Афіша театру

Героїко-фантастичний балет на 2 дії
Початок: 16.02.2017 - 19:00
Завершення: 21:00
Раймонда
Олександр Глазунов
Раймонда
Лібрето Віктора Яременка та Юрія Станішевського за мотивами середньовічної лицарської легенди
і сценарієм Лідії Пашкової та Маріуса Петіпа.
Музична редакція та хореографія Віктора Яременка.

 СТИСЛИЙ ЗМІСТ
 

ПРОЛОГ-ІНТРОДУКЦІЯ

 

Загадкова Біла Дама, покровителька знатного роду юної графині Раймонди де Доріс, у місячному сяйві з'являється над старовинним родовим замком. Вона завжди приходить сюди у найскладніші моменти життя мешканців замку, щоб захистити їх від небезпеки, помилок і зберегти спокій в родині. Зараз її поява пов'язана з дуже важливою подією у долі красуні Раймонди – вибором нареченого. Біла Дама, охоронниця сімейних традицій і таємниць, прагне допомогти і вберегти її від спокус. Вона оповідає середньовічну лицарську легенду, що оспівує шляхетність, кохання, вірність обов’язку.

 

Дія перша

 

До замку завітали друзі, знатні дами, трубадури, щоб привітати Раймонду із днем народження. Молодий лицар Жан де Брієн, який прославився ратними подвигами, прийшов поздоровити свою наречену і попрощатися перед військовим походом. Сенешаль повідомляє гостям про появу графині Сибіли, яка, привітавши Жана де Брієна, сповіщає, що зараз з’явиться Раймонда. Графиня Сибіла дарує племінниці весільне вбрання і підводить до неї Жана де Брієна. Наречений освідчується у почуттях і вручає Раймонді білий легкий шарф.

З’являється король Андрій ІІ Угорський із своїм почтом. Він вітає Раймонду та благословляє лицарів на подвиги. На честь юної господарки замку гості танцюють вальс. Серед них і Раймонда, яка сяє щастям і радістю. Лицарі на чолі з Жаном де Брієном присягають на вірність батьківщині та виступають у похід. Графиня Сибіла і Раймонда проводжають їх.

Подруги намагаються відвернути Раймонду від сумних думок, заспокоїти. Білий шарф нагадує дівчині про кохання Жана де Брієна.

Зненацька, немов вихор, влітає до зали гордий, владний сарацинський лицар Абдерахман, який багато чув про красу Раймонди і прийшов, щоб вручити їй на день народження дорогі подарунки. Закохавшись у Раймонду з першого погляду, сарацин, усупереч придворному етикету, пристрасно освідчується у своїх жагучих почуттях. Його освідчення лякає й водночас заворожує дівчину, викликаючи в душі незнайомі відчуття. Абдерахман дарує їй вогняно-червоний, вкритий коштовностями шарф і стрімко зникає.

Гості розходяться. Збентежена і розгублена Раймонда звертається за порадою до графині Сибіли. Проте і вона розгублена не менш, ніж племінниця, у руках якої два шарфи – білий і червоний. Раймонда притискає їх до серця, не знаючи, кому з лицарів надати перевагу. Сибіла заспокоює схвильовану Раймонду, а подруги, щоб розважити дівчину, приносять лютню. Проте Раймонді не до веселощів.

Стомлена хвилюваннями і переживаннями вона засинає в кріслі. Занурене у темряву подвір’я замку враз опромінюється місячним сяйвом. З'являється Біла Дама. Раймонда, немов заворожена, піднімається з крісла, протягує їй два шарфи щоб отримати відповідь, хто з двох лицарів стане її обранцем. «Того, кого обере твоє серце!», – відповідає покровителька.

Біла Дама веде Раймонду у світ чарівних сновидінь. Помах білим шарфом – і перед ними постає фантастичний сад, оповитий серпанком. Серпанок розвіюється, і Раймонда бачить Жана де Брієна в оточенні юних дів. Вона кидається до нареченого, але він величний та стриманий у своїх почуттях до неї. Ще мить, і Жан де Брієн немовби розтає у мареві серпанку. Раймонда хоче зупинити нареченого, але він зникає.

