Новини

Наприкінці 2019 - початку 2020-го років балетна та оперна трупи Національної Опери України відвідали із гастролями Францію і Японію. Блискуче станцювавши «Лебедине озеро» на французькій та японських сценах і створивши новорічний настрій для японської публіки «Лускунчиком» та «Симфонією №9» Бетховена, артисти повернулися до Києва й готові розповісти вам про свої враження!

«Ми прагнемо, щоб Україну знали у світі. Кращого шляху ніж мистецтво годі й шукати. У Парижі наш театр мав шалений успіх: два тижні аншлагів, – згадує диригент Віктор ОЛІЙНИК, – Академічна французька публіка, як і минулоріч, просто шокувала нас реакцією: іноді овації тривали понад десять хвилин! Глядачі ледь не притупували ногами!
У Театрі Єлисейських Полів виступали великі Рубінштейн, Прокоф’єв, Стравінський, тут проходили Дягілевські сезони, тому для нас було честю відіграти спектаклі на такій «намоленій» сцені. Я диригував французьким оркестром, що справив на мене враження: ще зовсім молоді, але вже титуловані музиканти прагнули нових знань та пізнання інших традицій, працювалося з ними легко. Музичні критики, що бували на репетиціях, високо відзначили звучання оркестру».

«У Франції зараз мода на модерн, а наш театр – осередок чистої редакції класичного спектаклю, тому публіка сприйняла нас чудово, – каже педагог-репетитор балетної трупи Алла ЛАГОДА. – Я навіть не знала, що французи вміють так кричати! (сміється). З висоти мого досвіду із упевненістю стверджую, що наші артисти, незважаючи на складний графік, відпрацювали блискуче, зокрема кордебалет, без майстерності якого не відбудеться якісної вистави».

На французькій сцені вистави вели Наталія МАЦАК, Анастасія ШЕВЧЕНКО, Юлія МОСКАЛЕНКО, Денис НЕДАК, Ян ВАНЯ, Станіслав ОЛЬШАНСЬКИЙ, Сергій КРИВОКОНЬ.
«Гарячі овації надихали виходити на сцену знову і знову, – ділиться враженнями Анастасія ШЕВЧЕНКО, – «Лебедине озеро» – ледь не найскладніший балет, який потребує детальної роботи, кожен рух повинен бути наповнений думкою. Звісно, я нервувала, але сумлінна підготовка надавала впевненості. Скандування залом «браво» зворушило мене…
Театр Єлисейських Полів став для мене величезним джерелом натхнення: це був улюблений театр Коко Шанель, а її улюбленими квітами були камелії, і цього року я помітила, що на стелі глядацької зали, виконаної у стилі арт-деко, зображені саме ці квіти. Мрію, аби київський балет показав французам й інші наші прекрасні вистави: «Даму з камеліями», «Жізель».

Яна ВАНЮ у трупі жартома прозвали «принц-мандрівник». Адже танцівник встиг виступити... в обох гастрольних турах!
«Але це мені далося не так важко, як може здатися на перший погляд. Переліт на інший край світу був прямим, на відміну від інших разів, коли я літав туди з Києва. У Франції я виходив у партії принца Зігфріда, у Японії ж – ще й у ролі Ротбарда. Звісно втома була, але, коли виходиш на сцену, вона забувається, адже там – нове життя.
У Токіо я танцював із Анною Муромцевою один з її прем’єрних спектаклів «Лебединого озера». Я завжди намагаюся максимально допомогти партнерці, адже дует – це танець двох: необхідно відчувати та розуміти одне одного. Маю надію, що нас і надалі будуть запрошувати у ці дивовижні країни, не варто порушувати традиції (посміхається)».

Якщо французький глядач лише починає відкривати для себе багатогранність київської трупи, то японський – знайомий із Національною Оперою України вже протягом декількох десятиліть і щороку запрошує українських артистів не лише на головні сцени Токіо, а й в інші великі міста.
«Як і завжди, японська аудиторія дуже на нас чекала, – згадує Анна МУРОМЦЕВА, – квитки на вистави почали розкуповувати у перший же день продажів ще влітку. Японці – справжні фанати балету, які знають тонкощі хореографії кожної конкретної постановки. Є глядачі, які слідують за трупою по усій країні!
Щороку наша трупа дає спектакль у Tokyo Bunka Kaikan, за лаштунками на стінах артисти залишають свої підписи, а іноді навіть і послання один одному в інші трупи. Такий ось зв'язок через мистецтво!
Я дуже хвилювалася перед прем’єрою у партії Одетти-Оділії. Труднощів було достатньо, але мені дуже пощастило з чудовими і уважними партнерами - Принцами: Микитою Сухоруковим та Яном Ванею. Мій педагог Раїса ХИЛЬКО допомогла мені ще й тим, що вірила у мене навіть більше, ніж я сама».

