Upcoming shows
- Conductors:
- Allin VLASENKO
- Herman MAKARENKO
- Rehearsal Coaches:
- Liudmyla SMORGAVCHOVA
- Tetiana BELETSKA
- Concertmasters:
- Oksana GOROBIIEVSKA
- Dinara SABITOVA
- Svitlana TERENTIEVA
- Director who lead the performance:
Prologue
England. The old tavern «Corsair»; on the seashore. Among the passers-by – a poet, sailors, and a flower girl. A young lady appears surrounded by young men. The Poet buys roses from the flower girl and wants to gift them to the unknown beauty. But she, without paying any attention to him, disappears with her cheerful company. The disappointed Poet sits at a table in the tavern, holding the roses in his hands. The shorefront is emptying out. The innkeeper extinguishes the lantern. The poet falls asleep, going off into romantic dreams. And as if the dreams came true, the tavern undergoes a dreamlike transformation into the ship «Corsair», on which he becomes the swashbuckling leader of the corsairs. The wind pulls the sails. The ship is sailing towards adventure...
Act 1
Scene 1
Illuminated by sunlight, a motley and crowded market in Adrianopolis. There are pompous merchants, including Isaac Lankedem, who trades in slaves. He is waiting for Seyd Pasha, who wants to replenish his harem with young concubines. Suddenly, corsairs fly into the square like a whirlwind, led by the brave Conrad, accompanied by friends - Birbanto and the faithful slave Ali. The best of Isaac’s slaves, the Greek Medora, is struck by the power of Conrad, and gives the leader of the pirates a rose. Discontent, Lankedem hides the girls from the uninvited guests.
The long-awaited Seyd Pasha appears in the square with his retinue and guard. Lankedem offers him oriental beauties who dance, trying to entertain the pasha. However, he is indifferent to them. The merchant displays the temperamental Gulnare, who catches the eye of the imperious Seyd. However, Lankedem asks him to wait a little longer – now he will show the pasha the most beautiful rose from his flower garden of slaves. All are struck by the beauty of Medora.
The pasha buys the beauty. Medora is in despair. She rushes to Conrad, who promises to save her. Seyd leaves the bazaar. Conrad orders the faithful Ali to catch up with Medora and bring her to him.
To distract the merchants, the corsairs, led by Birbanto, begin a dance with the girls and at the same time rob the merchants. The slave Ali returns with Medora. The corsairs, along with the looted jewelry and slaves, disappear. The crowded square is becoming empty. The alarmed and frightened Lankedem rushes into the market.
Scene 2
A grotto in a cliff by the sea – the refuge of the corsairs. Conrad brings Medora here. They are happy. The corsairs celebrate their victory. Medora asks Conrad to free her unfortunate friends.
Feeling the discontent of Birbanto and the corsairs near him, Conrad hesitates. The pleading of the slaves touches the leader’s heart, and he orders that the girls be released. Birbanto, outraged by this decision, rushes at Conrad, but he abruptly stops him and brings him to his knees.
Isaac sneaks into the grotto. He knows about the friends’ quarrel and suggests that Birbanto return Medora. Birbanto agrees. Isaac leaves a bouquet of roses sprayed with a sleeping potion.
The happy lovers return. Conrad, noticing the magical flowers, wants to gift them to Medora. But, inhaling the sleeping potion, he falls. Medora is in despair. She struggles with all her might to wake her beloved, but all her attempts are in vain. The disguised Lankedem appears, along with Birbanto and his minions, and they snatch away the young Greek.
Birbanto, not wanting to share the ransom, kills the merchant. He also tries to kill his former friend Conrad. But the slave Ali appears with the corsairs and the traitor escapes. Ali tries to wake the leader, and he slowly wakes up. Upon learning of the kidnapping of Medora, Conrad decides to immediately catch up and free his beloved.
Act 2
Scene 3
The magnificent palace of Seyd Pasha on the banks of the Bosphorus. Gulnare is trying to cheer up the upset Seyd, who is saddened by the loss of Medora. Birbanto appears with a beautiful Greek woman. The Pasha rejoices. Medora is in despair. The only thing that comforts the girl is meeting with Gulnare. Seyd invites Birbanto to look at the beauties of the harem.
