Афіша театру

Опера на 2 дії з прологом та епілогом
Початок: 27.01.2016 - 19:00
Завершення: 21:00
Виконується українською мовою
Мойсей
Мирослав Скорик
Мойсей
Лібрето Богдана Стельмаха та Мирослава Скорика
за однойменною поемою Івана Франка.
 
   
  • Суфлери:
  • БУДЗЯК Роман
  • ГОНЦОВСЬКА Наталія

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

 

ПРОЛОГ

 

Поет звертається до рідного народу з болючим запитанням:

 

«Невже задарма стільки серць горіло

До тебе найсвятішою любов'ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?»

 

і стверджує:

 

«О ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання.»

 

Дія перша

 

Пустеля в Синаї. Ранок. Єгошуа ніжними словами будить свою кохану Лію. Неподалік від них малеча будує будиночки з піску, і ця забава дивує молодих, адже діти за своє життя не бачили нічого, крім пустелі.

З’являються Авірон зі своїми прибічниками. Вони докоряють Мойсеєві і його однодумцям, до яких належать Лія та Єгошуа, за важкі випробування нескінченними мандрами.

«Де чудовий обіцяний край,

Про який говорив нам Мойсей

Сорок літ так велично і гарно?

Набрехали пророки!

У пустині нам жить і вмирать!

Доки !»

Однодумці Мойсея мріють про щасливе життя в обіцяному краї:

«Там діброви й зелена мурава,

Нас там жде і багатство, і слава!»

Між супротивниками зав'язується гострий поєдинок, що мало не переходить у бійку.

З’являється Мойсей. На дорікання юрби він відповідає, що, ведучи народ до Палестини, виконує волю самого Єгови.

Мойсей розповідає казку про те, як дерева вибирали свого короля. І гордий ліванський кедр, і пишна пальма, і ніжна береза відмовились. Лише терен прийняв на себе важкий обов'язок.

«Здобуватиму поле для Вас,

Хоч самому не треба,

І стелитися буду внизу,—

Ви ж буяйте до неба!»

 

Вчинок терену Мойсей ототожнює зі скромністю вибраного Богом народу, «щоб він був, мов світило у тьмі».

Авірон заперечує таке тлумачення. Він насміхається з Мойсея і погрожує йому.

Мойсей у відчаї відходить у гори. Його супротивники розпочинають церемонію поклоніння Золотому Тільцю та готуються до походу на схід.

 

Дія друга

 

Пустеля. Мойсей стоїть у глибокій задумі. Він звертається до Бога, щоб той почув його молитви і розвіяв сумніви, що роздирають душу.

«Сорок літ трудився, навчав,

Щоб з рабів тих зробити народ!

Та дістав тільки кпини й каміння...»

З'являється Азазель — злий дух, який підсилює душевне сум’яття Мойсея.

«Що, як голос, що вивів тебе

На похід той нещасний,

Був не Бога, а твій,

Внутрішній, власний?»

Мойсей це пристрасно заперечує. Він йде у гори, де у молитві звертається до Бога. Люди, побачивши це, бояться кари господньої за зраду його заповіту.

До Мойсея наближається дух, який удає його матір Йохаведду. Вона співчуває душевним терзанням сина і відраджує від довіри Єгові. Мойсей не хоче її слухати.

«З твоїх слів не любов помічаю.

Ти темний демон одчаю!

Відступись...»

Але Йохаведда продовжує словесний наступ — тепер уже разом із Азазелем. Їх страхітливий дует кидає Мойсея у розпач.

«Горе моїй недолі,

Чи ж довіку не вирваться вже

Мому люду з неволі?

Одурив нас Єгова!»

Над пустелею чути голос Єгови, звернений до Мойсея.

«За сумнів твій

Карою буде те,

Що, побачивши вітчину,

Сам не вступиш до неї.

Тут і кості зітліють твої.»

