Upcoming shows

Opera in 2 acts
Beginning: 2.06.2021 - 19:00
Completion: 20:50
Sung in Russian
Iolanta
Pyotr Tchaikovsky
Iolanta

Libretto by Modest Tchaikovsky based on King Rene’s Daughter by Henrik Hertz.

Premiered on the stage of the Kyiv Opera on July 1, 2011.

 

SUMMARY
 
Act 1
 
In the south of France, in the valley of the Vosges Mountains, is located the castle of the King of Provence, Rene. Here lives his young daughter Iolanta. Blind from birth, she knows nothing of her own misfortune. No one has dared to tell her about the magic of light and colors. And so that someone did not accidentally reveal this secret to Iolanta, the king forbade access to the castle upon penalty of death.
 
In blissful ignorance, Iolanta blithely spends her days among her friends. But more recently, she had been seized by some inexplicable sadness. In vain, her friends try to distract her from her sad thoughts, inviting her to enjoy the fragrant scent of flowers. To the sound of a lullaby, Iolanta, tired of the unusual emotional excitement, falls asleep.
 
The announcing horn heralds the arrival of King Rene, along with Ibn-Hakia, a renowned Moorish doctor. In order to wrest his daughter from eternal darkness, the king is ready to sacrifice wealth, power, and even his crown. The doctor says that treatment is possible, but for this it is necessary that Iolanta learn of her misfortune. She must possess a passionate desire for the light - it will become the doctor’s best ally. But the king is in no state to reveal the truth to Iolanta.
 
 
Act 2
 
Two knights accidentally fall into the garden of King Rene - Duke Robert and his friend Count Vaudemont, who have lost their way. Robert in his childhood was engaged to Iolanta, but does not realize that he is in his bride’s domain. He has never seen her and does not know that she is blind. His heart belongs to the incomparably beautiful Matilde. He wants to ask King Rene to break off the engagement.
 
Climbing onto the terrace of the wonderful garden, Vaudemont notices Iolanta sleeping. Her unearthly beauty enchants the young knight. A lively conversation between Robert and Vaudemont wakes the girl. She affably addresses the strangers, offering them wine. Meanwhile, Robert leaves Vaudemont, promising to return with a detachment of soldiers to help his friend out of trouble, if it occurs.
 
Vaudemont, enchanted by the light and gentle image of Iolanta, passionately expresses his admiration for her beauty. The words of the young knight resonate within the soul of Iolanta, because she had never heard such language. Saying goodbye to the beautiful stranger, Vaudemont asks her to give him a red rose as a keepsake. Instead of a red rose Iolanta picks a white rose, and then again repeats her mistake. With horror, the knight is convinced that the young girl is blind.
 
Taken aback by this terrible discovery, Vaudemont tells her about glorious light - the eternal source of joy and happiness, about the radiance of the sun, beauty and love, which until now were unknown to her. Iolanta listens in delight to his words.
 
Suddenly, the king appears in the garden. Seeing Vaudemont and finding out that the secret of Iolanta’s blindness, which everyone had so guarded, was revealed, the king is angry, but the doctor Ibn-Hakia reassures him. Now the path to healing is open, it is only necessary that a passionate desire appear in Iolanta to recover her sight. The king, guessing the love of the young people, deliberately threatens Vaudemont with execution if Iolanta’s eyesight does not return. For the sake of saving her beloved, Iolanta is ready for the most severe suffering.
 
In the garden appears Duke Robert with a detachment of soldiers. Suddenly, he recognizes King Rene as the owner of the castle and asks to be freed from the word given to Iolanta, because he will remain faithful with his heart only to Matilde. Touched by the noble straightforwardness of the duke, the king breaks the engagement and agrees to Iolanta’s marriage with Vaudemont.
 
From the depths of the garden joyfully excited voices sound, informing that Iolanta has regained her sight! Perplexed and delighted by her first time seeing the world, for the first time Iolanta sees her father, friends, and Vaudemont, who henceforth will now be her protector. The darkness is forever dispelled. A beautiful new world, warmed by love and light, revealed itself before her in radiant beauty. All praise God, light, and love.
 
 

ГІМН СВІТЛУ

«Іоланта», остання опера Петра Ілліча Чайковського, написана за рік до смерті, у 1891 році, та по праву вважається найсвітлішою оперою композитора.