Біла Дама змахує червоним шарфом. Перед Раймондою з’являється Абдерахман. Їхній дует сповнений пристрасті. Діви оточують їх, намагаючись розлучити. Але Раймонду та Абдерахмана знову і знову тягне одне до одного. Біла Дама змахує білим шарфом. Видіння зникають…

Перші промені сонця будять Раймонду, до якої поспішає графиня Сибіла. Вона обіймає і заспокоює стривожену сновидіннями племінницю.

 

Дія друга

 

Парадна зала замку. Раймонда і Сибіла разом із фрейлінами, пажами, подругами готують пишне придворне свято на честь перемоги Жана де Брієна. З’являються гості – знатні дами і сеньйори з навколишніх замків, друзі, трубадури. Усі чекають повернення героя.

Звучать фанфари. Раймонда поспішає до дверей, але перед нею постає гість, якого не чекали – Абдерахман.

Згідно придворного етикету графиня Сибіла люб'язно запрошує сарацинського лицаря, численний почт якого заповнює зал. Не звертаючи ні на кого уваги, Абдерахман пропонує Раймонді руку і серце.

Раймонда розгублена. Почуття обов’язку з одного боку, та наполегливість прекрасного сарацина, який обіцяє їй розкішне життя і насолоди, сіють у її серці сум’яття.

Не вагаючись, Абдерахман огортає дівчину червоним шарфом та намагається забрати з собою. З’являються Жан де Брієн та король Андрій ІІ з лицарями, які щойно повернулися з походу. Між сарацинами і лицарями спалахує сутичка. Владним жестом король зупиняє бій і пропонує Жанові й Абдерахману вирішити суперечку у лицарському двобої.

Здається, щастя на боці сарацина. Ще мить – і Жан де Брієн буде переможеним. Несподівано з'являється Біла Дама, яка надихає лицаря силою. Жан наносить смертельний удар супернику. Схвильована Раймонда кидається до Абдерахмана. Здивований Жан простягає нареченій руку, але вона відвертається від нього. Біла Дама огортає плечі юної графині білим шарфом, і Раймонда враз забуває Абдерахмана. Король з’єднує руки закоханих.

Графиня Сибіла та король Андрій ІІ вітають гостей на весіллі Раймонди та Жана де Брієна, які пронесли своє кохання крізь важкі випробування.

Над замком з’являється Біла Дама.

ПЕРЛИНА СВІТОВОЇ БАЛЕТНОЇ КЛАСИКИ

Понад сто років минуло від першої тріумфальної прем'єри балету Олександра Глазунова «Раймонда», поставленого найвидатнішим хореографом XIX століття Маріусом Петіпа і показаного на сцені Санкт-Петербурзького (імператорського Маріїнського театру) 7 січня 1898 року. Цей унікальний шедевр світової класичної спадщини і сьогодні продовжує прикрашати репертуарні афіші провідних балетних труп Європи.

Що ж приваблює сучасних глядачів у цій романтичній виставі, створеній за мотивами середньовічної провансальської лицарської легенди? Чому знов і знов звертаються до втілення цього балету сьогоднішні балетмейстери й актори, диригенти й сценографи? Відповіді на ці питання дуже прості – прекрасна, мелодійна, емоційно наснажена музика, пройнята широким симфонічним подихом, натхненна й яскраво танцювальна, а також вишукана, сповнена блискучих сольних партій та масових кордебалетних композицій академічна хореографія, що органічно поєднує класичні та характерні танці.