Олена ФІЛІП’ЄВА відвідала Японію не лише у якості зірки зі світовим ім’ям, а й як педагог-репетитор трупи. Артистка розповідає: «Японія – одна з моїх найулюбленіших країн, у якій я вперше побувала у 16 років. За цей час у мене з’явився цілий фан-клуб!
Цього року «Лебедине озеро» в Японії в мене було ювілейним. Щойно я вийшла на сцену – залунали гучні оплески. Зазвичай артисти виходять привітати глядачів на службовий вихід у повсякденному одязі. Проте після ювілейного виступу мене попросили вийти до фойє театру у пачці та пір’ї. Підіймання завіси декілька разів, незліченна кількість квітів, довжелезна черга для фото - усе це зворушило мене до сліз! Один з найкращих днів мого життя!
Японці найбільше люблять саме Чайковського, тож наступного року нас просять приїхати з гала-концертом зі сценами з «Лускунчика», «Лебединого озера» та «Сплячої красуні». Сподіваємося на нові зустрічі!»

Микита СУХОРУКОВ у Японії також не вперше: «Японський глядач – найвибагливіший, але, при тому, найвдячніший, адже у жодній країні світу я не бачив такої кількості людей із подарунками та квітами, що чекають на артистів після спектаклю, – розповідає танцівник. – Причому, дивує, що глядачі дійсно добре розбираються у балеті, можуть сказати тобі, що сьогодні твій гранд пірует був кращим, ніж минулого року. Японці відкрили для себе балет порівняно недавно – приблизно у середині минулого сторіччя, однак, як і все у Японії, це відкриття мало космічний масштаб. Вже декілька десятиліть трупа Національної опери приїздить до Країни сонця, що сходить, та щоразу демонструє вистави високої якості. З того часу як працюю у нашому театрі, подекуди буваю у Японії двічі на рік, тому іноді складається враження, що я вдома.
Коли я танцював у «Лебединому озері» з Оленою Філіп’євою, усвідомлював величезну відповідальність, адже глядачі прийшли подивитися саме на неї, її просто обожнюють. Моїм же завданням, грубо кажучи, було «не заважати» (посміхається). Я вже давно не чув таких овацій, як того вечора! Я дуже задоволений гастролями і з нетерпінням чекаю на наступне запрошення!»

Окрім балетних спектаклів Національна опера також представила «Симфонію № 9» Бетховена та гала-концерт, у якому взяли участь провідні майстри оперної сцени Анжеліна ШВАЧКА, Оксана КРАМАРЄВА, Сергій МАГЕРА та Дмитро КУЗЬМІН.
«Щороку на Різдво оперну трупу театру запрошують співати «Симфонію №9», що є усім відомою за «Одою до радості», – пояснює Анжеліна ШВАЧКА, – Чомусь саме «Симфонія № 9» вважається класикою різдвяного репертуару в Японії, тож наш квартет був надзвичайно тепло прийнятий. Рівень поваги одне до одного у японській культурі дійсно вражає: поки увесь оркестр не розійдеться, глядачі аплодуватимуть. Наш графік виступів був доволі лояльним, на відміну від оркестру, який міг відіграти і по дві балетні вистави за день. Не думаю, що я змогла б прожити у Японії хоча б півроку, але після близько десяти років моїх гастролей туди, мені завжди трохи сумно покидати цю країну, тому що вона неймовірна в усьому - наче інша планета».

«Я гастролюю до Японії з 2006 року, але японська культура щоразу знаходить, чим здивувати, – згадує Сергій МАГЕРА, – Наприклад, був кумедний випадок, коли диригент вклонився глядачам, а у відповідь йому дружно вклонилася ледь не половина залу! Під час вистави японці зазвичай стримані, стараються не переривати драматичну лінію аплодисментами, як і було під час «Симфонії № 9». Велика честь виступати на сцені Tokyo Bunka Kaikan – однієї з найвідоміших концертних сцен світу, за лаштунками якої можна віднайти пам’ятні дошки з автографами ледь не усіх найславетніших колективів світу».

Головний диригент театру Микола ДЯДЮРА розповідає: «Із кожним нашим новим візитом до Японії формат гала стає дедалі ширшим, а кількість відіграних концертів зростає. Нам було надано найкращі зали Токіо. Японія давно перевершила решту світу в плані акустики. Кількість такої високої якості залів навіть у звичайних провінціях просто вражає.
Музиканти оркестру приїжджають до Японії не працювати, а виступати і ТВОРИТИ, – це справжній професіоналізм, адже графік виступів та репетицій є дуже щільним. Я неймовірно задоволений результатом, дуже гаряче зустрів нас японський глядач. Японці уважні, завжди чекають на артистів та музикантів після спектаклю заради автографів та фото. Але найважливішим є те, що вони дійсно вміють СЛУХАТИ. Їхнє бажання почути усе від початку до кінця хвилює, адже ти не розумієш, якою буде реакція залу до останньої хвилини. Цим вони відрізняються від української публіки.
Запорукою успіху є повторне запрошення на гастролі. Саме це найкрасномовніше говорить про те, наскільки ми сподобалися глядачеві».