У журналі «Петербурзьке життя» за 12 листопада 1892 р. була опублікована бесіда з П. І. Чайковським, де він розповідав як з'явився задум написати «Іоланту»: «Вісім років тому мені потрапила до рук книжка «Русского вестника» з одноактною драмою датського письменника Генріха Герца у перекладі Ф. Міллера «Дочка короля Рене». Сюжет цей зачарував мене своєю поетичністю, оригінальністю й численними ліричними моментами. Я тоді ж дав собі слово коли-небудь покласти його на музику».

П'єса за драмою Г. Герца йшла в Московському Малому театрі, де роль Іоланти виконувала видатна драматична актриса Олена Лешковська, яка дебютувала в цій ролі у 1888 р. За спогадами Олександра Южина, виконавця ролі Водемона, після однієї з вистав П. І. Чайковський, підійшовши до нього, відверто зізнався, що тільки одній Олені Костянтинівні він зобов'язаний рішенням написати оперу на цей сюжет, додавши, що навряд чи його Іоланту хто-небудь так проспіває, як Лешковська її грає.

У середині 1890 р. директор театрів І. О. Всеволожський висловив думку про постановку в один вечір оперної та балетної вистав і почав переговори з. П. І. Чайковським про написання таких творів для сезону 1891 − 92 рр. Зупинилися на опері «Іоланта» і балеті «Лускунчик». Лібрето «Іоланти» було замовлено Модестові Іллічу Чайковському – братові композитора, якій після успіху «Пікової дами» став визнаним лібретистом. Він переробив переклад драми письменника Володимира Зотова, та ввів аріозні та ансамблеві місця, яких вимагав оперний жанр.

Згодом П. І. Чайковський зрозумів, що для сезону 1891 − 92 рр. він не встигає написати оперу та балет і вирішив відкласти їх до сезону 1892 − 93 рр. У листі до І. О. Всеволожського він пише: «Дочка короля Рене», це найбагатший для музики сюжет, здатний зігріти і надихнути мене так, що я не сумніваюся в успіхові, якщо тільки опера ця не буде результатом напруги й квапливості».

Перебуваючи в Америці, П. І. Чайковський писав у квітні - травні 1891 р. Модесту Іллічу: «Більш ніж коли-небудь я закоханий у сюжет Іоланти, і твоє лібрето зроблено цілком відмінно. Але коли... я побачив, що мені ще багато роботи над балетом і лише потім я можу взятися за оперу, коли я зрозумів, що ні на шляху до Америки, ні в ній, ні навіть по дорозі назад я не буду мати можливості працювати, то впав у відчай, відчувши повну неможливість виконати взяту на себе справу. Отут я перестав любити Іоланту й саме для того, щоб знову й пристрасно її полюбити, я зважився відмовитися. Як тільки відмовився – так і полюбив. О, я напишу таку оперу, що всі плакати будуть, але тільки для сезону 1892 – 1893 рр.»

10 липня 1891 р. у Майданові, під Клином, П. І. Чайковський приступає до роботи над «Іолантою». У вересні 1892 р. клавір, партитура, оркестрові й хорові голоси опери вийшли друком. З 1 по 10 листопада в Петербурзі П. І. Чайковський був присутній на репетиціях «Іоланти» та «Лускунчика» у Маріїнському театрі, де 6 грудня відбулася прем'єра опери. Диригував виставою Едуард Направник, декорації створив академік Михайло Бочаров, провідні партії виконували – Медея Фігнер (Іоланта), Микола Фігнер (Водемон), Леонід Яковлев (Роберт), Костянтин Серебряков (Король Рене), Аркадій Чернов ( Ебн-Хакіа).

Під час підготовки до постановки «Іоланти» у Великому театрі в Москві, останніми репетиціями якої П. І. Чайковський сподівався керувати особисто, композитор помер (25 жовтня 1893 р. у Петербурзі). Прем'єра опери в Москві відбулася 11 листопада 1893 р. «Іоланту» давали разом з «Паяцами» Р. Леонкавалло.

