Афіша театру

Романтичний балет на 2 дії
Початок: 23.03.2017 - 19:00
Завершення: 20:55
Корсар
Адольф Адан
Корсар
 Романтичний балет на 2 дії (чотири картини з прологом та епілогом)
з використанням музики Лео Деліба.
 Музична редакція Олексія Баклана.
Лібретто Віктора Яременка та Юрія Станішевського
за мотивами однойменної поеми Д. Байрона
за сценарієм Жюля Сен-Жоржа та Жозефа Мазільє.
Хореографія Жюля Перро, Маріуса Петіпа, Петра Гусєва.
Сценічна редакція та нові хореографічні епізоди Віктора Яременка.

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

 

ПРОЛОГ

 

Англія. Стара таверна "Корсар" на березі моря. Серед перехожих – Поет, матроси, дівчинка-квіткарка. З'являється юна леді в оточенні юнаків. Поет купує у квіткарки троянди і хоче подарувати незнайомії красуні.Та вона, не звернувши на нього ніякої уваги, зникає зі своїм веселим товариством. Розчарований Поет сідає до столу в таверні, тримаючи в руках троянди. Набережна порожніє. Трактирник гасить ліхтар. Проте Поет нічого не помічає. Він полинув у романтичні мрії. І неначе втіленням мрій стає казкове перевтілення таверни на корабль "Корсар", на якому він стає ватажком відчайждушннх корсарів. Вітер напинає вітрила. Корабель пливе назустріч пригодам...

 

Дія перша

 

Картина перша

 

Осяяний сонцем строкатий і людний базар в Андріанополі. Пихаті купці, серед яких Ісаак Ланкедем, який торгує невільницями. Він чекає пашу Сеїда, котрий хоче поповнити свій гарем юними наложницями. Несподівано на майдан, неначе вихор, влітають корсари на чолі з відважним Конрадом у супроводі друзів – Бірбанто та відданого раба Алі. Найкраща із невільниць Ісаака, гречанка Медора, вражена силою Конрада, дарує ватажку корсарів троянду. Незадоволений Ланкедем ховає дівчину від незваних гостей.

На майдані з'являється давно очікуваний паша Сеїд зі своїм почтом та охороною. Ісаак пропонує йому східних красунь, які танцюють, намагаючись розважити пашу. Проте він байдужий до них. Купець виводить темпераментну Гюльнару, яка впадає в очі владному Сеїду. Проте Ісаак прохає його ще трохи почекати – зараз він покаже паші найпрекраснішу троянду із свого квітника невільниць. Усі вражені красою Медори.

Паша купує красуню. Медора у розпачі. Вона кидається до Конрада, який намагається заспокоїти юну гречанку й обіцяє врятувати її. Сеїд залишає базар. Конрад наказує відданому Алі наздогнати Медору і привезти до нього.

Щоб відвернути увагу купців, корсари на чолі з Бірбанто розпочинають танок з дівчатами і одночасно грабують купців. Раб Алі повертається із Медорою. Корсари разом з награбованими коштовностями та невільницями зникають. Багатолюдний майдан стає порожнім. На базар вибігає розгублений і переляканий Ісаак.

 

Картина друга

 

Грот у скелі на березі моря – притулок корсарів. Конрад приводить сюди Медору. Вони щасливі. Корсари святкують перемогу. Медора просить Конрада відпустити знедолених подруг на волю.

Відчуваючи невдоволення Бірбанто та наближених до нього корсарів Конрад вагається. Благання невільниць розчулює серце ватажка, і він наказує відпустити дівчат. Бірбанта, обурений таким рішенням, кидається на Конрада, але ватажок хапає його за руку і різко ставить на коліна.

До гроту прокрадається Ісаак. Він знає про сварку друзів і пропонує Бірбанто повернути Медору. Бірбанто погоджується. Ісаак залишає букет з троянд, оприсканих снодійним розчином.

Повертаються щасливі закохані. Конрад помітивши чарівні квіти, хоче подарувати їх Медорі. Але, вдихнувши снодійні пахощі, падає. Медора у відчаї. Вона щосили намагається розбудити коханого, але всі її спроби марні. З'являються переодягнені Ісаак, Бірбанто та його поплічники і забирають юну гречанку.

