Афіша театру
Композитор СТЕФАНО ДЖЕРВАЗОНІ
Народився в Бергамо в 1962 році, композицію почав вивчати в 1980 році за порадою Луїджі Ноно – ця зустріч виявилася вирішальною для його кар'єри, не менш важливими були й зустрічі із Брайаном Ферніхоу, Петером Етвешем та Гельмутом Лахенманом. Після закінчення Консерваторії Верді в Мілані, Джервазоні навчався в Угорщині у Дьордя Лігеті, а далі в IRCAM П’єра Булеза.
Завдяки замовленням від таких престижних інституцій, як Театр La Scala, IRCAM, Ensemble Intercontemporain, Ensemble Modern, Фестиваль Maerzmusik, Orchestra Nazionale della RAI, Radio France, Casa da Musica, Ars Musica Bruxelles, Suntory Hall Tokyo, Cтефано Джервазоні вважається одним із найбільш значних європейських композиторів свого покоління. Каталог його творів, який зараз включає камерну і вокальну музику, концерти, опери, твори для оркестру та ансамблю, з 1987 року виходив у нотному видавництві Ricordi, а з 2000 року публікується Suvini Zerboni.
Монографічний запис Джервазоні Antiterra, що вийшов в 2008 році на лейблі Aeon, фіксує “вишуканий і без перебільшення багатий звуковий світ, експресивний, але водночас надзвичайно органічний” (Філіп Альбера). Cеред інших записів музики Джервазоні – диск для Harmonia Mundi в серії "Музика Франції сьогодні" (виконавці –Ensemble Contrechamps), диск для Stradivarius від Divertimento Ensemble та альбом Dir-in dir, що в 2014 році вийшов на Winter & Winter і отримав дві найважливіші французські відзнаки – приз Académie Charles Cros та Diapason d'or. Запис Le pré, що був представлений Winter & Winter в 2016 році, складається із трьох книг фортепіанного циклу.
З 2006 року Джервазоні є постійним викладачем Паризької консерваторії. Він також викладав на курсах в Дармштадті, в Колумбійському і Гарвардському університетах, в Шанхайській консерваторіі тощо. У 2015 році женевське видавництво Contrechamps презентувало велике монографічне дослідження музикознавця Філіпа Aльбера“Stefano Gervasoni. Le parti pris des sons”.
Опера “Лімб” (в оригіналі “Limbus-Limbo”) написана в 2011-2012 роках на замовлення Міністерства культури Франції для Страcбурзького ансамблю перкусіоністів. Її українська прем’єра здійснюється агенцією “Ухо” на запрошення Національної опери України. Стефано Джервазоні вперше відвідає Київ.
ПРО ВИСТАВУ
Лімб – присінок пекла, що не є ані пеклом, ані чистилищем, ані раєм. А є, натомість, місцем тотального сумніву, вічного очікування, невимовної нудьги. Лімб є не-місцем. Коли автор лібрето Патрік Хан шукав точку, в якій могли б співіснувати різні часи, він знайшов її в цьому “вічному залі очікування”. У католицькому вченні лімб був ним аж до 2007 року, коли його було офіційно “закрито”, скасовано. Події опери Джервазоні розгортаюся в цьому умовному не-місці, напередодні його цілком реального скасування.
Із темряви лімбу виступають три фігури. По-перше, це Карл, персонаж, що наслідує вченого Карла Ліннея, який не тільки вперше запропонував наукову класифікацію тварин і рослин, але й наполегливо цікавився доказами божественої відплати, "nemesis divina". По-друге, Бруно, який говорить словами Джордано Бруно, мислителя, що прийшов зі світу віри і закінчив життя на вогнищі, бо занадто сильно прагнув пізнати власний дух. І, нарешті, Тіна – “так, і нема альтернативи”, – жінка, що із трьох героїв твору найближча до нас у часі, і що нагадує водночас Мерилін Монро і Зельду Фіцджеральд. Вона мовить верлібром, в тексті її партій – креслення і повтори, безперервний пошук правильного виразу, інтонації, Тіна чуттєва і вразлива.
Відповідно до традицій комічної опери, “Лімб” не вирізняється ані особливо складним сюжетом, ані психологічною достовірністю характерів. Патрік Хан прагнув лише окреслити кілька ситуацій, які уможливлювали би музичний театр – і в яких міг би розвиватися сюжет.
Суттєвою ознакою музики Стефано Джервазоні є її зв'язок із “іномовленням” – для композитора було принципово, щоби герої говорили своїми мовами, в цьому він спирався на багатий досвід власних вокальних циклів. У “Лімбі” Джервазоні досліджує саму можливість злиття мовного і музичного матеріалу у суцільну багатомовність, і далі – те, як ця багатомовність сприяє зображенню різних музичних характерів. Принципова неможливість розуміння, оманливість мови, її монологічність є однією з головних тем твору.
Інша тема – роздвоєнність, чи навіть розтроєнність, персонажів. У кожного співака є тінь – актор чи акторка, що інколи перериває їхні слова або промовляє їх іншою мовою. Кожному із героїв також відповідає певний інструмент ансамблю: Карла супроводжують цимбали, Бруно – валторна, Тіну – блокфлейти.
Відсутність спрямованості і припинення плину часу, що властиві “лімбічній ситуації”, поступово роз'їдають музичну мову композитора, чисту і оригінальну на початку опери. Мало-помалу, вона накопичує алюзії та посилання на інші музичні світи, від давно минулих до сучасних. Цю гру підкреслює залучення електроніки, завданням якої, крім іншого, є інфільтрація фрагментів інших звукових ландшафтів в тіло опери. Так, наче музика довкола нас вимагає зламати фікцію театральної п'єси. Це не стилістичні вправи, а радше спосіб розповісти про зростаюче усвідомлення реальності, про свої міркування щодо того, чи може існувати мистецтво, коли знищено сумнів – і чи може існувати життя до смерті.
ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ВИКОНАВЦІ: