Афіша театру

ПРОЛОГ

Англія. На березі моря – стара таверна «Корсар». Серед перехожих – Поет, матроси, дівчина-квіткарка. З’являється юна леді в оточенні юнаків. Поет купує троянди, щоб подарувати їх незнайомій красуні. Але дівчина, не звернувши на нього ніякої уваги, зникає зі своїм веселим товариством. Розчарований Поет сідає за стіл у таверні, тримаючи в руках троянди. Набережна порожніє. Трактирник гасить ліхтар. Поет засинає, він полинув у романтичні сни. Їхнім втіленням стає казкове перетворення таверни на корабель, на якому юнак стає ватажком відчайдушних корсарів. Вітер напинає вітрила. Розпочинається подорож назустріч пригодам...

ДІЯ ПЕРША
 КАРТИНА ПЕРША

Осяяний сонцем, строкатий і людний базар в Андріанополі. Серед пихатих купців – Ісаак Ланкедем, який торгує невільницями. Він чекає на пашу Сеїда, котрий хоче поповнити свій гарем юними наложницями. Несподівано, неначе вихор, на майдан влітають корсари на чолі з відважним Конрадом у супроводі друзів – Бірбанто та раба Алі. Найкраща з невільниць Ісаака, гречанка Медора, вражена силою Конрада, дарує йому троянду. Незадоволений Ланкедем ховає дівчину від незваних гостей.

На майдані з’являється Сеїд-паша зі своїм почтом та охороною. Ланкедем пропонує йому східних красунь, вони танцюють, намагаючись розважити гостя. Проте він байдужий. Купець виводить темпераментну Гюльнару, дівчина подобається владному Сеїду. Та Ланкедем обіцяє показати найпрекраснішу троянду зі свого квітника невільниць – Медору. Всі вражені її красою.

Паша купує красуню. Медора в розпачі. Вона кидається до Конрада, який обіцяє врятувати її. Сеїд залишає базар. Конрад наказує відданому Алі повернути Медору. Корсари на чолі з Бірбанто розпочинають танок із дівчатами та, відвернувши увагу купців, грабують їх. Раб Алі повертається з Медорою. Корсари зникають разом із невільницями та награбованими коштовностями. Багатолюдний майдан стає порожнім. На базар вибігає розгублений і переляканий Ланкедем.

КАРТИНА ДРУГА

Грот у скелі на березі моря – притулок корсарів. Конрад приводить сюди Медору. Вони щасливі. Корсари святкують перемогу. Медора просить Конрада відпустити її знедолених подруг на волю. Відчуваючи невдоволення Бірбанто та наближених до нього корсарів, Конрад вагається. Але благання невільниць розчулюють серце ватажка, він відпускає дівчат. Бірбанто, обурений таким рішенням, кидається на Конрада, але той різко зупиняє його і ставить на коліна.

До гроту прокрадається Ланкедем. Дізнавшись про сварку друзів, він пропонує Бірбанто викуп за викрадення Медори. Бірбанто погоджується. Ланкедем залишає букет із троянд, оприсканих снодійним розчином.

Повертаються щасливі закохані. Конрад, помітивши чарівні квіти, хоче подарувати їх Медорі. Але, вдихнувши снодійні пахощі, падає. Дівчина у відчаї. Вона щосили намагається розбудити коханого, але марно. З’являються переодягнені Ланкедем, Бірбанто та його поплічники і забирають юну гречанку.

Не бажаючи ділити викуп, Бірбанто вбиває купця. Він намагається вбити і свого колишнього друга Конрада. Але з’являється раб Алі з корсарами, і зрадник тікає. Алі розбужує ватажка, той поволі прокидається. Дізнавшись про викрадення Медори, Конрад вирішує негайно наздогнати й звільнити кохану.

ДІЯ ДРУГА
 КАРТИНА ТРЕТЯ

Розкішний палац паші на березі Босфору. Гюльнара намагається розвеселити Сеїда, засмученого втратою Медори. З’являється Бірбанто з прекрасною гречанкою. Паша радіє. Медора у відчаї. Єдине, що її втішає – зустріч із Гюльнарою. Сеїд запрошує Бірбанто подивитися на красунь гарему.

Паші повідомляють, що до палацу завітали поважні купці з коштовними подарунками. Він кличе незнаних гостей, аби показати їм красуню-невільницю Медору. В одному з гостей гречанка впізнає Конрада. Паша запрошує подивитися весь прекрасний «квітник» його палацу. Гюльнара, принаджуючи Сеїда, забирає його з собою. 