Здіймається страшна буря, яка змітає Мойсея. Народ, прозрівши, оплакує його

«Щезло те, без чого

Жить ніхто з нас негідний.

Що давало змисл життєвий,

Просвітляло і гріло.»

Молодий пастух Симеон готовий продовжити справу великого пророка.

Вбігає натовп на чолі з Єгошуа і Лією. Люди засуджують на страту Авірона й Датана і закликають до походу. Вони сповнені віри, що досягнуть мети, до якої закликав Мойсей, – ступити в обіцяний край, на вільну рідну землю.

 

ЕПІЛОГ

 

Поет впевнений у щасливому майбутньому народу:

 

«Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.»

МОЙСЕЙ – ОСОБИСТІСТЬ ПОНАД ПРОСТОРОМ І ЧАСОМ

Чому образ Мойсея, законодавця і вождя єврейського народу, який народився понад 3430 років тому (1574 року до Р.Х.), приваблював і приваблює наступні покоління різних народів і цивілізацій, знайшов таке яскраве втілення у літературі, музиці, образотворчому мистецтві епохи високого Відродження? Чому геніальний Мікеланджело, створюючи на замовлення Ватикану скульптуру Мойсея, пережив божественний злет натхнення, вважаючи, що на цей образ його надихнуло небесне провидіння? Чому вже в раціоналістичну добу Просвітництва, просякнуту ідеями Великої Французької революції і вольтерівським вільнодумством, філософи і художники, композитори і драматурги, посягаючи на Бога, раз-по-раз зверталися до долі того, хто жив у легендарні часи єгипетських фараонів, був пророком і законодавцем упослідженого і розсіяного у світах, переслідуваного і гнаного, презренного і зневаженого єврейського народу? Чому навіть у ХІХ, і в першій половині ХХ століть з’являються опери про долю пророка – «Мойсей» Ф. Зюсмайра (1792, Відень), «Мойсей у Єгипті» Дж. Россіні (1818, Неаполь), «Мойсей» А. Рубінштейна (1892, Прага), «Мойсей» Дж. Орефіче (1905, Генуя), «Мойсей» М. Леві (1956, Мюлуз), «Мойсей і Аарон» А. Шенберга (1957, Цюріх), де автори прагнуть через музику оповісти окремі сторінки великого життя людини, ім’я якої не стерто вітрами епох і подій? Відповіді на ці питання зводяться, власне, до однієї: тому що кожний народ, у той чи інший історичний відрізок свого буття, пережив долю «єгипетського рабства». І кожний з цих народів мріяв про свого Мойсея – натхненного мудрістю й силою волі, Божим благословінням провідника, який зміг би вивести і порятувати власний народ.

Біографія Мойсея, попри те, що жив він у старозавітні часи, є історично достовірною, починаючи від дня народження в єгипетському полоні і драматичного епізоду, коли фараон наказав винищити усіх іудейських хлопчиків. Не маючи від того ради, Іохаведда поклала свого маленького сина в просмолену корзину і на волю Божу пустила за течією Ніла. Господь сподобив, щоб цю корзину знайшла єгипетська принцеса, яка взяла Мойсея за сина, хоч і довідалася, що він єврей. За свідченням історика Флавія вже в зрілі роки колишній раб-іудей стає навіть зверхником єгипетської армії, яка вирушила на ефіопів, і здобув над ними блискучу перемогу, звільнивши Єгипет він ворогів.

Особисте життя Мойсея складалося блискуче. Найвищі посади, багатство, повага єгипетської знаті, навіть жерці шанували цього іудея. Проте, за висловом апостола Павла, «він не забажав єгипетських скарбів, а пішов на страждання разом із своїм народом».