The Pasha is told that respected merchants with valuable gifts have come to the palace. He calls the unknown guests to show them the beautiful slave Medora. As one of the guests, Medora recognizes Conrad. The Pasha invites everyone to see the beautiful «flower garden» of his palace. It seems that the roses themselves have blossomed and turned into enchanting dancers. Gulnare, luring Seyd, takes him with her.
Conrad and Medora are left alone. Despair and joyful hopes envelope the lovers. Suddenly Birbanto appears, having followed them. He threatens Conrad, but faithful Ali rushes at Birbanto. The lovers run away.
Scene 4
The grotto of the corsairs. The girls are waiting for the return of their loved ones. Slave Ali brings Birbanto, who begs for forgiveness. Conrad agrees. But Birbanto wants to take revenge on Ali. Conrad comes to the rescue, and orders the execution of the insidious traitor.
Epilogue
Again the sea is angry. The ship of courageous corsairs sails to England.
It is dawning. On the promenade is the old tavern «Corsair». The rays of the sun awaken the Poet.
The promenade is filled with passers-by, among who are those he saw yesterday. A young lady who looks like Medora appears, surrounded by young admirers. The Poet gives the beauty the roses. She is surprised, but smiles affably, and, taking the flowers, walks on. And the Poet, full of memories of a magical dream, remains a captive to his dream.
РОМАНТИЧНИЙ БАЛЕТ АДОЛЬФА ШАРЛЯ АДАНА
На європейських сценах чарівний і загадковий романтичний балет з'явився на початку 30-х років XIX століття, відкривши хореографічному театру шлях до, наснажених високою лірикою і яскравими пристрастями сюжетів, захоплюючих творів письменників-романтиків Генріха Гейне, Віктора Гюго і Джорджа Байрона.
Натхненна і віртуозна танцівниця Марія Тальоні 12 березня 1832 року дебютувала в ролі фантастичної Сильфіди на сцені паризької Гранд Опера (Королівська академія музики) в однойменному балеті, створеному її батьком, відомим хореографом Філіппо Тальоні. за мотивами романтичної новели Шарля Нодьє на музику Жана Шнейцхоффера.
28 червня 1841 року в цьому ж театрі почав свій тріумфальний шлях найвидатніший шедевр романтичного балету – "Жізель, або Вілліси" видатного французького композитора Адольфа Адана на лібрето постромантика Теофіля Готье та Жюля Сен-Жоржа за новелою Генріха Гейне. Хореографічне втілення перлини балетного романтизму створили балетмейстери Жюль Жозеф Перро і Жан Кораллі, а головні партії виконували юна балерина Карлотта Грізі, яка зворушливо й емоційно правдиво змалювала образ Жізелі, і перший танцівник Гранд Опера, закоханий у неї Люсьен Петіпа у партії графа Альберта.
"Жізель" якнайповніше розкрила й утвердила на сцені засади балетного романтизму, що прагнув схвильовано розповісти про високі почуття і духовну красу людини, гострі конфлікти між поетичними мріями і жорстокою, прозаїчною дійсністю, про дивовижний світ фантастики і щире пристрасне кохання. Як і в "Сильфіді", в "Жізелі" в центрі була балерина і кришталево чистий, натхнений класичний танець на пуантах, різноманітні масові жіночі ансамблі, підпорядковані настроям і симфонічному подихові музики. "Жізель" водночас відкрила світові і багатограний талант видатного французького композитора-романтика А.Адана, який написав майже 20 балетів та 40 опер, більшість яких побачила світло рампи саме в Паризькій Гранд Опера.
