за спасіння інших. Майстер як і Ієшуа у виставі особистості упосліджені тогочасним суспільним виміром. Їх сприймають як божевільних. Першим потрапляє в лабети «психіатрів» Ієшуа, вслід Йому – Майстер, якому бачиться сон про Голгофу. Саме цей сон навіває Воланд і Маргариті, перед якою постає так само розп’ятий Майстер. Маргарита не піддається спокусі Воланда залишитися в диявольському потойбічному світі, де значно краще, як на грішній і злостивій землі, перетвореній у концтабір душі і тілу, а обирає єдине можливе для неї рішення – вмерти разом з коханим.

Цікаво вирішена у виставі й балетна партія Берліоза, який постає отаким собі універсальним ковалем пролетарського мистецтва, навіть творцем нової суспільної релігії. У вогні і диму осатаніло кують залізо вірно спрямовані пролетарі, а попереду в червоній сорочці керує Берліоз. За свою ідейну непохитність і віру в ефемерне й недосяжне прекрасне майбутнє, він, як і слід було чекати, розплачується не чим іншим, як власним життям. І знову як притишений кінокадр часу – алюзія епохи і прапорів.

Не дивлячись на калейдоскопічність епізодів, (а їх майже п’ятдесят) і багатоплановість, часову двомірність, вистава Давида Авдиша має цільний сюжетний розвиток, вмотивованість дії, обумовлену насамперед літературною першоосновою. Хореограф, він же й автор лібрето (сценарного плану), виокремивши небагато ліній роману, прагнув передати насамперед їхній дух і характер, внутрішню динаміку, психологію сумніву, а не очевидну картину життя. Не випадково музична композиція цього твору така ж багатопланова і досить несподівана, співзвучна духу і ритму епох, які відтворив у своєму романі Михайло Булгакова: Бах, Берліоз, Малер, Йоганн Штраус, Оффенбах... Весь балет пронизує Четверта симфонія Дмитра Шостаковича, композитора, який пережив майже те саме, що й Булгаков – заборону на творчість, переслідування більшовицьких вельмож, обструкцію суспільства, страшний дамоклів меч НКВС...

Фінал цієї вистави не налаштований на щонайменший апофеоз, характерний для балетних вистав. Інший матеріал, інші закони творення цієї вистави, інша завершальна кода. Зникли ілюзії, згасло життя, згасло кохання. Воланду, який вважав себе рівним силою з Ієшуа, не дано воскресити душі своїх обранців – ні Пілата, ні Бездомного, ні Майстра, ні Маргарити... Це може зробити тільки Розіп’ятий на хресті. Але в оживленні цьому немає радості, нема щастя, нема повноти життя. Залишається тільки щемливий біль за чимось світлим і незбагненним.

Ця вистава не матиме однозначної оцінки, однозначного ставлення глядачів, звиклих до дещо іншої тематики, дещо інших засобів розкриття тієї чи тієї ідеї, теми і сюжету, врешті до іншого стилю балетного танцю. Тим паче в кожного з нас своє розуміння роману «Майстер і Маргарита», творчості Михайла Булгакова. Але вже ця неоднозначність підтвердить, що маємо справу з цікавою і неординарною спробою розширити палітру сучасного хореографічного мистецтва, якому стає підвладною не тільки форма, але й філософія змісту через інтерпретацією твору, який здавався непідвладним балетному жанру.

 

Василь ТУРКЕВИЧ,
заслужений діяч мистецтв України

Газета "День"
"Вистава Давида Авдиша — це не інтерпретація сюжету роману «Майстер і Маргарита», а спроба розкрити танцювально- пластичною мовою балетного театру (не вистави, а саме театру) дух булгаковського тексту, як філософську притчу через умовно-історичні аналоги."