Бірбанто, не бажаючи ділити викуп, вбиває купця. Він намагається убити і колишнього свого друга Конрада. Але з'являється раб Алі з корсарами і зрадник тікає. Алі намагається розбудити ватажка, і той поволі прокидається. Дізнавшись про викрадення Медори, Конрад вирішує негайно наздогнати і звільнити кохану.

 

Дія друга

 

Картина третя

 

Розкішний палац паші Сеїда на березі Босфора. Гюльнара намагається розвеселити засмученого Сеїда, який не може заспокоїтися, що корсари забрали Медору. З'являється Бірбанто з прекрасною гречанкою. Паша радіє поверненню Медори. Красуня у відчаї. Єдине, що втішає дівчину – це зустріч з Гюльнарою. Сеїд запрошує Бірбанто подивитися на красунь гарему.

Паші повідомляють, що до палацу завітали поважні купці з коштовними подарунками. Він кличе незнаних гостей, щоб показать їм красуню-невільницю Медору. В одному з гостей Медора пізнає Конрада. Паша Сеїд запрошує подивитися весь прекрасний "квітник" його палацу. Здається, що розквітли і перетворилися на чарівних танцівниць самі троянди. Гюльнара, принаджуючи Сеїда, забирає його з собою.

Конрад і Медора залишаються наодинці. Відчай і радісні надії охоплюють закоханих. Раптом з'являється Бірбанто, що стежив за ними. Він погрожує Конраду, але вірний Алі кидається на Бірбанто. Закохані втікають.

 

 

Картина четверта

 

Грот корсарів. Дівчата чекають повернення коханих. Раб Алі приводить Бірбанто, який благає пробачити його. Конрад погоджується. Але Бірбанто хоче помститися Алі, який двічі зруйнував його підступні плани. На допомогу приходить відважний Копрад. Він наказує стратити підступного зрадника.

 

ЕПІЛОГ

 

Знову нуртує море. Корабель відважних корсарів пливе до Англії, назустріч новим пригодам.

На набережній стара таверна "Корсар". Світає. Промені сонця будять Поета, котрий заснув за столиком таверни. Набережну заповнюють перехожі, серед яких і ті, кого він бачив учора. З'являється в оточенні молодих шанувальників юна леді, схожа на Медору. Поет дарує красуні троянди. Вона здивована, але привітно посміхається, і, взявши квіти, проходить далі. А Поет, сповнений спогадів про чарівний сон, залишається у полоні своєї мрії.

РОМАНТИЧНИЙ БАЛЕТ АДОЛЬФА ШАРЛЯ АДАНА

На європейських сценах чарівний і загадковий романтичний балет з'явився на початку 30-х років XIX століття, відкривши хореографічному театру шлях до, наснажених високою лірикою і яскравими пристрастями сюжетів, захоплюючих творів письменників-романтиків Генріха Гейне, Віктора Гюго і Джорджа Байрона.

Натхненна і віртуозна танцівниця Марія Тальоні 12 березня 1832 року дебютувала в ролі фантастичної Сильфіди на сцені паризької Гранд Опера (Королівська академія музики) в однойменному балеті, створеному її батьком, відомим хореографом Філіппо Тальоні. за мотивами романтичної новели Шарля Нодьє на музику Жана Шнейцхоффера.

28 червня 1841 року в цьому ж театрі почав свій тріумфальний шлях найвидатніший шедевр романтичного балету – "Жізель, або Вілліси" видатного французького композитора Адольфа Адана на лібрето постромантика Теофіля Готье та Жюля Сен-Жоржа за новелою Генріха Гейне. Хореографічне втілення перлини балетного романтизму створили балетмейстери Жюль Жозеф Перро і Жан Кораллі, а головні партії виконували юна балерина Карлотта Грізі, яка зворушливо й емоційно правдиво змалювала образ Жізелі, і перший танцівник Гранд Опера, закоханий у неї Люсьен Петіпа у партії графа Альберта.

"Жізель" якнайповніше розкрила й утвердила на сцені засади балетного романтизму, що прагнув схвильовано розповісти про високі почуття і духовну красу людини, гострі конфлікти між поетичними мріями і жорстокою, прозаїчною дійсністю, про дивовижний світ фантастики і щире пристрасне кохання. Як і в "Сильфіді", в "Жізелі" в центрі була балерина і кришталево чистий, натхнений класичний танець на пуантах, різноманітні масові жіночі ансамблі, підпорядковані настроям і симфонічному подихові музики. "Жізель" водночас відкрила світові і багатограний талант видатного французького композитора-романтика А.Адана, який написав майже 20 балетів та 40 опер, більшість яких побачила світло рампи саме в Паризькій Гранд Опера.