З великим трудом і Божим повелінням Мойсею вдалося вивести свій народ з Єгипту. Цей вихід Мойсей розтягнув на довгих сорок років, щоб народилося і виросло уже нове покоління, яке не знало єгипетського рабства і фараонових милостей, щоб минуле вивітрилося із сердець і звичок його народу. Як перший Боговидець і Богонатхненний письменник, Мойсей залишив людству п’ять книг: «Битіє», «Ісход», «Левіт», «Число», «Второзаконня», які Ісус Христос назвав «Законом Мойсеєвим» і який закликав дотримуватися всім, хто увірував у Єдиного і Всемогутнього Бога, Творця всього сущого…

Образ історичного Мойсея набув значення вселенського символу вождя, якому дано Божим провидінням вивести свій народ з рабства, рабів перетворити у народ. Не випадково в багатьох літературних творах і документах часів Визвольної війни українського народу 1648-1654 років, і навіть пізніших, гетьмана Богдана Хмельницького називали українським Мойсеєм. На жаль, набута Хмельницьким свобода і незалежність швидко розвіялися в бездержавності і рабській залежності, зникли, мов те марево. Наш народ опинився в «єгипетській неволі», кілька століть подумки і вголос благав Господа послати нам свого Мойсея… Про Мойсея, як найвизначнішу особистість старозавітних часів і законодавця, згадує у своїй поемі «Марія» Тарас Шевченко…

Літературна першооснова опери «Мойсей» відомого українського композитора Мирослава Скорика – однойменна поема Івана Франка, написана в 1905 році, коли Україна, розшматована між двома імперіями, особливо гостро відчувала своє бездержавне і рабське становище. Це був епохальний твір, який збурив усю національну духовність, підніс талант Івана Франка на вершинні висоти світової філософічної поезії. Це про цю сторінку біографії письменника написав Михайло Коцюбинський: «Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою. У своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті і писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба в його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою». Поема «Мойсей» Івана Франка не тільки про історію України, про вічне прагнення нашого народу «вийти з рабства, вирвати його із серця», але й про її майбутнє. «Та прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народів вольних колі!…» – з вірою і переконанням написав Каменяр про Україну. Не випадково царський уряд піддав забороні не тільки друк, але й читання франкового «Мойсея» у Російській імперії.

На перехресті двох тисячоліть, коли вся християнська цивілізація відзначала найграндіозніший ювілей світової історії, – 2000-річчя народження Ісуса Христа, – українське оперне мистецтво збагатилося новою оперою «Мойсей» (лібрето за поемою Івана Франка написали поет Богдан Стельмах і композитор Мирослав Скорик). Твір був замовлений і поставлений Львівським театром опери і балету імені Соломії Крушельницької із благословення папи Римського Івана Павла ІІ диригентом Михайлом Дутчаком і польським режисером Збігнєвом Хшановським у художньому оформленні Тадея Риндзака та Михайла Риндзака. Ця подія мала резонансне значення для українського музичного мистецтва, львівська вистава була показана на сцені Національної опери України імені Тараса Шевченка.

І ось, готуючись до відзначення 150-річчя від дня народження видатного українського поета і громадського діяча Івана Франка (1856-1916), Національна опера України імені Тараса Шевченка поповнила свій репертуар оперою «Мойсей», створеною за літературною першоосновою письменника-ювіляра, одного з найвидатніших провідників української нації, творчість якого залишається і ще довго залишатиметься в контексті нашого духовного життя.

Опера «Мойсей» репрезентує не тільки творчість відомого композитора Мирослава Скорика, але й той, з різних причин досить обмежений, доробок сучасних оперних композиторів, втілення творів яких в оперних театрах можна перелічити на пальцях однієї руки. На щастя, ця тенденція останнім часом дещо змінюється на краще. На українську оперну сцену поволі, але впевнено приходять оперні і балетні твори сучасних композиторів, що суттєво збагачує творчу палітру сучасного українського музичного мистецтва, дає імпульс подальшій творчості в цьому найскладнішому музичному жанрі.

 

Василь ТУРКЕВИЧ,
заслужений діяч мистецтв України