Новини

Половина життя - у театрі! 60 років, 30 з яких - "прожиті" у Національній Опері України. 14 листопада хормейстер Анатолій Семенчук відзначає ювілеї однією з улюблених опер - "Турандот" Джакомо Пуччіні.

- Анатолію, Ви починали, як піаніст, але зробили кар’єру, як диригент - хормейстер. Чому змістилися акценти?

- Іще коли я вчився на фортепіанному факультеті у Челябінському музичному училищі, відчував якесь тяжіння до диригування, мені це надзвичайно подобалося. Тому, коли продовжив навчання в Інституті культури, обрав інший напрямок. Потрапив до викладача Василя Васильовича Яременка. Він керував добре відомим хором політехнічного інституту. Саме там я і почав співати. Це були ази майбутньої професії. Через рік мій мудрий вчитель відрядив мене до Новосибірської консерваторії, до легендарного Самуіла Мусіна. Самуіл Карлович повірив у мене одразу: Це мій кращий учень!, - заявив він комісії після першого ж академконцерту з диригування. Вже через два роки він, людина великої душі, підтримав моє переведення до Києва. Так я опинився у класі видатного музиканта Льва Миколайовича Венедиктова.

- Тоді і вирішили для себе остаточно, що обираєте хор?

- Трохи пізніше. В Київ, до Національної Опери, приїхав на гастролі Большой театр. Я попросився у Льва Миколайовича подивитися вистави. Мабуть просто подивитися моєму вчителю не сподобалося і він влаштував мене в театр ….на роботу. Так, працюючи верховим робочим сцени, я не тільки прослухав весь репертуар, а й вивчив театр зсередини. І вибір був зроблений.

- За 30 років роботи у театрі, що з репертуару стало улюбленим?

- По-перше усе, над чим ми працювали разом з моїм Учителем і Маестро з великої літери – Львом Венедиктовим. Звичайно ж, Турандот. Цю надзвичайну, складну виставу я провів більше ніж 100 разів. Мені дуже пам’ятні Війна і мир, Аіда, Набуко, Любов до трьох апельсинів. Люблю балетні вистави, де звучить хор. Обожнюю ті хвилюючі моменти, коли вводиш молодих артистів хору у виставу: завжди по-новому відчуваєш і розумієш музику. Ми, хормейстери, працюємо з голосом, який треба дуже добре розуміти і любити. Адже голос – це душа, з нею потрібно бути чуйним і трепетним. Тільки тоді, коли голоси і душі артистів у консонансі, можна почути справжнє, об’ємне, тембрально насичене звучання.

- Як Вас привітав хор у день ювілею?

- Прозвучали Многая літа на мою честь. Заспівали так, що я встав перед хором на коліно! Це було дуже душевно і зворушливо! Я щасливий, що працюю у такому прекрасному колективі – Національній Опері України.