Репертуар

В опери Дж. Б. Перголезі «Служниця пані» (La Serva Padrona) незвичайно щаслива сценічна доля. Коли двадцятитрьохлітній композитор з Неаполю створював інтермеццо до своєї опери-серіа «Гордий бранець» (два комічні номери, які виконувалися між діями трьохактної опери), він, безумовно, не сподівався, що саме ця інтермедія «Служниця-пані» перевершить за популярністю усі написані ним твори і принесе йому гучний успіх і славу родоначальника нового жанру – італійської комічної опери-буфа.

Джованні Баттіста Перголезі народився 4 січня 1710 року в Йезі (провінція Анкона), де навчався музики у Франческо Сантіні. У 13 років талановитий юнак вступає до неаполітанської консерваторії «Dei poveri di Gesu Cristo» (Господа бідних Ісуса Христа) – притулку для дітей-сиріт, де навчався у видатних композиторів і педагогів свого часу – Гаетано Греко, Франческо Дуранте – композиції, у Доменіко Маттеі – грі на скрипці. У 1731 році, ще студентом, Перголезі написав духовну драму «Святий Вільгельм Аквітанський», яку з успіхом виконали у монастирі Санта Аньєзе Маджоре. У тому ж році у неаполітанському театрі була поставлена його перша опера-серіа «Салюстія».

За дуже короткий творчий шлях (композитор помер у 26 років) Джованні Перголезі написав значну кількість творів різних жанрів: десять опер-серіа і опер-буфа, серед них «Олімпіада», «Адріан у Сирії», «Фламініо», «Закоханий монах», музику до комедій «Маестро музики», «Покараний ревнивець», а також духовні твори: ораторії, меси, кантати Маgnificat і Stabat Mater, «Salve Regina», більше тридцяти тріо-сонат, оперні симфонії й увертюри (так тоді називали оркестрові твори, які виконували перед оперною виставою), скрипковий концерт.

На початку XVIII ст. на театральних сценах Європи домінував жанр опери-серіа – «серйозної опери». В основі лібрето використовували сюжет з античної міфології. Свої почуття персонажі виражали через віртуозні арії, демонструючи унікальні можливості голосу, уміння імпровізувати. Опера нагадувала «концерт у костюмах». Щоб розважити публіку в антрактах, між актами великих опер виконували інтермедію. По суті, це була невеличка комічна опера, яку вирізняв розважальний сюжет, дійові особи, на противагу античним героям – звичайні люди з повсякденними, земними бажаннями. Глядачів приваблювали безпосередність і реалістичність характерів головних персонажів, веселі і прості мелодії арій, інтонаційно близькі до народних пісень, веселі перипетії, колоритні діалоги, сповнені народного гумору, що продовжували традиції народної комедії масок (commedia dell’arte).

28 серпня 1733 року у театрі Сан-Бартоломео відбулася прем’єра опери-серіа «Гордий бранець» Дж. Б. Перголезі з інтермедією «Служниця-пані» на лібрето Дж. А. Федеріко. «Гордий бранець» провалився, а от інтермедія мала величезний успіх. Незабаром «Служницю-пані» почали виконувати окремо як одноактну комедію. У центрі комедії – образ симпатичної розумниці-служниці, яка зуміла закохати в себе свого хазяїна, щасливо влаштувати свою долю. Музичний критик Франко Аббатіні писав, що опера «Служниця-пані» нагадує чарівну скриньку, наповнену веселими сюрпризами, це – коштовне зібрання вокальних тем з особливим благородним блиском.

«Служниця-пані» отримала популярність не тільки в Італії. Після того, як вона була перекладена французькою мовою, опера витримала майже 200 вистав у Парижі (1752). «Служниця-пані» завоювала всю Європу. Цікаво, що саме ця комічна опера Дж.Б. Перголезі поклала початок музично-естетичній полеміці з питань розвитку оперного мистецтва, так званій «війні буфонів», викликавши запеклі суперечки між консервативними прихильниками старої французької опери (серед яких були такі корифеї жанру, як Люллі і Рамо) і представниками прогресивної французької інтелігенції епохи Просвітництва (зокрема, Дені Дідро, Жан-Жак Руссо, Фрідріх Мельхіор Грімм), які вбачали в опері «Служниця-пані» вираження нових музично-естетичних ідеалів та ратували за реформування оперного мистецтва, що давало імпульс появі на сцені реалістичних героїв і звичних у житті ситуацій.

Марина Варзацька-Костіна