Upcoming shows

Lyrical scenes in 3 acts
Beginning: 19.06.2021 - 19:00
Completion: 22:10
Sung in Russian
Eugene Onegin
Pyotr Tchaikovsky
Eugene Onegin

Libretto by P. Tchaikovsky and K. Shilovskii based on A. Pushkin’s versified novel of the same name.

Premiered on the stage of the Kyiv Opera on April 16, 1983.

   

 

 

SUMMARY
 
Act 1
 
Scene 1
 
``You're off? why, there's a poet for you!''
``Goodbye, Onegin, time I went.''
``Well, I won't hold you up or bore you;
but where are all your evenings spent?''
``At the Larins'!'' ``But how mysterious.
For goodness' sake, you can't be serious
killing each evening off like that?''
``You're wrong.'' ``But what I wonder at
is this -- one sees from here the party:
in first place -- listen, am I right? --
a simple Russian family night:
the guests are feasted, good and hearty,
on jam, and speeches in regard
to rains, and flax, and the stockyard.''
 
In the measured, everyday life of the Larins, the arrival of Lensky and Onegin brings confusion. Everyone greets Onegin with excitement and interest, who shortly before this arrived from St. Petersburg. Lensky, a romantically exalted poet, Olga's fiancé, again confesses his love to her.
 
Onegin is surprised at the choice of his friend. Personally, he would choose the older sister. In Tatyana’s soul, the unexpected meeting gives rise to feelings previously unknown to her.
 
 
Scene 2
 
Her eyes were opened, and she said
``this is the one!'' Ah, ever stronger,
in sultry sleep, in lonely bed,
all day, all night, his presence fills her,
by magic everything instills her
with thoughts of him in ceaseless round.
She hates a friendly voice's sound,
 
Tatyana cannot hide her enflamed feelings and tells of them to her nanny. But how can her kind nanny help her?
 
In a fit of sincere love, Tatyana decides to write a letter to Onegin. The confession letter reveals a stirred girl’s soul, full of purity and sublimity. Now Tatyana’s fate is in Onegin’s hands.
 
 
Scene 3
 
Yet Tanya's note made its impression
      on Eugene, he was deeply stirred:
      that virgin dream and its confession
      filled him with thoughts that swarmed and whirred;
      the flower-like pallor of the maiden,
      her look, so sweetly sorrow-laden,
      all plunged his soul deep in the stream
      of a delicious, guiltless dream...
      and though perhaps old fires were thrusting
      and held him briefly in their sway,
      Eugene had no wish to betray
      a soul so innocent, so trusting.
      But to the garden, to the scene
      where Tanya now confronts Eugene.
 
In the garden, to the songs of the girls picking berries, Onegin and Tatyana talk. The girl’s letter did not leave him indifferent, but Eugene is not able to answer her feelings.
 
 
Act 2
 
Scene 4
 
But now Aurora's crimson fingers
      from daybreak valleys lift the sun;
      the morning light no longer lingers,
      the festal name day has begun.
      Since dawn, whole families have been driving
      towards the Larins' and arriving
      in sledded coaches and coupés,
      in britzkas, kibítkas and sleighs.
 
Tatyana’s name day is celebrated in the Larins’ house. Provincial habits, old-fashioned outfits, gossip – all of this annoys Onegin. Out of boredom, to annoy Lensky, who persuaded his friend to come to the ball, Onegin decides to flirt a little with Olga. The joke leads to a break.
 
 
Scene 5
 
Foes! Is it long since from each other
      the lust for blood drew them apart?
      long since, like brother linked to brother,
      they shared their days in deed and heart,
      their table, and their hours of leisure?
      But now, in this vindictive pleasure
      hereditary foes they seem,
      and as in some appalling dream
 
On a frosty morning, the duel is set to take place. Heavy forebodings weigh down Lensky. Both he and Onegin for a moment recall the days past, their friendship, realizing the absurdity of what is happening. But not one of them wants to take the first step towards reconciliation.
 