Співпраця видатних митців П. Чайковського і М. Петіпа сприяла народженню нового напряму в європейському хореографічному мистецтві – симфонічних масштабних класичних балетів. Постановки «Сплячої красуні» та «Раймонди» стали неперевершеними зразками поетично узагальненого симфонічного академічного танцю, який емоційно піднесено розкривав щирі почуття та людські пристрасті героїв. Цей напрям знайшов своє продовження і в співпраці Олександра Глазунова і Маріуса Петіпа, які подарували глядачам свою романтичну «Раймонду». Музична драматургія цього балету побудована на образному взаємопроникненні різних жанрових сфер: любовне суперництво двох закоханих у головну героїню лицарів Абдерахмана і Жана де Брієна майстерно втілене в контрастному співставленні іспансько-арабської та угорської колоритних танцювальних сюїт.

У балеті О. Глазунова нове значення в порівнянні з партитурами
П. Чайковського набули масові жанрово-характерні поліфонічні картини й образи, в яких переважають своєрідні сюїтно-циклічні форми. Саме так виникає багатопланова хореографічна симфонія, що одержала плідний розвиток у європейській балетній музиці початку XX століття. «Раймонда» стала найвизначнішим явищем балетного симфонізму на межі XIX і XX століть. Балет відповідав канонам театральної естетики М. Петіпа, де панувало щедре розмаїття жіночого класичного танцю, емоційно-образним центром якого завжди була віртуозна балерина. На прем'єрі заголовну партію виконувала відома італійська прима-балерина П'єріна Леньяні, зачаровуючи бездоганною технічною вправністю й величавою граціозністю.

Через два роки 21 січня 1900 р. балет О. Глазунова побачив світло рампи на сцені Московського імператорського Большого театру в інтерпретації його головного балетмейстера Олександра Горського, де образ красуні Раймонди створила також італійська прима-балерина Аделіна Джурі, вразивши публіку граничною віртуозністю й академічною чистотою класичного танцю.

Так розпочалося довге сценічне життя балетного шедевру славетного композитора-симфоніста. Багато балетмейстерів і театрів неодноразово зверталися до втілення унікальної партитури, намагаючись відтворити неповторний академічний стиль і поетичні композиції М. Петіпа, які дбайливо передавалися від одного акторського покоління до іншого.

В Маріїнському театрі було здійснено п'ять різних постановок, а у московському Большому – чотири. Балетмейстери О. Горський, Ф. Лопухов, П. Гусєв, А. Ваганова, В. Вайнонен створювали власні версії балету, прагнули знайти художньо-цілісне танцювально-драматургічне рішення вистави, переборюючи недоліки ілюстративного лібрето Л. Пашкової, позбавленого внутрішньої конфліктності, а часом і логіки розвитку подій.

Штучно введеною до сюжету виявилася постать фантастичної Білої Дами, покровительки роду де Доріс. Саме цій інфернальній Дамі, а не героям балету, надавалася роль головної «рушійної сили» дещо уповільненої сценічної дії, тим самим майже зводячи нанівець історію боротьби і суперництва двох лицарів – благородного Жана де Брієна і відчайдушного, підступного Абдерахмана за любов юної Раймонди.

Саме тому майже всі постановники переробляли лібрето, вносячи певні зміни до сюжетної схеми твору.

Позбутися умоглядних і нелогічних епізодів прагнули головний балетмейстер Большого театру Л. Лавровський та художній керівник балету Маріїнського К. Сергєєв, вилучивши постать Білої Дами і намагаючись знайти побутово-психологічне обґрунтування фантастично-казкових подій. Серед виконавиць заголовної партії були видатні російські балерини К. Гельцер, Е. Герт, М. Семенова, Т. Карсавіна, Г. Уланова, С. Головкіна. У червні 1984 року нову, найбільш художньо завершену власну версію «Раймонди» створив на сцені Большого театру його головний балетмейстер і художній керівник балету, найвидатніший хореограф XX століття
Ю. Григорович, майстерно використавши кращі перлини М. Петіпа й
О. Горського і тактовно переробивши сценарій та повернувши у виставу фантастичний образ Білої Дами. Монументальна, розкішна постановка, здійснена зі славетним сценографом С. Вірсаладзе, утверджувала принципи хореографічного симфонізму і відкрила нові грані артистичних особистостей Н. Безсмертнової, Л. Семеняки, Н. Семизорової, Н. Ананіашвілі.

