Upcoming shows

ПРО БАЛЕТ Л. МІНКУСА «ДОН КІХОТ»

"Дон Кіхот" – балет, який називають святом танцю. Друге століття живе на сцені цей веселий, яскравий спектакль. Незважаючи на простий сюжет, що не в усьому точно і досить поверхово передає колізії і думки геніального твору Мігеля Сервантеса, балет користується незмінним успіхом у публіки, здобуваючи все нових шанувальників. Секрет цього успіху – у мелодичній темпераментній музиці Людвіга Мінкуса, передусім, у надзвичайно красивих танцях, блискуче розмаїття яких компенсує недоліки драматургії балету.

Сюжет знаменитого роману приваблював хореографів здавна. Його втілювали на балетній сцені багато європейських майстрів, зокрема, Новер, Бурнонвіль, Дідло, Тальоні, Мілон. Кожна з постановок "Дон Кіхота" була недовговічною і рано чи пізно сходила зі сцени. Найбільш щасливою виявилася доля балету, створеного видатним хореографом XIX століття Маріусом Петіпа.

У 1869 році, остаточно попрощавшись зі сценою як актор, М. Петіпа стає головним балетмейстером петербурзької балетної трупи. До цього часу він був уже автором багатьох хореографічних творів, починаючи з "Лізи або Швейцарської молочниці", поставленої ще в 1841 році разом з Ж.Перро, до "Амура-благодійника", створеного для петербурзького Шкільного театру (незадовго до його нового призначення). Але, по суті, всі ці численні вистави складали передісторію Петіпа-хореографа. У 1869 році він стояв лише на початку того яскравого творчого шляху, який привів до створення балетних шедеврів, що обезсмертили його ім'я – "Лебединого озера", "Сплячої красуні", "Раймонди", "Баядерки"... Першим серед видатних творів Маріуса Петіпа був "Дон Кіхот".

В той час, коли створювався цей балет, роман Сервантеса користувався в Росії величезною популярністю. Услід за Європою вона, неначе заново, відкриває для себе творчість великого іспанця. Маріус Петіпа, людина ерудована і до того ж вихована на ідеалах романтизму, поділяв захоплення освіченої публіки. Тим більше, що у нього вже зрів задум втілення образу благородного ідальго на балетній сцені. У 1868 році він пише сценарії чотирьохактної вистави "Дон Кіхот". У наступному році доля зводить його з інспектором балетної музики московських театрів Людвігом Мінкусом...

Чех за національністю (за іншими відомостями – поляк), Мінкус був хорошим скрипалем, обдарованим композитором і сумлінним чиновником. Музичну освіту він отримав у Відні, але вже в молоді роки пов'язав своє життя з Росією: спочатку був капельмейстером кріпацького оркестру князя Юсупова, потім солістом оркестру московського Великого театру, інспектором балетної музики. Зустріч з Петіпа у великій мірі визначила подальшу долю Мінкуса і, мабуть, завдяки їй, він увійшов до історії музики передусім як композитор. Творча співдружність Петіпа і Мінкуса, яка розпочалася з роботи над "Дон Кіхотом", успішно продовжувалася в наступні роки, особливо з того часу, як Мінкус став штатним композитором Дирекції імператорських театрів у Петербурзі. Він створив музику до шістнадцяти балетів Петіпа, зокрема до "Баядерки", яка з часом здобула всесвітнє визнання.

Людвіг Мінкус добре знав закони балетного театру і був у своїй справі професіоналом високого класу. Петіпа зрозумів це вже з перших зустрічей і, як згадував хореограф пізніше, зробив усе, щоб музику до його "Дон Кіхота" писав саме він. І не помилився у своєму виборі. Мінкус створив партитуру, що відзначалася яскравою танцювальністю, мелодійністю і ритмічним багатством. У балеті було передбачено все: співвідношення цілого і окремих частин, емоційні наростання і спади, закономірність слухового сприйняття. Мінкус, за словами одного з критиків, врахував навіть особливість дихання танцівників.

14 грудня 1869 року у московському Великому театрі відбулася прем'єра "Дон Кіхота". Вистава мала великий успіх. Через два роки Петіпа втілює його у Маріїнському театрі. Щоправда, у новій редакції, де акцентує увагу не на чіткості сюжетної драматургічної лінії, а на яскравій барвистості танцювальної дії. Цю редакцію сам хореограф вважав більш вдалою, і з часом він переніс її на московську сцену. Тут же, у Москві, через десятиліття, історія "Дон Кіхота" поповнилася новою сторінкою: у 1900 році відомий російський хореограф Олександр Горський заново створює популярний балет, прагнучи використати кращі із знахідок Петіпа. Ця редакція "Дон Кіхота", хоча зазнала ряд змін (їх, до речі, вносив сам Горський у постановці 1906 року), в загальних рисах збереглася до наших днів. По-своєму інтерпретуючи балет, постановники нашого часу постійно звертаються до партитури Горського, використовуючи її як основу.

У двадцятому столітті "Дон Кіхот" стає однією з найбільш улюблених у глядачів класичних балетних вистав, яка мала чимало нових інтерпретацій, була поставлена у Москві і Санкт-Петербурзі, Харкові і Баку, Ташкенті і Ризі, Челябінську і Дніпропетровську. До балету кілька разів зверталися зарубіжні хореографи, здійснивши постановки у Хельсинкі і Ліверпулі, Цюриху і Відні. Тридцять років тому "Дон Кіхот" був поставлений у США трупою "Американ балле тіетр".

Найкращим і найбільш близьким до старого зразку вважається вистава Маріїнського театру, який вже багато років зберігає цей балетний шедевр у своєму репертуарі.

У Києві "Дон Кіхот" вперше був поставлений у 1927 році балетмейстером Володимиром Рябцевим. З того часу змінилося п'ять його редакцій: балет йшов у постановках М. Дисковського, Л. Жукова, С. Сергєєва, Р. Клявіна. В "Дон Кіхоті" виступали кілька поколінь київських артистів. Яскраві образи Кітрі створили – А. Васильєва, І. Лукашова, О. Потапова, В. Калиновська, Т. Таякі-на, Л. Сморгачова, Г. Кушнерева, О. Філіп'єва; Базіля – В. Бєлов, М. Апухтін, В. Парсєгов, В. Некрасов, В. Ковтун, М. Прядченко, В. Яременко. Нинішній варіант знаменитого балету здійснив балетмейстер театру Віктор Литвинов, який орієнтувався у своїй роботі на постановку, що йде у Великому театрі.

Марина Варзацька