Новини

Через більш ніж століття: «Казки Гофмана» повертаються на нашу сцену!

Коли глядачі зможуть побачити містичну оперу легендарного французького композитора Жака Оффенбаха та чим буде цікава постановка Національної опери України?

Про це редакція сайту поспілкувалася із головним режисером театру Анатолієм Солов’яненком та головним диригентом Миколою Дядюрою.

 

Анатолій Солов’яненко: Ця опера ставилася на нашій сцені на початку XX століття, у сезон 1908–1909 рр. Саме зараз – дуже вдалий момент для втілення твору, оскільки ми маємо повний склад першокласних виконавців для такої складної вистави.

За сюжетом, головний герой опери – Гофман, романтичний митець, який шукає здійснення своєї мрії про ідеальне кохання в абсолютно різних жінках. Тут дуже багато містики, цікавих і казкових подій. Звучатиме вона оригінальною мовою – французькою. Над музичною частиною працює Микола Дядюра.

 

 

А.С.: Вже в червні ми плануємо прем’єру у концертному варіанті, але згодом сподіваємося «вдягнути» спектакль у костюми та декорації. Якщо, звісно, ситуація з ковідом буде принаймні такою самою, як зараз, а не гіршою. Більше того, ми співпрацюємо із відомим британським режисером Тоні Палмером.

 

 

Микола Дядюра: Маєте рацію: все непросто. Чого вартий хоча б той факт, що Оффенбах помер, перш ніж встиг завершити свою оперу. А на одній із прем’єрних вистав у Відні почалася пожежа, і театр згорів ущент. Після цього спектакль здобув славу «нещасливого».

 

От і зараз у нашій постановочній роботі над «Казками Гофмана» більше питань, ніж конкретики. В оригіналі це зингшпіль, де поєднуються спів і діалоги, але після смерті автора матеріал доповнювався та переписувався Ернестом Гіро та іншими композиторами. Там з’явилися музичні речитативи і навряд чи вони належать Оффенбаху.

У різних версіях цієї опери дуже часто змінюють місцями акти, а фінал – це взагалі величезна загадка. Він усюди різний. Ось навіть у сучасному клавірі, котрим я зараз користуюся, є два альтернативних завершення: одне зовсім коротеньке, а друге – більш ліричне, з епілогом, воно мені подобається більше.

 

Нашу роботу з Палмером ми почали зі спроб лишити оригінальний жанр зингшпілю. Він знайшов тексти, але… англійською. Врешті-решт, від ідеї відмовилися, виглядало б це дивно: спів однією мовою, а діалог – іншою.

Але ми налаштовані на найповнішу версію. Дозволимо собі єдиний coupure, проти котрого, сподіваємося,  не заперечував би і сам автор.

 

 

М. Д.: Фізично це практично неможливо. Адже, наприклад, сопрано Джульєтта – це все ж таки міцне сопрано, а Олімпія – легка колоратура. Я ніде не чув, щоб ці партії виконувала одна людина, тому в нас теж будуть три різні співачки. Є інші способи донести авторську ідею. Костюм, наприклад.

 

Фінал – єдине питання, що мене надзвичайно хвилює, особливо за умов відсутності партитури. Це важливий момент, адже від нього залежить, як глядач після перегляду буде сприймати усю історію цілком. Яким він буде – поки не знаємо, але непростим і яскравим – безумовно.