На українській сцені «Раймонда» вперше з'явилася в 1934 році в Харкові, де її самобутню постановку здійснив видатний хореограф
П. Вірський разом із М. Болотовим, які прагнули «ускладнити драматургічну лінію і зберегти авторську ідею, для чого поміняли місцями другу і третю дію, бо лінія дії обривається у другому акті, а третій – це пишний дивертисмент: весілля Раймонди й Жана де Брієна».

Так виправдовували талановиті балетмейстери свою переробку лібрето й партитури у програмці, виданій до харківської прем'єри, де зокрема викладали і власні новації: «В основу вистави покладено принцип, за яким танець розглядається як ігровий момент. Це надає осмисленості танцеві та безперервності подіям. Танець і дія пронизують одне одного і одне одного організують. Другий важливий принцип – це використання музичних тем як основи для характеристики і вчинків персонажів. Нарешті останнє: дотримання в танці динаміки, закладеної в музиці, і відтворення в хореографії то гомофонічної, то поліфонічної побудови музичного матеріалу».

Динамізуючи події та зберігаючи кращі епізоди
М. Петіпа, постановники кардинально переробили лібрето: головним стрижнем драматургічної інтриги стала тітка Раймонди владна графиня Сибіла, яка теж покохала Жана де Брієна і за будь-яку ціну намагалася причарувати його. Серед перших виконавців цієї вистави були прекрасні українські артисти В. Дуленко, А. Яригіна, Т. Демпель, З. Лур'є (Раймонда), О. Соболь (Жан де Брієн), Р. Савицька і Г. Лерхе (Сибіла). Віртуозну партію Абдерахмана блискуче танцював П. Вірський.

На київській сцені першу постановку балету О. Глазунова здійснив у 1946 р. балетмейстер С. Сергєєв, створивши багатобарвне танцювальне дійство, в якому сяяли таланти балерин Є. Єршової, Л. Герасимчук,
О. Потапової та А. Мінчин.

Навесні 1974 року видатний український балетмейстер, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Анатолій Шекера створив у співдружбі з диригентом О. Рябовим і сценографом-новатором Є. Лисиком масштабну й яскраву сценічну інтерпретацію «Раймонди», органічно поєднавши власне пластичне рішення з точним відтворенням хореографічних структур й образно-емоційної атмосфери кращих епізодів вистави М. Петіпа. Хореографічна версія «Раймонди» стала видатною подією в мистецькому житті України.

В київській постановці особливо виразно і поетично зазвучала головна тема шедевру О. Глазунова і М. Петіпа – тема відданого і щирого кохання, вірності своєму моральному обов'язку, високому почуттю. В центрі сценічних подій став образ прекрасної дівчини, що несе в серці непорушну вірність своєму обранцеві.

Вистава вийшла святковою, радісною, життєстверджуючою, звучала, як могутній гімн красі людських почуттів. Поряд з любовно відтвореними сольними варіаціями, дуетами, ансамблями й розгорнутими масовими картинами М. Петіпа український балетмейстер, ніде не порушуючи академічного стилю класичної вистави, поставив нові хореографічні епізоди, надавши пантомімічним сценам більшої пластичної виразності, зробивши танцювальними чоловічі партії і загостривши конфлікт між Жаном де Брієном та Абдерахманом.

Майстерно виструнчена А. Шекерою поліфонічна танцювальна дія, поступово наповнюючись драматизмом і внутрішньою експресією, нестримно піднімалася до своєї художньої й емоційної вершини – третього акту балету, своєрідного феєрверку класичного й характерного академічного танцю на честь весілля закоханих героїв. Ця заключна дія вистави, побудована на основі хореографії М. Петіпа, є одним з найвизначніших балетних шедеврів. Вона складається з двох масштабних хореографічних сюїт – характерної, що поєднує угорський танець та мазурку, і класичної, яка включає розгорнуте величаво-урочисте гран-па, та фінального апофеозу.