Адольф Шарль Адан (1803-1856) народився в сім’ї відомого французького піаніста, професора Паризької консерваторії Луї Йоганна Людвига Адана і з дитинства жив у чарівному світі музики, постійно відвідуючи театр й особливо захоплюючись балетом. З найвищою відзнакою закінчивши Паризьку консерваторію по класу композиції й органу, у 1833 році дебютував у Лондоні балетом "Фауст" за мотивами однойменної поеми В. Гете. Але юнак прагнув успіху й визнання у Парижі, на першій балетній сцені Європи. 29 вересня 1836 року його мрія здійснилася: паризька еліта, котра заповнила зал Королівської академії музики, бурхливими оплесками вітала балет молодого композитора "Діва Дунаю", постановку якого у кращих традиціях романтичної вистави здійснив Філіппо Тальоні, а головну партію танцювала його дочка Марія, яку називали "божественна Тальоні".

Перший великий успіх кликав до самовідданої творчості, і вже в наступному році парижани побачили його балет "Могікани", а згодом "Гентську красуню","Норовисту дружину", "Грізельду, або П'ять почуттів", "Орфу". В 1839 році жив і працював у Петербурзі, де й написав авантюрно-романтичний балет "Пірат, або Морський розбійник". Повернувшись до Парижа він продовжує співпрацювати з Гранд Опера, подарувавши улюбленому театрові безсмертну "Жізель". Його обирають академіком – дійсним членом Інституту Франції (1844). А в 1849 році стає професором Паризької консерваторії, де серед його найбільш улюблених і талановитих учнів був прекрасний французький композитор Клеман Філібер Лео Деліб, автор дуже популярних балетів "Коппелія, або Дівчина з блакитними очима" та "Сільвія, або Німфа Діани". Високо оцінюючи художні здобутки А.Адана та його учня, вважаючи їх твори кращими зразками французької балетної музики, академік Борис Асаф'єв у статті про "Жізель" наголошував, що в партитурах Адана й Деліба "завжди особливо радують слух три природні якості: мелодійність, сповнена ясних, прозорих та граціозних зворотів – все у міру, все образно, все пластично; ритміка людської ходи, з одного боку гнучке окреслення характерів і душевних порухів, а з другого – глибокі коріння, що сягають у народну французьку танцювальну культуру з її реалістичним відображенням багатовікового побуту і звичаїв; третя якість – колоритність, багатобарвність музики , уміння подати в звучанні оркестру враження живої зміни явищ у їх світлі й кольорі".

Тонкий знавець і глибокий шанувальник французької музичної культури Петро Чайковський дуже високо цінував перлини Адана та Деліба. Під час напруженої роботи над створенням "Сплячої красуні" у травні 1889 року, він записав у своєму щоденнику: "Дуже уважно і старанно читав партитуру балету "Жізель" Адана".

Останньою балетною прем'єрою Адольфа Шарля Адана на сцені Гранд Опера став героїко-романтичний "Корсар", показаний 23 січня 1856 року. Сценарій на замовлення композитора за мотивами однойменної поеми Дж.Байрона написав Ж.Сен-Жорж, а його співавтором у процесі хореографічного втілення барвистої, прикрашеної екзотичним східним колоритом партитури, став балетмейстер-постановник Жозеф Мазільє.

Колористична, динамічна вистава, сповнена емоційної напруги й поетичної одухотвореності, протрималася у репетуарі трохи більше десяти років і після недовгої перерви була старанно відновлена 21 жовтня 1868 року з додатком дивертисменту (Па квітів) на музику Лео Деліба.

На російській сцені балет Адана "Корсар" з'явився через два роки після паризької прем'єри. Постановку здійснив друг композитора, його співавтор по створенню "Жізелі" Ж. Перро, який у 1848-1859 рр. очолював балетну трупу Санкт-Петербурзького Маріїнського театру, де одночасно виконував деміхарактерні та комедійні ролі.