Act 3
 
Scene 6
 
Was she the Tanya he'd exhorted
in solitude, as at the start
of this our novel we reported,
in the far backwoods' deepest heart,
to whom, in a fine flow of preaching,
he had conveyed some moral teaching,
from whom he'd kept a letter, where
her heart had spoken, free as air,
untouched by trace of inhibition,
could it be she... or had he dreamed?
the girl he'd scorned in what he deemed
the modesty of her condition,
could it be she, who just had turned
away, so cool, so unconcerned?
 
At the St. Petersburg ball of high society, Onegin, who had just returned from a long pilgrimage, meets Tatyana. It is difficult to recognize the naive provincial girl in the noble great lady, the wife of his great friend Gremin. Onegin is struck by her nobility, independence, and indifference to him. A passionate and intolerable feeling flares up in him.
 
the hall's without a living creature,
the big room, further, not a cat.
He opens up a door. What's that
that strikes him with such force and meaning?
The princess, sitting peaked and wan,
alone, with no adornment on;
she holds a letter up, and leaning
cheek upon hand she softly cries
in a still stream that never dries.
 
Unable to withstand his internal feelings, Onegin goes to the Gremin’s. He finds the princess alone. He wants to confess his love.
 
Both are aware of the happiness that might await them. But they cannot return to the past. The choice is made and nothing can be changed. Tatyana resolutely breaks off the happy dreams, leaving Onegin alone.
 
 
 
* Translation by Charles H. Johnston
 
 
 
 

«ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН» П.ЧАЙКОВСЬКОГО

17 березня 1879 року стало знаменною датою в історії світової музичної культури. Цього дня в Москві відбулася прем'єра однієї з найкращих опер російського класичного репертуару - «Євгенія Онєгіна» Петра Ілліча Чайковського. Минають роки, десятиліття, а твір продовжує зачаровувати свіжістю мелодики, глибиною та проникливістю почуттів, особливою піднесеністю й акварельною чистотою. «Ліричні сцени» геніального композитора й сьогодні залишаються співзвучними часові, хвилюють нас, як хвилювали вони сучасників Чайковського. Академік Б.Асаф'єв писав: «Євгеній Онєгін», роман у віршах Пушкіна, — скільки дум, почуттів, художньої насолоди пов'язано з цим твором! Поезія Пушкіна глибоко ввійшла у побут багатьох поколінь наших співвітчизників. Вірші з «Онєгіна» цитуються напам'ять, окремі вирази стають епіграфами книжок, заголовками статей, вплітаються в літературний текст і в нашу мову. Коли ж роман ліг в основу твору другого найбільшого художники, «Євгеній Онєгін» осяявся новими барвами у нев'янучій музиці П.І.Чайковського, «до глибини єства свого російської...»

Аналізуючи створення тієї чи іншої опери, не завжди можна з точністю назвати навіть рік, коли у композитора виник задум. «Євгеній Онєгін» щодо цього - щасливий виняток. Ми знаємо, що 13 травня 1877 року відома співачка Єлизавета Андріївна Лавровська несподівано підказала Петру Іллічу тему нового оперного твору. «Минулого тижня якось завітав до Лавровської. Розмова зайшла про сюжети для сцени. Лизавета Андріївна мовчала і добродушно посміхалася, а потім раптом сказала: «А якби взяти «Євгенія Онєгіна»? Ця думка видалась мені несенітною, і я нічого не відповів. Згодом, обідаючи у трактирі, я згадав про «Онєгіна», задумався, далі знайшов думку Лавровської слушною, потім захопився і до кінця обіду наважився. Відразу побіг шукати роман Пушкіна. З трудом знайшов, подався додому, перечитав із захопленням і провів безсонну ніч, результатом якої став сценаріум чарівної опери із текстом Пушкіна...»

Уже 29 травня композитор іде в село Глєбово, щоб повністю присвятити свій час роботі над оперою.

Буяння весни, сільська тиша, творча піднесеність, обумовлена такою дорогою для П.Чайковського темою, надихали на роботу. Уже через десять днів він пише брату Модесту: «Всю другу картину першого акту (Татьяна з нянею) я уже написав і вельми вдоволений тим, що вийшло. Більша частина першої картини теж написана...» А ще через тиждень у листі до брата Анатолія повідомляв: «Вся перша дія в трьох картинах уже готова, сьогодні я взявся до другої. Аби я зостався тут на все літо, то, без сумніву, опера до кінця літа була б завершена...» На жаль, у Глєбові Чайковський прожив того року тільки місяць.

