Афіша театру
- Диригент-постановник:
- ДЯДЮРА Микола
- Диригенти:
- БАКЛАН Олексій
- МАКАРЕНКО Герман
- Педагог-репетитор:
- ХИЛЬКО Раїса
- Концертмейстери:
- ГОРОБІЄВСЬКА Оксана
- САБІТОВА Дінара
- ТЕРЕНТЬЄВА Світлана
- Режисери, які ведуть вистави:
- ВИСОЦЬКА Алла
- ТОКАР Олег
- Мазурка D-dur (op.33, №2):
- МАЦАК Наталія
- КУЛИК Юлія
- КУРЧЕНКО Катерина
- КОЗАЧЕНКО Катерина
- Одинадцятий вальс Ges-dur (op. 70, №1):
- БОРИСОВА Ірина
- ГОЛИЦЯ Ольга
- КРАВЧЕНКО Ілона
- Прелюд A-dur (op.28, №7):
- ШЕВЧЕНКО Анастасія
- ГОЛИЦЯ Ольга
- Сьомий вальс Cis-moll (op.64, №2):
- МАЦАК Наталія
- КУЛИК Юлія
- ШЕВЧЕНКО Анастасія
- КУРЧЕНКО Катерина
Романтичні мрії
«Шопеніана» – хореографічна сюїта, створена Михайлом Фокіним на музику фортепіанних творів Фредеріка Шопена – один з найпоетичних балетів XX століття. Часом він йде під назвою «Сильфіди». Прем'єра балету відбулася 10 лютого 1907 року в Санкт-Петербурзі. Молодий танцівник Михайло Фокін, котрий тільки починав балетмейстерську діяльність, створив хореографічну композицію для благодійної вистави, присвяченої Фредеріку Шопену, яскравому представнику романтизму в музиці.
Естетичні ідеали та творчі устремління юного балетмейстера не випадково знайшли відгук в епосі романтизму. Натхнений образами легендарних танцівниць ХІХ століття – Марії Тальоні, Шарлоти Грізі, Фанні Черріто, хореограф не тільки створив витончену стилізацію старовинної вистави під гравюру 1830-х років, а й передав сучасне світовідчуття творчої особистості, своєрідний погляд двадцятого століття на епоху романтизму. Театральний критик В. Гаєвський у книзі-дослідженні «Дивертисмент» писав, що у «Шопеніані» романтичний балет «побачений у несподіваному ракурсі, ретроспективно, здалеку, немов чарівна старовина, до якої, однак, назавжди прив'язана наша душа, і до якої ми завжди прагнутимемо повернутися».
Ліричний безсюжетний балет відрізнявся бездоганним смаком і стилем. Спочатку він складався з чотирьох жанрових сценок на музику полонезу, ноктюрна, мазурки й тарантели. Пізніше, на прохання Анни Павлової, балетмейстер додав ще одну п’єсу – сьомий вальс Шопена, де балерина створила хвилюючий образ Сильфіди, недосяжної мрії, поетичної музи, до якої прагне юнак, закоханий в красу.
Про задум і постановку балету Михайло Фокін згадував у книзі «Проти течії»: «В 1906 році, готуючи постановку першого варіанту «Шопеніани», що виконувалася під оркестровану Глазуновим музику Шопена, я підготував для Павлової і товариша по балетній школі Обухова вальс cis-moll… на додаток до сюїти. Сильфіда – крилата надія – влітає в освітлений місячним світлом романтичний сад. Її переслідує юнак. Це був танець у стилі Тальоні, у стилі давно забутого часу, коли в балетному мистецтві панувала поезія, а танцівниця піднімалася на пуанти не для того, щоб продемонструвати свій сталевий носок, а для того, щоб, тільки-но доторкнувшись землі, створити своїм танцем враження легкості, чогось неземного, фантастичного. У цьому танці не було жодного піруету, жодного трюку. Але який поетичний, який чарівний і захоплюючий був цей дует у повітрі! Публіка була зачарована, і я разом з нею. Павлова справила на мене таке сильне враження, що я задумався над тим, чи не поставити цілий балет у цьому стилі. І от до наступного бенефісу я підготував для Павлової балет «Сильфіди». Якби вона так чудово не виконала тоді вальс Шопена, я б ніколи не створив цього балету».
Другу редакцію «Шопеніани» Михайло Фокін поставив за три дні, з рекордною для нього швидкістю: «Ніколи нічого не змінював у цьому балеті. Пам’ятаю через тридцять років кожний найменший рух, кожний жест… У своєму «Reverie Romantiqe» («Романтичні мрії»), як я назвав свою нову «Шопеніану», я намагався не здивувати новизною, а повернути балетний танець до моменту його найвищого розвитку. Чи так танцювали наші балетні предки, я не знаю. І ніхто не знає. Але в мріях моїх вони танцювали саме так». У головних партіях виступили Анна Павлова, Тамара Карсавіна й Вацлав Ніжинський. У 1909 році у цьому балеті вони підкорили Париж. Саме ця версія «Шопеніани» стала класичною і неодноразово ставилася на прославлених сценах світу.
На київській сцені балет «Шопеніана» вперше був поставлений 1910 року, до 100-річчя від дня народження Фридеріка Шопена. Постановку за мотивами хореографії Фокіна створив варшавський балетмейстер Костянтин Залевський, котрий саме очолив невелику київську балетну трупу. Диригував виставою Джованні Пагані. Головну партію виконувала О. Стешко, яка добре володіла технікою класичного танцю.
У 1969 році відомий реставратор старовинної хореографії Олег Виноградов дбайливо відтворив на сцені Київського державного академічного театру опери та балету ім . Т. Г. Шевченка канонічну редакцію балету. Диригував виставою народний артист України Борис Чистяков. У виставі, яка досить довго була в репертуарі театру, виступили зірки київського балету: Тетяна Таякіна, Елеонора Стебляк, Людмила Сморгачова, Раїса Хилько, Тетяна Голякова, Наталя Лазебнікова Валерій Некрасов, Валерій Парсєгов, Валерій Ковтун, Микола Прядченко, Вадим Федотов, Сергій Сидорський.
9 квітня 2013 у Національній опері України здійснили поновлення «Шопеніани».
- Одинадцятий вальс Ges-dur (op. 70, №1):
- БОРИСОВА Ірина
- Мазурка D-dur (op.33, №2):
- КУРЧЕНКО Катерина
- Сьомий вальс Cis-moll (op.64, №2):
- КУРЧЕНКО Катерина