Прем'єра відбулася 12 січня 1858 року. За диригентським пультом стояв К. Лядов, батько відомого композитора. Головну чоловічу партію балету – відважного й відчайдушного ватажка корсарів Конрада – танцював майбутній головний балетмейстер імператорських театрів Петербурга і Москви, реформатор російської хореографії Маріус Петіпа, брат першого виконавця ролі графа Альберта в паризькій прем'єрі "Жізелі", який у 60 -ті роки очолював балетну трупу Гранд Опера.

Працьовитий Маріус був під час втілення "Корсару" асистентом Жюля Перро, котрий доручив своєму молодшому колезі, який виявляв особливий потяг до балетмейстерської роботи, поставити вставний номер у першій дії вистави на музику закоханого в танцювальне мистецтво мецената і композитора-аматора князя П.Г. Ольденбурського. Ефектний дует мав дуже великий успіх і став окрасою Петербурзької вистави, назавжди увійшов у цей балет, як коштовна хореографічна мініатюра.

Образ сміливого і мужнього байронівського героя постійно бентежив М. Петіпа, який 24 січня 1863 року показав на сцені Санкт-Петербурзького імператорського Маріїнського театру власну хореографічну версію "Корсара", переосмисливши балетмейстерське рішення Перро і замінивши пантомімічні епізоди танцювальними. Він знову виконував улюблену партію Конрада, а чарівливий образ коханої ватажка корсарів створила його дружина, обдарована балерина Марія Суровщикова-Петіпа, яка вражала рідкісною граціозністю, вишуканою пластичністю і запальним темпераментом.

25 січня 1868 року М. Петіпа показав розширений і доповнений варіант "Корсара" на відзначення десятиріччя першої постановки балету А.Адана на петербурзькій сцені. Він додав до своєї попередньої вистави розгорнуту масову хореографічну картину "Оживлений сад" на музику Л. Деліба і темпераментний танець "Форбан", і знову виконав на прем'єрі роль Конрада.

Утверджуючи власний балетмейстерський стиль класичного балету, який згодом одержав назву балетного академізму, Петіпа суттєво переробив романтичну виставу Перро, по-новому поставив усі хореографічні картини, зробивши класичний і характерний танці стилістичною домінантою балету, надаючи йому самобутнього національного колориту, виразної емоційності, суворо підкоряючи танцювальні форми розвиткові музичної драматургії. Саме в "Корсарі", насамперед, в поетичній хореографічній картині «Оживлений сад», розкрилися принципи класичного балетного академізму Петіпа, його особлива увага до віртуозного танцю балерини, який контрапунктно поєднувався з поліфонічними композиціями жіночого кордебалету. Балетмейстер створив дивовижний поетичний образ зачарованого саду, в якому оживали й розквітали троянди. Цими трояндами були солістки кордебалету в рожевих пачках з гірляндами квітів у руках. У "Корсарі" чимало епізодів, що вважаються коштовними перлинами академічного класичного танцюю, які дбайливо передаються від покоління до покоління. Відомий дослідник балету професор В.М. Красовська у своїй книзі "Російський балетний театр другої половини XIX століття" писала: "Поєднуючи прості і складні рухи, постійно вигадуючи і створюючи нові комбінації, Петіпа вчився передавати настрої, характери, почуття. Він досягав у цій галузі рідкісної майстерності, багато в чому й досі неперевершеної. Ніколи не порушуючи усталених схем академічного балетного театру, він намагався наповнити його поетичним змістом, справжньою образністю... Вже його перші постановки відзначалися добутками. Серед них Pas de trois класичних танцівниць у "Корсарі". Використовуючи індивідуальні особливості виконавиць, він створив сольні варіації, які, відрізняючись одна від іншої, розвивали єдину бравурну танцювальну тему. Як у віртуозному музичному епізоді швидкі темпи змінювалися повільними, але не менш складними для виконання... На дуже простій програмі цього номера поліфонічно розвивалася танцювальна лейттема, що відповідала святковим настроям усієї дії."

Маріус Петіпа звертався до "Корсара" ще двічі у 1880 та 1899 роках, вдосконалюючи і відшліфовуючи власні хореографічні рішення. До речі, ще в 1868 році він здійснив постановку цього твору також у московському Великому театрі, де теж виконав роль Конрада. Відтоді і в Москві почала утверджуватися класична академічна хореографія М.Петіпа, ставши прекрасною школою майстерності для кількох поколінь балерин і артисток кордебалету.

