Новини
На цьому Віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань Раїса Богатирьова наголосила у спогаді з нагоди 80-річчя з дня народження Анатолія Борисовича Солов'яненка.
"Він, як ніхто інший, відповідає вислову великого Россіні: "Співаку потрібні три якості: голос… голос… і ще раз голос". За всю історію свого існування Україна народила чимало видатних голосів, які навіки визначили рівень та значення нашої, української, культури. Але саме голос Анатолія Солов'яненка став синонімом України. Саме за його голосом Україну впізнавали і продовжують впізнавати у світі, за ним нашу країну ідентифікують", - зауважила Віце-прем'єр-міністр.
На думку Раїси Богатирьової, це пояснюється тим, що, "будучи незрівняним оперним співаком з гнучким і виразним голосом повного діапазону, який знавці опери називають дійсно італійським, найглибше і найяскравіше Анатолій Солов'яненко розкрився у виконанні народних, особливо українських, пісень".
"Італійська вокальна школа завжди була найвищим орієнтиром для Анатолія Борисовича, його талант отримав визнання меломанів усього світу, йому аплодувала елітна публіка легендарних театрів "Ла Скала" та "Метрополітен-Опера". Але разом з тим його плоттю та кров'ю, його душею та серцем були українські пісні. В них - його справжні корені. Та й сам Анатолій Солов'яненко казав: "Без знання найкращих зразків фольклору неможливо уявити собі музично виховану, освічену людину... Народна музика завжди була й залишається найбільшим надбанням кожної нації", - нагадує Віце-прем'єр-міністр.
"Анатолій Борисович час від часу повторював: "Я раб свого голосу". Але насправді то було не рабство, а велике служіння. Всесвітньо визнаний великий тенор не цурався виступів у сільській глибинці, на шахтах, в районних та обласних домах культури, на стадіонах. Народ знав і любив цей голос, чекав на зустріч з ним в будь-якому, як зараз кажуть, форматі - на радіо, на телебаченні, в живих концертах. І Анатолій Солов'яненко безперервно йшов, їхав та летів на ці зустрічі, не переймаючись розмірами гонорарів. Йому нерідко доводилося виступати на благодійних концертах, відмовитися від участі у яких в Анатолія Борисовича, за його ж словами, не було сил. В одному із згадувань про майстра я прочитала, як він зізнавався: "Чому я так часто співаю безкоштовно чи за мізерну плату? Тому що знаю: на мої концерти приходять прості люди, які не можуть заплатити за білет, оскільки в них немає грошей. Але вони люблять це мистецтво, і, думаю, завдяки ним, воно буде жити". Що тут скажеш? Справжній талант завжди благородний! Благородство та велич душі цієї людини виявилися й тоді, коли Анатолій Борисович, отримавши звання лауреату Ленінської премії, а в Радянському Союзі цього звання були удостоєні лише два безпартійних артисти - Аркадій Райкін та Анатолій Солов'яненко, віддав її до Фонду миру. "Не в грошах щастя", - казав він. І знаходив його у серцях вдячних шанувальників, у відчутті "гарячого жару" аудиторії, яка вщерть заповнювала зали під час виступів великого майстра, затамувавши подих слухала його голос і вибухала оглушливими оплесками, коли він стихав", - йдеться у спомині.
"Як зауважила одна мудра людина, можна бути великим співаком, але при цьому співати без будь-якого устремління або відданості, Бог найбільше любить тих, хто співає натхненно. І я впевнена, що Бог, який наділив Анатолія Солов'яненко унікальним голосом, любив його за устремління, відданість та натхнення. А Анатолій Борисович, співаючи, щедро та безкорисливо дарував цю любов людям. Саме тому цей голос ніколи не можна сплутати з іншим. Саме тому він неповторний. І саме тому - безсмертний. Як безсмертна пам'ять про велику людину, яка все своє життя присвятила служінню високому мистецтву, українській культурі, рідному народу", - наголосила Раїса Богатирьова.
Джерело статті - http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20120926_0.html