У цій виставі поруч з уславленими балеринами успішно дебютувала молодь. Тонке відчуття традицій і стилю класичного балетного академізму органічно поєднувалося у них з розумінням досягнень сучасного виконавства. Особливо вдало виступила В. Калиновська, яка у надзвичайно складній партії головної героїні демонструвала тонку музикальність і віртуозність. Танець балерини, завжди експресивний, наснажений пристрастю і вогняним темпераментом, у «Раймонді» чарував граціозною вишуканістю, філігранною відшліфованістю кожної скульптурне завершеної пози, наспівністю кожного руху. В цій партії В. Калиновська утверджувала лірико-героїчну тему, співзвучну її акторській індивідуальності. Раймонда у трактуванні балерини – характер мужній, сильний, вольовий. Глибоко відчуваючи і проникливе відтворюючи в натхненному танці чарівність музики і прозору чистоту класичної хореографії. В. Калиновська поставала то грайливо-замріяною дівчиною, яка чекає коханого, то задумливо-сумною величавою красунею, що турбується про свого обранця і своєю суворою неприступністю бентежить, розпалює пристрасть сарацинського лицаря Абдерахмана, то ніжною і поривчастою нареченою в дуетах з Жаном де Брієном, вірну любов до якого вона пронесла крізь усі випробування.

Заголовну роль у балеті О. Глазунова з успіхом виконували також досвідчена й віртуозна балерина Е. Стебляк і тоді ще зовсім юна Т. Таякіна. Три різні виконавиці партії Раймонди представляли три різні покоління майстрів українського балету: В. Калиновська вперше виступила на київській сцені наприкінці 50-х років, Е. Стебляк прийшла до столичного колективу в 60-ті, а Т. Таякіна – в 70-ті роки. Кожне покоління внесло в усталені традиції щось своє, неповторне, пов'язане з досягненнями сучасної хореографії, збагаченням танцювальної лексики і зростанням технічної майстерності танцівників.

Заголовну партію також виконували І. Лукашова, Л. Шатилова,
Л. Сморгачова, Р. Хилько, Г. Кушнерьова, Т. Боровик, а в ролі Білої Дами чарувала натхненна А. Гавриленко.

Нова постановка «Раймонди» створена художнім керівником Національної опери України балету народним артистом України, лауреатом багатьох найпрестижніших міжнародних конкурсів Віктором Яременком. З цим балетом в житті відомого митця пов'язані незабутні та важливі події: саме у цій виставі в сольній партії він дебютував на київській сцені після закінчення в 1981 році Московського академічного хореографічного училища по класу визнаного педагога О. Прокоф'єва і саме за виконання віртуозного па-де-де з «Раймонди» у 1987 р. на Міжнародному конкурсі артистів балету в Японії він одержав золоту медаль, яку вручив йому голова журі Юрій Григорович.

Першокласний класичний танцівник, знавець світової хореографічної спадщини В. Яременко послідовно й успішно утверджується як обдарований і перспективний хореограф, про що переконливо свідчать його інтерпретації «Шехеразади», «Петрушки» та «Корсара». Постановка «Раймонди» – продовження плідної праці над інтерпретацією класики й успішні пошуки утвердження власного, оригінального бачення шедевра М. Петіпа й
О. Глазунова, в трактуванні якого знову промовисто розкрилися музикальність, високий професіоналізм, щедра балетмейстерська вигадка та сучасне бачення коштовної перлини минулого. Свою виставу В. Яременко присвятив пам'яті А. Шекери, учнем якого він був, навчаючись на балетмейстерському відділенні Української академії танцю. В новій виставі панує єдність акторських поколінь – поряд з видатними майстрами народними артистами України Т. Голяковою, Г. Дорош, О. Філіп'євою,
М. Мотковим провідні партії успішно виконує обдарована артистична молодь.

Юрій СТАНІШЕВСЬКИЙ