2.02.2021, 15:25
Нове життя Божественної комедії
Нове життя Божественної комедії
 
У Національній опері України розпочалися постановочні репетиції майбутньої прем’єри.
Двоактний балет з робочою назвою «Данте» ставить киянин, випускник Київського державного хореографічного училища, а нині – художній керівник балету та головний хореограф Theatre Kiel (Німеччина) Ярослав Іваненко.
 
Перше інтерв’ю  постановника -  для редакції сайту.
 
– Ярославе, робоча назва майбутньої вистави вельми промовиста, і, водночас, дуже загальна. Що саме лягло в основу лібрето – масштабна особистість самого Данте чи сюжети творів, що він лишив людству?
 
– Я орієнтуюся на дві його книги. «Нове життя» – найперший, дивовижний за красою і такий «земний» збірник Данте – вишукані сонети та трохи прози. Тут вперше ми чуємо ім'я коханої – Беатріче. Та «Божественна комедія» – вершинне його творіння, визнаний шедевр поетичного мистецтва, і, водночас, енциклопедія з ботаніки, астрономії, суспільної історії.
Сам Данте писав, що створив цей глибокий філософський і містичний твір аби «врятувати людей від ганебного стану і провести їх до щастя».  
На основі двох цих творів я хочу побудувати балет про життя самого Данте Аліг'єрі.
 
– Один із найвидатніших поетів і мислителів епохи середньовіччя, який визначив вектор розвитку загальноєвропейської культури та італійської мови, та філософ, знавець теології та астрономії…
 
– … виконавець дипломатичних доручень, активний учасник військових походів, політик, заочно засуджений за антидержавну діяльність до страти на вогнищі після поразки партії «білих ґвельфів», вигнанець, який до самої смерті не побачив рідного міста…
 
– …І нарешті надзвичайно чуттєвий чоловік, який усе своє життя був закоханий у єдину, недосяжну для нього жінку.
Масштаб особистості овіяний легендами і дійсно неосяжний. Якою хореографічною мовою Ви хочете розповісти цю неймовірну історію – класика, контемп, модерн?
 
– Я люблю неокласику. Однак, Ви розумієте, вибудувати сцену можна не тільки через рух людського тіла.  
Якщо говорити про стиль танцю, то я розсуваю рамки і дозволяю собі більше свободи.
 
 – Яка саме музика підкреслить ту свободу, про яку Ви кажете? Чиї твори звучатимуть у постановці?
 
– У першу чергу, це класик Антонін Дворжак. Частини з 9-ї симфонії та його Серенада для струнних. Це перший акт, реальний світ.
Для потойбіччя потрібна музика абсолютно іншого, «трансового» характеру. Тому це буде Еціо Боссо (Ezio Bosso), один з найобдарованіших сучасних італійських музикантів, якого я ставлю у один ряд із такими мінімалістами, як німець Ханс Циммер чи американець Джон Адамс.
Ми працюємо разом із диригентом Національної опери України Олексієм Бакланом. Надзвичайно вдячний за його досвід та участь у постановці.
 
 – Кому належатимуть сценографічні рішення і хто створюватиме костюми?
 
 – Сценографію вже придумав  Андрій Злобін. Шукатимемо світлові й кольорові нюанси, адже ніхто не знає як насправді виглядають «Пекло», «Чистилище» і «Рай», описані Данте.
Костюми створює Ганна Іпатьєва. Десять років тому ми вже зробили з нею «Лускунчика» у театрі опери та балету Кіля, радію можливості знову працювати разом.
 
– Пластика, у котрій наразі доводиться працювати нашим артистам, для них доволі незвична, адже вони звикли танцювати класику.
Наскільки важко їм впоратися із Вашими завданнями і чи готові Ви назвати імена виконавців головних партій?
 
– Ви маєте рацію, ваші танцівники звикли до класики, це відчувається, але саме за її рахунок вони мають настільки естетичні лінії поз та красу рухів. Єдине, чого я хочу – «дорозвинути» це, все вище і вище підіймаючи планку.
Зі своєю коханою поет бачився лише двічі у житті, але  Данте і Беатріче стали символами любовної пари, такими ж як Петрарка і Лаура, Трістан та Ізольда, Ромео і Джульєтта. Тож багато працюємо над дуетами, діалогами.
Перший тиждень ми репетирували взагалі без музики. І я спостерігав – наскільки швидко вони «вхоплюють» усе нове, не бояться експериментувати, і, головне, віддаються тому, що роблять.
Що стосується імен –  поки мовчатиму. За моїм досвідом, деякі танцівники відкриваються одразу, інші – пізніше. Спостерігаю.
 
 – Ярославе, у 90-ті Ви поїхали з Києва молодою недосвідченою, але амбітною людиною, у прагненні нового досвіду. Далі були модерн, Чехія, Словакія, і нарешті Німеччина, Гамбург: 12 з половиною років роботи з Джоном Ноймаєром.
Зараз – власна трупа і посада художнього керівника балету та головного хореографа у Кільському театрі опери та балету, кілька постановок за плечима.
Як почуваєтеся у Національній опері України? «Стіни допомагають?»
 
– Я тут працював 25 років тому, уявляєте? Коли я приїхав до Нацопери на запрошення художньої керівниці балету Олени Філіп'євої, стільки спогадів наринуло! Наприклад, як починав у партії Крабика з «Русалоньки» та Чіполліно (посміхається).
Нині я абсолютно інша людина, з іншими задачами і планами на життя. Але мені надзвичайно приємно працювати там, де мене формували класичні традиції. І де особливо ясно розумієш, наскільки важливо не зупинятися.
 
 
 
Інтерв'ю брала Ярослава Барінова
Фото Олександри Злуніциної