Адольф Шарль Адан (1803-1856) народився в сім’ї відомого французького піаніста, професора Паризької консерваторії Луї Йоганна Людвига Адана і з дитинства жив у чарівному світі музики, постійно відвідуючи театр й особливо захоплюючись балетом. З найвищою відзнакою закінчивши Паризьку консерваторію по класу композиції й органу, у 1833 році дебютував у Лондоні балетом "Фауст" за мотивами однойменної поеми В. Гете. Але юнак прагнув успіху й визнання у Парижі, на першій балетній сцені Європи. 29 вересня 1836 року його мрія здійснилася: паризька еліта, котра заповнила зал Королівської академії музики, бурхливими оплесками вітала балет молодого композитора "Діва Дунаю", постановку якого у кращих традиціях романтичної вистави здійснив Філіппо Тальоні, а головну партію танцювала його дочка Марія, яку називали "божественна Тальоні".
Перший великий успіх кликав до самовідданої творчості, і вже в наступному році парижани побачили його балет "Могікани", а згодом "Гентську красуню","Норовисту дружину", "Грізельду, або П'ять почуттів", "Орфу". В 1839 році жив і працював у Петербурзі, де й написав авантюрно-романтичний балет "Пірат, або Морський розбійник". Повернувшись до Парижа він продовжує співпрацювати з Гранд Опера, подарувавши улюбленому театрові безсмертну "Жізель". Його обирають академіком – дійсним членом Інституту Франції (1844). А в 1849 році стає професором Паризької консерваторії, де серед його найбільш улюблених і талановитих учнів був прекрасний французький композитор Клеман Філібер Лео Деліб, автор дуже популярних балетів "Коппелія, або Дівчина з блакитними очима" та "Сільвія, або Німфа Діани". Високо оцінюючи художні здобутки А.Адана та його учня, вважаючи їх твори кращими зразками французької балетної музики, академік Борис Асаф'єв у статті про "Жізель" наголошував, що в партитурах Адана й Деліба "завжди особливо радують слух три природні якості: мелодійність, сповнена ясних, прозорих та граціозних зворотів – все у міру, все образно, все пластично; ритміка людської ходи, з одного боку гнучке окреслення характерів і душевних порухів, а з другого – глибокі коріння, що сягають у народну французьку танцювальну культуру з її реалістичним відображенням багатовікового побуту і звичаїв; третя якість – колоритність, багатобарвність музики , уміння подати в звучанні оркестру враження живої зміни явищ у їх світлі й кольорі".
Тонкий знавець і глибокий шанувальник французької музичної культури Петро Чайковський дуже високо цінував перлини Адана та Деліба. Під час напруженої роботи над створенням "Сплячої красуні" у травні 1889 року, він записав у своєму щоденнику: "Дуже уважно і старанно читав партитуру балету "Жізель" Адана".
Останньою балетною прем'єрою Адольфа Шарля Адана на сцені Гранд Опера став героїко-романтичний "Корсар", показаний 23 січня 1856 року. Сценарій па замовлення композитора за мотивами однойменної поеми Дж.Байрона написав Ж.Сен-Жорж, а його співавтором у процесі хореографічного втілення барвистої, прикрашеної екзотичним східним колоритом партитури, став балетмейстер-постановник Жозеф Мазільє.
Колористична, динамічна вистава, сповнена емоційної напруги й поетичної одухотвореності, протрималася у репетуарі трохи більше десяти років і після недовгої перерви була старанно відновлена 21 жовтня 1868 року з додатком дивертисменту (Па квітів) на музику Лео Деліба.
На російській сцені балет Адана "Корсар" з'явився через два роки після паризької прем'єри. Постановку здійснив друг композитора, його співавтор по створенню "Жізелі" Ж. Перро, який у 1848-1859 рр. очолював балетну трупу Санкт-Петербурзького Маріїнського театру, де одночасно виконував деміхарактерні та комедійні ролі.
Прем'єра відбулася 12 січня 1858 року. За диригентським пультом стояв К. Лядов, батько відомого композитора. Головну чоловічу партію балету – відважного й відчайдушного ватажка корсарів Конрада – танцював майбутній головний балетмейстер імператорських театрів Петербурга і Москви, реформатор російської хореографії Маріус Петіпа, брат першого виконавця ролі графа Альберта в паризькій прем'єрі "Жізелі", який у 60 -ті роки очолював балетну трупу Гранд Опера.