Конрад і Медора залишаються наодинці. Відчай і радісні надії охоплюють закоханих. Раптом з’являється Бірбанто, який стежив за ними. Він погрожує Конраду, але вірний Алі кидається на Бірбанто. Закохані втікають.

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

Грот корсарів. Дівчата чекають повернення коханих. Раб Алі приводить Бірбанто, який благає пробачити його. Конрад погоджується. Та Бірбанто намагається помститися Алі. Конрад приходить на допомогу, він наказує стратити підступного зрадника.

ЕПІЛОГ

Знову нуртує море. Корабель відважних корсарів пливе до Англії.

Світає. На березі – стара таверна «Корсар». Промені сонця будять Поета. Набережну заповнюють перехожі, серед яких і ті, кого він бачив учора. В оточенні молодих шанувальників з’являється юна леді, схожа на Медору. Поет дарує красуні троянди. Вона здивована, але привітно посміхається і, взявши квіти, проходить далі. А Поет, сповнений спогадів про чарівний сон, залишається у полоні своєї мрії.

РОМАНТИЧНИЙ БАЛЕТ АДОЛЬФА ШАРЛЯ АДАНА

Адольф Шарль Адан (1803–1856) народився в сім’ї відомого французького піаніста, професора Паризької консерваторії Луї Йоганна Людвіга Адана, з дитинства жив у чарівному світі музики, постійно відвідуючи театр й особливо захоплюючись балетом. Із найвищою відзнакою закінчивши Паризьку консерваторію по класу композиції й органа, 1833 року дебютував у Лондоні балетом «Фауст» за мотивами однойменної поеми Й. В. Гете. Але юнак прагнув успіху й визнання у Парижі, на першій балетній сцені Європи. 29 вересня 1836 року його мрія здійснилася – паризька еліта, котра заповнила зал Королівської академії музики (Гранд Опера), бурхливими оплесками вітала балет молодого композитора «Діва Дунаю», постановку якого здійснив Філіппо Тальоні, а головну партію танцювала його дочка Марія, яку називали «божествена Тальоні».

Перший великий успіх кликав до самовідданої творчості, і вже наступного року парижани побачили балет А. Адана «Могікани», а згодом і «Гентську красуню», «Норовисту дружину», «Грізельду, або П’ять почуттів», «Орфу», а також авантюрно-романтичний балет «Пірат, або Морський розбійник». Він продовжує співпрацювати з Гранд Опера, подарувавши улюбленому театрові безсмертну «Жізель». Його обирають академіком – дійсним членом Інституту Франції (1844). А 1849 року він стає професором Паризької консерваторії, де серед його найбільш улюблених і талановитих учнів був прекрасний французький композитор Клеман Філібер Лео Деліб. Б. Асаф’єв наголошував, що в партитурах Адана й Деліба «завжди особливо радують слух три природні якості: мелодійність, сповнена ясних, прозорих та граціозних зворотів – все у міру, все образно, все пластично; ритміка людської ходи, з одного боку – гнучке окреслення характерів і душевних порухів, а з другого – глибокі коріння, що сягають у народну французьку танцювальну культуру з її реалістичним відображенням багатовікового життя – побуту і звичаїв; третя якість – колоритність, багатобарвність музики, уміння подати в звучанні оркестру враження живої зміни явищ у їхньому світлі й кольорі».

Останньою балетною прем’єрою Адольфа Шарля Адана на сцені Гранд Опера став героїко-романтичний «Корсар», показаний 23 січня 1856 року. Сценарій на замовлення композитора за мотивами однойменної поеми Дж. Байрона написав Ж. Сен-Жорж, а його співавтором у процесі хореографічного втілення барвистої, прикрашеної екзотичним східним колоритом партитури, став балетмейстер-постановник Жозеф Мазільє. Колористична, динамічна вистава, сповнена емоційної напруги й поетичної одухотвореності, протрималася у репертуарі трохи більше десяти років і після недовгої перерви була старанно відновлена 21 жовтня 1868 року з додатком дивертисменту «Pas des fleurs» на музику Лео Деліба.

Через два роки після паризької прем’єри постановку «Корсара» здійснив друг композитора, його спів­автор по створенню «Жізелі» Ж. Перро, його асистентом був молодий тоді Маріус Петіпа, якому було доручено поставити вставний номер у першій дії вистави «Pas d’esclave» на музику закоханого в танцювальне мистецтво мецената і композитора-аматора князя П. Ольденбургського. Ефектний дует мав дуже великий успіх і став окрасою вистави, назавжди увійшов у цей балет як коштовна хореографічна мініатюра.