«...Яка глибінь поезії в «Онєгіні!» Я не помиляюся; я знаю, що сценічних ефектів та руху буде замало в цій опері. Але суцільна поетичність, людяність, простота сюжету в сполученні з геніальним текстом заміняє над усе ці недоліки».

Повернення з Глєбова до Москви не сприяло творчому натхненню. Візити, зустрічі, турботи в консерваторії забирали багато часу, не давали можливості зосередитися. Тільки в серпні, з трудом вирвавшись із Москви до милої Кам'янки в Україні, знову береться за роботу: інструментує першу картину опери.

У вересні Петро Ілліч знову повертається до Москви. Але внутрішня невдоволеність, важкий і гнітючий душевний стан виводять композитора з рівноваги. Лікарі радять йому негайно змінити обстановку. Композитор їде до Швейцарії, поселяється в маленькому затишному пансіонаті курортного містечка Кларане. І знову поринає в поетичні рядки Пушкіна. У жовтні він відправляє партитуру першої дії Миколі Рубінштейну, тодішньому директору Московської консерваторії. «...Я ніколи не віддам цієї опери в Дирекцію театрів, перш, ніж вона піде в консерваторії. Я її писав для консерваторії тому, що мені потрібна тут не велика сцена з її рутиною, умовностями, з її бездарними режисерами, безглуздою, хоча і вигадливою постановкою, з її махальними машинами замість капельмейстерів тощо».

Переїхавши до Венеції, Чайковський захоплено інструментує другу дію. За п'ять днів повністю завершує роботу над першою картиною (бал у Ларіних) другої дії.

З листа до Надії фон Мекк:

«Не можу зрозуміти, яким чином, так сильно люблячи музику, Ви можете не визнавати Пушкіна, котрий силою геніального таланту дуже часто виривається з тісних сфер віршотворення в безкінечну царину музики. Це не порожня фраза. Незалежно від сутності того, що він викладає у формі вірша, у самому вірші, в його звуковій послідовності є щось проникливе у саму глибину душі. Це щось і є музика...»

1 лютого 1878 р. в італійському місті Сан-Ремо Петро Ілліч завершує роботу над «Євгенієм Онєгіним». За роботою над новим твором стежило багато людей. Діячі російської музичної культури покладали на П.Чайковського, на той час уже автора опери «Коваль Вакула», Першого фортепіанного концерту, симфонічної фантазії «Франческа да Ріміні», балету «Лебедине озеро», великі надії. Звичайно, як і кожний неординарний твір, «Євгеній Онєгін» мав і своїх шанувальників, і своїх противників. Не відразу в усій глибині відчув і зрозумів оперу, наприклад, Іван Сергійович Тургенєв, який піддав гострій критиці зміни, внесені Чайковським у тексти Пушкіна.

З рецензії С.Кругликова

«Час, коли «співалося лиш те, що було надто безглуздим, щоб його промовити», — назавжди відійшов у безвість. Усі кращі композитори надихаються тепер не інакше, як кращими творами літератури... Але чим серйозніше поставитися до справи, тим складніша вона для втілення... Мені можуть зауважити, що «Онєгін» не наш час зачіпає, що мундири там, сюртуки фраки покрою не теперішнього... Сам Євгеній - знамення часу, тип, герой роману, але не герой оперний... В ньому, поки він вірний собі, поки не перетворився нарешті в людину, яка вміє любити гаряче і сильно, — немає даних для музики: не її завдання — душевний холод і фразерство... Не кажу про Татьяну... Її замріяність, романтичність, щирість і сила почуттів, моральна чистота і молода самовідданість поривань сплелися разом у єдину, струнку, поетичну гармонію...»

Працюючи над оперою, Петро Ілліч чітко визначив свій задум, як «ліричні сцени», вибрані з пушкінського роману. Саме ті сцени, які чітко й недвозначно окреслюють морально-етичні устої молодих героїв - Татьяни, Онєгіна і Ленського.