Працьовитий Маріус був під час втілення "Корсару" асистентом Жюля Перро, котрий доручив своєму молодшому колезі, який виявляв особливий потяг до балетмейстерської роботи, поставити вставний номер у першій дії вистави на музику закоханого в танцювальне мистецтво мецената і композитора-аматора князя П.Г. Ольденбурського. Ефектний дует мав дуже великий успіх і став окрасою Петербурзької вистави, назавжди увійшов у цей балет, як коштовна хореографічна мініатюра.
Образ сміливого і мужнього байронівського героя постійно бентежив М. Петіпа, який 24 січня 1863 року показав на сцені Санкт-Петербурзького імператорського Маріїнського театру власну хореографічну версію "Корсара", переосмисливши балетмейстерське рішення Перро і замінивши пантомімічні епізоди танцювальними. Він знову виконував улюблену партію Конрада, а чарівливий образ коханої ватажка корсарів створила його дружина, обдарована балерина Марія Суровщикова-Петіпа, яка вражала рідкісною граціозністю, вишуканою пластичністю і запальним темпераментом.
25 січня 1868 року М. Петіпа показав розширений і доповнений варіант "Корсара" на відзначення десятиріччя першої постановки балету А.Адана на петербурзькій сцені. Він додав до своєї попередньої вистави розгорнуту масову хореографічну картину "Оживлений сад" на музику Л. Деліба і темпераментний танець "Форбан", і знову виконав на прем'єрі роль Конрада.
Утверджуючи власний балетмейстерський стиль класичного балету, який згодом одержав назву балетного академізму, Петіпа суттєво переробив романтичну виставу Перро, по-новому поставив усі хореографічні картини, зробивши класичний і характерний танці стилістичною домінантою балету, надаючи йому самобутнього національного колориту, виразної емоційності, суворо підкоряючи танцювальні форми розвиткові музичної драматургії. Саме в "Корсарі", насамперед, в поетичній хореографічній картині «Оживлений сад», розкрилися принципи класичного балетного академізму Петіпа, його особлива увага до віртуозного танцю балерини, який контрапунктно поєднувався з поліфонічними композиціями жіночого кордебалету. Балетмейстер створив дивовижний поетичний образ зачарованого саду, в якому оживали й розквітали троянди. Цими трояндами були солістки кордебалету в рожевих пачках з гірляндами квітів у руках. У "Корсарі" чимало епізодів, що вважаються коштовними перлинами академічного класичного танцюю, які дбайливо передаються від покоління до покоління. Відомий дослідник балету професор В.М. Красовська у своїй книзі "Російський балетний театр другої половини XIX століття" писала: "Поєднуючи прості і складні рухи, постійно вигадуючи і створюючи нові комбінації, Петіпа вчився передавати настрої, характери, почуття. Він досягав у цій галузі рідкісної майстерності, багато в чому й досі неперевершеної. Ніколи не порушуючи усталених схем академічного балетного театру, він намагався наповнити його поетичним змістом, справжньою образністю... Вже його перші постановки відзначалися добутками. Серед них Pas de trois класичних танцівниць у "Корсарі". Використовуючи індивідуальні особливості виконавиць, він створив сольні варіації, які, відрізняючись одна від іншої, розвивали єдину бравурну танцювальну тему. Як у віртуозному музичному епізоді швидкі темпи змінювалися повільними, але не менш складними для виконання... На дуже простій програмі цього номера поліфонічно розвивалася танцювальна лейттема, що відповідала святковим настроям усієї дії."
Маріус Петіпа звертався до "Корсара" ще двічі у 1880 та 1899 роках, вдосконалюючи і відшліфовуючи власні хореографічні рішення. До речі, ще в 1868 році він здійснив постановку цього твору також у московському Великому театрі, де теж виконав роль Конрада. Відтоді і в Москві почала утверджуватися класична академічна хореографія М.Петіпа, ставши прекрасною школою майстерності для кількох поколінь балерин і артисток кордебалету.