У 1912 році власну версію "Корсару" спробував створити головний балетмейстер Великого театру Олександр Горський, запросивши до співпраці славетного російського художника Костянтина Коровіна, колористий і винахідливий декораційний живопис якого став справжньою сенсацією. Але хореографічне рішення вистави значно поступалося постановці М.Петіпа, і вистава недовго протрималася в репертуарі. Лише в 1992 році на московській сцені знову запанувала іскриста і вишукана хореографія Петіпа, яку дбайливо зберегли у своїй постановці петербурзький балетмейстер Костянтин Сергєєв і видатна балерина Наталія Дудинська. Через два роки власну хореографічну версію "Корсара" здійснив головний балетмейстер і художній керівник балету московського Великого театру Юрій Григорович.

На київській сцені цей романтичний балет А.Адана з'явився в квітні 1927 року в постановці відомих московських артистів Асафа Мессерера та Володимира Рябцева з новаторськими, ефектними декораціями та мальовничими костюмами талановитого українського сценографа Анатолія Петрицького. На прем'єрі партію чарівної Медори виконувала прима-балерина Маріїнського театру Олена Люком, а її партнером був віртуозний класичний танцівник Борис Шавров, який створив образ відчайдушного Корсара. В наступних виставах успішно виступали молоді солісти українського балетного колективу, який саме цією виставою завершував перший самостійний театральний сезон – Антоніна Яритіна (Медора), Віра Мерхасіна (Гюльнара), Олександр Бердовський (Конрад).

Через тридцять років "Корсар" у постановці петербурзьких хореографів Олексія Андрєєва та Ніни Стуколкіної, котрі дбайливо зберегли хореографічну перлину М. Петіпа, знову прикрасив репертуар київського балету, відкривши глядачам нові виконавські можливості першокласних солістів столичного колективу, зокрема Олени Потапової, Євгенії Єршової, Валентини Калиновської, Алли Гавриленко, Алли Лагоди, Наталії Руденко, Іраїди Лукашової, Альвіни Кальченко, Елеонори Стебляк, Анатолія Бєлова, Миколи Апухтіпа, Веаніра Круглова.

Нова прем'єра романтичного балету А.Адана, присвячена 75-річчю київського балетного колективу, створена відомим танцівником Віктором Яременком, який запропонував власне хореографічне бачення "Корсара". Він створив нову сценічну редакцію й дбайливо зберіг перлини Ж. Перро та М. Петіпа, водночас творчо використавши досвід петербурзького хореографа, глибокого знавця класичної спадщини професора Петра Гусєва, який ще на початку 50-х років XX століття зробив сміливий крок до перетворення переважно пантомімічних чоловічих ролей, зокрема Конрада, на яскраво танцювальні. У постановці В. Яременка з'явилося чимало нових оригінальних хореографічних епізодів.

Виконавська діяльність Віктора Яременка від перших кроків на київській сцені міцно пов’язана зі спадщиною М. Петіпа, яку він почав послідовно опановувати ще під час навчання у Московському державному хореографічному училищі (нині Російська академія хореографії) у класі видатного педагога і знавця класичного танцю професора Олександра Прокоф'єва. Під його безпосереднім керівництвом опанував неповторний стиль і художні особливості балетного академізму М. Петіпа та вчив партії з вистав геніального хореографа. З виконанням головних партій у "Сплячій красуні", "Дон Кіхоті" та "Баядерці" пов'язані найвизначніші акторські досягнення В. Яременка. А відоме па-де-де з "Корсара", яке він з успіхом танцював на всіх континентах, принесло йому перемогу і Золоту медаль на Міжнародному конкурсі артистів балету в Японії.

Нова постановка "Корсара" не тільки збагатила репертуар Національної опери, але й стала важливим етапом в опануванні класичної спадщини перспективним молодим поколінням нашого прекрасного балетного колективу.

 

Юрій Станішевський,
доктор мистецтвознавства, професор,
заслужений діяч мистецтв України

  • Гюльнара:
  • КОВАЛЕНКО Владислава
  • Ланкедем:
  • СІЛКІН Даніїл