Образ сміливого і мужнього байронівського героя постійно бентежив М. Петіпа, який 24 січня 1863 року показав на сцені Марііїнського театру власну хореографічну версію «Корсара», переосмисливши балетмейстерське рішення Ж. Перро і замінивши пантомімічні епізоди танцювальними. Він сам виконував улюблену партію Конрада, а чарівливий образ Медори створила його дружина Марія Петіпа, яка вражала рідкісною граціозністю, вишуканою пластичністю та запальним темпераментом.

25 січня 1868 року М. Петіпа показав розширений і доповнений варіант «Корсара» на відзначення десятиріччя першої постановки балету А. Адана. Він додав до своєї попередньої вистави розгорнуту масову хореографічну картину «Оживлений сад» на музику Л. Деліба і темпераментний танець «Форбан» і знову виконав на прем’єрі роль Конрада.

Утверджуючи власний балетмейстерський стиль класичного балету, який згодом одержав назву балетного академізму, М. Петіпа суттєво переробив романтичну виставу Ж. Перро, по-новому поставив усі хореографічні картини, зробивши класичний і характерний танці стилістичною домінантою балету, надаючи йому самобутнього національного колориту, виразної емоційності, суворо підкоряючи танцювальні форми розвиткові музичної драматургії. Постановка талановитого хореографа відкрила нові перспективи всіх форм класичного танцю – сольного, дуетного, ансамблевого.

У «Корсарі» чимало епізодів, що вважаються коштовними перлинами академічного класичного танцю, які передаються від покоління до покоління. Зокрема, в сучасних інтерпретаціях обов’язково дбайливо зберігається картина «Оживлений сад», з її прозорими мелодіями і ритмами та хореографією Петіпа.

На київській сцені цей романтичний балет А. Адана з’явився в квітні 1927 року в постановці А. Мессерера та В. Рябцева з новаторськими, еффектними декораціями та мальовничими костюмами талановитого українського сценографа Анатоля Петрицького. Партію чарівної Медори виконувала Олена Люком, а її партнером був Борис Шавров, який втілив образ відчайдушного Корсара. В наступних виставах успішно виступали молоді солісти українського балетного колективу, який саме цією виставою завершував перший самостійний театральний сезон: Антоніна Яригіна (Медора), Віра Мерхасіна (Гюльнара) й Олександр Бердовський (Конрад).

Через тридцять років «Корсар» у постановці Олексія Андрєєва, котрий дбайливо зберіг хореографічну перлину М. Петіпа, знову прикрасив репертуар київського балету, відкривши глядачам нові виконавські можливості першокласних солістів столичного колективу, зокрема Лідії Герасимчук, Олени Потапової, Євгенії Єршової, Валентини Калиновської, Алли Гавриленко, Алли Лагоди, Наталії Руденко, Іраїди Лукашової, Альвіни Кальченко, Елеонори Стебляк, Розалії Мінчин, Іди Соніної, Анатолія Бєлова, Миколи Апухтіна, Роберта Клявіна, Федора Баклана, Олександра Сегаля, Веаніра Круглова, Бориса Степаненка.

21 червня 2006 року відбулася нова прем’єра романтичного балету А. Адана, присвячена 75-річчю київського балетного колективу. Постановка створена відомим танцівником та балетмейстером Віктором Яременком, який запропонував власне хореографічне бачення «Корсара» у художньому оформленні Марії Левитської. В. Яременко створив нову сценічну редакцію, дбайливо зберіг перлини Ж. Перро та М. Петіпа, водночас, творчо використавши попередній досвід інтерпретаторів класичної спадщини щодо перетворення переважно пантомімічних чоловічих ролей, зокрема Конрада, на яскраво танцювальні. У хореографічній партитурі В. Яременка з’явилося й чимало нових оригінальних епізодів.

Постановка «Корсара» збагатила репертуар Національної опери України імені Т. Г. Шевченка. У цій редакції блискучо виступали Максим Мотков, Геннадій Жало, Сергій Сидорський, Максим Чепик, Денис Недак, Андрій Гура (Конрад), Олена Філіп’єва, Ганна Дорош, Тетяна Голякова, Наталя Лазебнікова (Медора), Христина Балабан, Наталя Домрачева (Гюльнара), Ігор Буличов, Сергій Тихий, Олександр Шаповал, Віктор Щербаков (Бірбанто), Руслан Бенціанов, Віктор Іщук, Євген Лагунов (Ланкедем). Постановка стала важливим етапом в опануванні класичної спадщини перспективним молодим поколінням прекрасного балетного колективу Національної опери України.

Юрій Станішевський,
доктор мистецтвознавства, професор,
заслужений діяч мистецтв України