«Євгеній Онєгін» П.І.Чайковського започаткував оперу нового типу, побудовану не на інтризі та історичному парадоксі, а на розкритті внутрішнього світу героїв. В основу лягли типові людські почуття, які випало переживати безлічі людей. Чайковський утверджував в оперному мистецтві ще незвичний на той час принцип психологічного реалізму «інтимної, але сильної драми».

Через два роки після прем'єри опери на сцені Малого театру, вистава з'являється в репертуарі Великого театру. 19 жовтня 1884 року відбулася прем'єра «ліричних сцен» у Марийському театрі. Вистава мала грандіозний успіх. Вдячна публіка піднесла композитору срібний вінок.

Наступні вистави проходили при переповнених залах. У квітні 1884 року «Євгеній Онєгін» був вперше показаний в Україні (Харків). А 11 жовтня того ж року прем'єра опери відбулася у Києві.

Значний інтерес до твору виявили й зарубіжні театри. 24 листопада 1888 року «Євгеній Онєгін» був вперше показаний у Празькому національному театрі. За пультом стояв Чайковський. Незабаром «ліричні сцени» поставив на гамбурзькій сцені Густав Малер. За час, який пройшов після створення опери, вона йшла майже на всіх найбільших сценах світу — в Лондоні, Берліні, Відні, Мадріді, Мілані, Стокгольмі, Нью-Йорку...

Київський оперний театр вже не раз звертався до сценічного втілення «Євгенія Онєгіна», і цей шедевр світової оперної класики зберігається в репертуарі понад 100 років.

Так, у листопаді 1913 року театр вшанував 20-річчя з дня смерті П.І.Чайковського новою постановкою опери, яку здійснили режисер О.Улуханов та диригент Д.Пагані.

Відомо й про постановку 1927 року, здійснену диригентом М.Вериківським. До речі, партію Ленського у ній виконував відомий російський співак Л.Собінов, який ретельно вивчив текст партії українською мовою.

Сезон 1928/29 рр. ознаменувався появою нової вистави. Диригент Л.Брагінський та режисер В.Манзій показали яскраву виставу, залучивши молодих виконавців.

Партію Татьяни співала З.Гайдай, Ольги - А.Левицька, Ленського — О.Колодуб та Б.Бобко, Греміна - Є.Циньов та М.Трифонов.

Під час перебування Київської опери в Іркутську диригент В.Йориш та режисер М.Смолич здійснили нову інтерпретацію пушкінського твору.

Сезони 45/46 та 51/52 рр. ознаменувалися появою ще двох постановок, здійснених режисерами М.Смоличем та В.Манзієм. Виставами диригували В.Тольба та О.Климов.

Оригінальністю, сміливим пошуком нових засобів виразності, як драматургічних, так і художніх, відзначалася постановка 1968 року. Режисуру здійснив В.Скляренко, художнє оформлення — відомий сценограф Тетяна Бруні. Диригував виставою Л.Венедиктов. Цікаву, позначену багатьма творчими знахідками інтерпретацію, створила у 1972 році режисер І.Молостова разом з диригентом О.Рябовим та художником В.Левенталем.

У 1983 році режисер І.Молостова разом з диригентом С.Турчаком, художниками Ф.Ніродом та М.Левитською яка створила ескізи костюмів, вдруге звернулася до прекрасної опери П.Чайковського, яка майже двадцять років йде на столичній сцені.

За довгу сценічну історію «Євгенія Онєгіна» провідні партії у ній співали найкращі оперні виконавці — З.Гайдай, Л.Лобанова, Т.Пономаренко, Л.Чконія, Є.Колесник, Г.Ципола, Л.Руденко, Г.Туфтіна, В.Борищенко, В.Козерацький, П.Білинник, К.Огнєвой, А.Солов'яненко, М.Ворвулєв, Ю.Гуляєв, Д.Гнатюк, А.Мокренко, М. Роменський, А. Кікоть, М. Частій, А.Кочерга та ін.

 

Василь Туркевич,
заслужений діяч мистецтв України