«Іоланта» – лірична опера. Поетична натхненність, шляхетність і чистота почуттів, зворушлива задушевність зробили її одним із найгармонічніших творів П. І. Чайковського. У музиці опери втілена життєстверджуюча віра в перемогу світлих сил, у духовність людини, яка лине до правди й добра. «Іоланта» нерозривно пов'язана з основною темою творчості П. І. Чайковського – прагнення до щастя, боротьба за нього. Однак на відміну від деяких інших опер, наприклад, «Пікової дами», де герої гинуть в боротьбі, в «Іоланті» людина перемагає, долає всі перешкоди на шляху до світла, радості життя. Композитор немов взяв реванш за минулі свої сюжети та, хоча й в казці, з'єднав нарешті закоханих.

В основу п'єси «Дочка короля Рене» покладена давня легенда. Сліпа від народження дочка короля Провансу не знає про своє нещастя, але молодий лицар, якого вона полюбила, відкриває їй страшну правду. Бажання Іоланти побачити світло, яке підсилюється вдаваною погрозою короля стратити лицаря, якщо спроба лікаря відновити їй зір закінчиться невдало, призводить до щасливої розв'язки: Іоланта прозріває.

Образ Іоланти, навіть серед інших жіночих образів, створених композитором, виділяється своєю ліричною принадністю й тремтливістю, змушуючи згадати про Татьяну в «Євгенії Онєгіні». Опера вирішена в камерному плані. Дія зосереджена на розкритті внутрішнього світу героїв і почуття всепоглинаючої любові, яке охоплює Іоланту та Водемона. Зворушливий ліризм, філософська значність, етична шляхетність відзначають образи короля Рене та мудрого мавританського лікаря Ебн-Хакіа. Від цих піднесених персонажів дещо відрізняється енергійний, але трохи поверхневий за психологічним розкриттям друг Водемона Роберт, чия музична характеристика, особливо блискуча арія «Хто вродою рівен Матильді моїй», протиставлена задушевності ліричних героїв. Опера закінчується урочистим та радісним гімном Творцеві й світлу – однією з найдовершеніших мелодій П. І. Чайковського, який сприймається як філософське узагальнення життєстверджуючої ідеї опери.

Київські глядачі вперше познайомилися з оперою «Іоланта» у театральних сезонах 1903 – 1904, 1913 – 1914 рр., де вона йшла разом з «Паяцами» Р. Леонкавалло. У виставі співали найкращі вокалісти того часу – Катерина Воронець-Монтвід, Рібас де Мара (Іоланта), Оскар Каміонський, Василь Ухов, Володимир Любченко (Роберт), Петро Скуба, Юрій Сабінін (Водемон), Платон Цесевич, Лаврентій Донськой (Король Рене). Виставою диригував Лев Штейнберг.

На сцені Академічного театру опери та балету УРСР ім. Т. Г. Шевченка прем’єра «Іоланти» відбулася 7 грудня 1961 р. Опера йшла разом з балетом на музику симфонічної фантазії П. І. Чайковського «Франческа да Ріміні». Музичним керівником та диригентом вистави був народний артист СРСР Костянтин Сімеонов. «Іоланта» стала режисерським дебютом Юрія Лєкова, народного артиста Росії, сценографію вистави здійснив народний художник СРСР Федір Нірод. Вокальні партії виконували відомі солісти київської опери народна артистка СРСР Ламара Чконія, народні артистки України Клавдія Радченко, Зоя Христич, заслужена артистка України Людмила Шоліна (Іоланта), народний артист України Володимир Тимохін, заслужений артист України Володимир Гуров, Микола Кулага (Водемон), народні артисти СРСР Микола Ворвулєв, Дмитро Гнатюк, Юрій Гуляєв, заслужений артист України Борис Пузін (Роберт), народний артист України Андрій Кікоть, заслужений артист України Георгій Красуля, Василь Пазич (Король Рене), народний артист СРСР Микола Кондратюк ( Ебн-Хакіа, Роберт) та ін. Опера йшла українською мовою, чудовий переклад якої зробив класик української літератури Максим Рильський.

Постановка опери «Іоланта» 2011 року на сцені Національної опери України, яку здійснили диригент, народний артист України, народний артист Росії Володимир Кожухар, режисер Микола Третяк, народний художник України Марія Левитська – це красива і сповнена поетичної досконалості оповідь про любов, віру в Бога, велику силу духу, моральну чистоту, шляхетність, готовність до самопожертви, яких так не вистачає в сьогоднішньому житті.

 

Вікторія АПАНАСЕНКО