Новини

18 та 20 жовтня у Національній опері України відбудеться прем'єра опери Джузеппе Верді "Трубадур".

У якості постановника театр запросив відомого українського театрального режисера Віталія Пальчикова.

Підготовка до перших показів набирає обертів, тож редакція сайту розпитала його про нову версію вердіївського шедевру.   

   

 

– Пане Віталію, як режисер-постановник, Ви маєте чималий і вельми різноманітний творчий доробок: від «Дон Жуана» В. А. Моцарта до мюзиклу "School of Rock" («Школа Року»)» Е. Л. Веббера.

 

 – Геніальна музика і дуже складний сюжет. Це лабіринт, у якому надзвичайно цікаво як блукати, так і знайти спосіб вийти з нього.

Тож пропозиція Анатолія Солов'яненка поставити цей твір у Національній опері України була дуже вчасною. Вдячний за довіру!

 

 – Якою буде постановка в нашому театрі: модерновою чи наближеною до історичного часу?

 

 – Скоріше, стилізація того періоду, в якому відбуваються події «Трубадура». Ми не музей, не можемо скопіювати тогочасний простір. Але декорації та костюми створює самобутня художниця Марія Левитська, тому я впевнений, що результат буде чудовим.

 

 – Спробуємо обійтися без спойлерів, але все ж таки… Про які режисерські прийоми Ви вже можете розповісти? Чим плануєте інтригувати сучасного глядача?

 

– Безумовно, світлом. Транформацією предметів, сценографічних елементів, їхнім рухом у сценічному просторі. Тією роллю, яку вони відіграватимуть.

Це дещо на кшталт ланцюга – своєрідного символу пристрасті, ревнощів, кохання, що зв'язав героїв, – він буде тягнутися, в прямому та переносному сенсі, через усю оперу; або ж клітки, яку на продаж виготовляють цигани, не здогадуючись, хто в ній згодом опиниться. 

Це буде емоційна, жива постановка, назвемо її «гіперболізованою реальністю». Разом із артистами - а усі вони безперечні "величини" своєї справи -  шукатимемо психологічно глибокі образи. Стояти і холодно співати ніхто не буде.

 

 – Чи плануєте зміни у лібрето? Можливо, когось з головних  героїв залишите живим?:)

 

 – Практично ніколи не змінюю лібрето і намагаюсь ніколи не змінювати музичний матеріал. Хіба що використовую доволі традиційні купюри (наприклад, скорочення стретт), над якими ми вже попрацювали з диригентом-постановником вистави Миколою Дядюрою.

А з приводу того, чи хтось виживе, я думаю, що скоріше ні. Навпаки, можливо, окрім головних героїв, помре ще хтось (сміється).

Я зовсім не кровожерливий, але несподіванка на знавців все ж очікуватиме.

 

 – Помста, кохання, невідворотність долі... Під час нашої першої розмови я почула від Вас важливе слово «одержимість». То про що ж буде Ваш «Трубадур»? Як Ви б визначили головну ідею постановки?

 

 – Саме так, ідею фанатичної одержимості я взяв за основу. Це рушійна сила практично для кожного з персонажів. Коли людина, наче сліпа, не гребуючи нічим, попри все, йде до своєї, часто жахливої, мети.

 

 – Яка мораль цієї історії? У наші надскладні часи мимоволі напрошуються аналогії.

 

 – Наша постановка – своєрідне дослідження фанатизму, попередження про його наслідки. Адже можна бути одержимим, але будувати й творити, а можна навпаки – руйнувати та знищувати.

 

 – Можливо, залишите хоч вогник надії?

 

– Я позитивний режисер, це глядачі бачать з моїх постановок. Тож світлий промінець, що дає нам надію на майбутнє, віру в те, що життя ніколи не закінчується, обов’язково буде.

Хіба ж кохання – це не він?