У 1912 році власну версію "Корсару" спробував створити головний балетмейстер Великого театру Олександр Горський, запросивши до співпраці славетного російського художника Костянтина Коровіна, колористий і винахідливий декораційний живопис якого став справжньою сенсацією. Але хореографічне рішення вистави значно поступалося постановці М.Петіпа, і вистава недовго протрималася в репертуарі. Лише в 1992 році на московській сцені знову запанувала іскриста і вишукана хореографія Петіпа, яку дбайливо зберегли у своїй постановці петербурзький балетмейстер Костянтин Сергєєв і видатна балерина Наталія Дудинська. Через два роки власну хореографічну версію "Корсара" здійснив головний балетмейстер і художній керівник балету московського Великого театру Юрій Григорович.
На київській сцені цей романтичний балет А.Адана з'явився в квітні 1927 року в постановці відомих московських артистів Асафа Мессерера та Володимира Рябцева з новаторськими, ефектними декораціями та мальовничими костюмами талановитого українського сценографа Анатолія Петрицького. На прем'єрі партію чарівної Медори виконувала прима-балерина Маріїнського театру Олена Люком, а її партнером був віртуозний класичний танцівник Борис Шавров, який створив образ відчайдушного Корсара. В наступних виставах успішно виступали молоді солісти українського балетного колективу, який саме цією виставою завершував перший самостійний театральний сезон – Антоніна Яритіна (Медора), Віра Мерхасіна (Гюльнара), Олександр Бердовський (Конрад).
Через тридцять років "Корсар" у постановці петербурзьких хореографів Олексія Андрєєва та Ніни Стуколкіної, котрі дбайливо зберегли хореографічну перлину М. Петіпа, знову прикрасив репертуар київського балету, відкривши глядачам нові виконавські можливості першокласних солістів столичного колективу, зокрема Олени Потапової, Євгенії Єршової, Валентини Калиновської, Алли Гавриленко, Алли Лагоди, Наталії Руденко, Іраїди Лукашової, Альвіни Кальченко, Елеонори Стебляк, Анатолія Бєлова, Миколи Апухтіпа, Веаніра Круглова.
Нова прем'єра романтичного балету А.Адана, присвячена 75-річчю київського балетного колективу, створена відомим танцівником Віктором Яременком, який запропонував власне хореографічне бачення "Корсара". Він створив нову сценічну редакцію й дбайливо зберіг перлини Ж. Перро та М. Петіпа, водночас творчо використавши досвід петербурзького хореографа, глибокого знавця класичної спадщини професора Петра Гусєва, який ще на початку 50-х років XX століття зробив сміливий крок до перетворення переважно пантомімічних чоловічих ролей, зокрема Конрада, на яскраво танцювальні. У постановці В. Яременка з'явилося чимало нових оригінальних хореографічних епізодів.
Виконавська діяльність Віктора Яременка від перших кроків на київській сцені міцно пов’язана зі спадщиною М. Петіпа, яку він почав послідовно опановувати ще під час навчання у Московському державному хореографічному училищі (нині Російська академія хореографії) у класі видатного педагога і знавця класичного танцю професора Олександра Прокоф'єва. Під його безпосереднім керівництвом опанував неповторний стиль і художні особливості балетного академізму М. Петіпа та вчив партії з вистав геніального хореографа. З виконанням головних партій у "Сплячій красуні", "Дон Кіхоті" та "Баядерці" пов'язані найвизначніші акторські досягнення В. Яременка. А відоме па-де-де з "Корсара", яке він з успіхом танцював на всіх континентах, принесло йому перемогу і Золоту медаль на Міжнародному конкурсі артистів балету в Японії.
Нова постановка "Корсара" не тільки збагатила репертуар Національної опери, але й стала важливим етапом в опануванні класичної спадщини перспективним молодим поколінням нашого прекрасного балетного колективу.
Юрій Станішевський,
доктор мистецтвознавства, професор,
заслужений діяч мистецтв України
- Elina BIDNA
- Daniil SILKIN
- Kateryna DEGTIAROVA
- Andrii BONDARCHUK
- Kateryna MYKLUKHA
- Oleksandr GABELKO
- ФІЛОНЕНКО Дар’я
- Viktoriia KADURINA
