Новини
Близнюки майже ніколи не розлучаються. Ні в житті, ні на сцені. Їхні біографії — це нескінченний калейдоскоп проспіваних партій, гастролей в усьому світі, концертів, конкурсів і фестивалів. Вони — заслужені й успішні артисти, солісти Національної опери України, учасники популярного творчого тандему, про який фахівці кажуть, що в Україні за останні 25—30 років на професійній сцені схожого чоловічого дуету не було. Братам Приймакам під силу виконання найрізноманітнішої музики — від класики до фольклору, і гріх скаржитися на відсутність роботи.
Цьогоріч брати Приймаки відзначають 20-річчя творчої діяльності на сцені Національної опери. Готують ювілейний концерт, натхненно працюють.
— Ми постійно виступаємо, а щастя для артиста це — сцена! Тим більше, коли це сцена Національної опери України, — розповідає Петро ПРИЙМАК.
— Щодо спогадів, то напередодні ювілею завжди з особливою теплотою згадуєш учителів, — продовжує Павло ПРИЙМАК. — Ми закінчили Чернівецьке музичне училище. Першою вчителькою вокалу для нас стала Юлія Шевчук (Апалькова). У Київській консерваторії — прославлений співак і педагог Костянтин Огневий. Ми почали співати змалечку (мама й тато мали чудові голоси). На різні голоси розділилися у четвертому класі. Перша наша сцена — це табуретка, а перший гонорар — пончики!
— Про які партії ви, заслужені артисти України, нині мрієте?
— Було б добре, щоб на рідну сцену повернулися Паяци Леонкавалло, Джоконда Понк’єллі, Любов до трьох апельсинів Прокоф’єва і щоб частіше йшла Сільська честь Маскан’ї. Як брати, ми звичайно хочемо постановок, де можемо заспівати удвох. Ось як Андрій і Остап у Тарасі Бульбі Лисенка.
— У театрі вас намагаються розділити, щоб ви одночасно не співали у одній виставі: надто схожі. Невже навіть грим не рятує?
Павло: — Через це не тільки сміх, навіть сльози були. Наприклад, співаємо у Ромео і Джульєтті Гуно. Петро — Меркуціо, а я Тібальд. За сюжетом я його вбиваю. Петрова маленька дочка сидить у залі й плаче: Татка вбили, дядька вбили, що ми будемо тепер робити? Після прем’єри тодішній головний диригент театру Володимир Кожухар наказав: Не треба Приймаків разом ставити, заплутувати глядачів. Мені братовбивства на сцені не треба!
Петро: — А був ще випадок в опері Наталка Полтавка. Наші сцени йдуть підряд. Я у партії Миколи відспівую і швидко йду за паркан, і тут з’являється брат в образі — засмучений і закоханий. Він співає: Сонце низенько, вечір близенько, вийди до мене, моє серденько... В залі, замість співчуття — сміх: Як артист так швидко перевдягнувся?
Павло: — Знаєте, найбільше веселощів, особливо за лаштунками, викликала славетна фраза: Не знаю, чи моя одинакова доля з тобою, чи од того, що і ти чесний парубок, серце моє до тебе склоняється, як до рідного брата...
Приймаків часто запитують: чому вони, співаки з яскравим талантом, які співали на багатьох сценах світу, не їдуть за кордон, де отримували б вищі гонорари та мали зіркові привілеї. На це Петро і Павло майже синхронно відповідають: Ми патріоти рідної землі, рідної музики і рідної сцени. Наші серця — для України!
Петро і Павло Приймаки запрошують глядачів на свій ювілейний концерт, який відбудеться 27 квітня на їхній рідній сцені — Національній опері. Зіркову компанію братам складуть їхні колеги: Ольга Нагорна (сопрано), Анжеліна Швачка (мецо-сопрано), Сергій Пащук (тенор), які виступлять під акомпанемент Симфонічного оркестру Національної опери (диригент Алла Кульбаба) і Національного оркестру народних інструментів України під орудою Віктора Гуцала.
Ярослава БАРІНОВА
На фото В. Ландара - сцена з опери "Тарас Бульба" М. Лисенка
Джерело статі: газета "День", 24 квітня, 2013 р.
