Афіша театру
Хореографія Валерія Ковтуна.
Музична композиція Олексія Баклана з творів Костянтина Данькевича.
- Диригент-постановник:
- БАКЛАН Олексій
- Балетмейстер-постановник:
- КОВТУН Валерій
- Художник-постановник:
- ОКУНЄВ В’ячеслав
- Концертмейстери:
- ГОРОБІЄВСЬКА Оксана
- САБІТОВА Дінара
- ТЕРЕНТЬЄВА Світлана
- ШАПЧУК Олена
- Режисери, які ведуть виставу:
- ВИСОЦЬКА Алла
- ТОКАР Олег
- Князь:
- ВАНЯ Ян
- КРИВОКОНЬ Сергій
- Батьки Лілеї і Степана:
- ВОРОТНЮК Олеся
- ІВАНЕНКО Ксенія
- ЗАГРЕБА Михайло
- ЛИТВИНЕНКО Сергій
- МАРКІШЕВ Петро
- Парубок:
- ШВИДКИЙ Олексій
СТИСЛИЙ ЗМІСТ
«…Я умерла,
Зимою під тином,
А весною процвіла я
Цвітом при долині,
Цвітом білим, як сніг, білим!
Аж гай звеселила»
Тарас Шевченко
Дія перша
Ніч на Івана Купала. Хлопці і дівчата весело справляють прадавнє, сповнене таємничості, народне свято. Серед молоді – закохані Лілея і Степан, які не можуть приховати свого щастя.
З’являється Князь з гайдуками. Його погляд зупиняється на Лілеї. Захоплений її вродою, він вирішує забрати дівчину до палацу.
Молодь проводить обряд заручин закоханих Лілеї та Степана. Свято перериває гайдук, який наказує Степану з’явитися до палацу виконувати обов’язки княжого прислужника.
Волелюбний Степан не може скоритися такому наказу і з благословення батька тікає на Запорозьку Січ.
Князь зі своїми гайдуками приходять по Лілею. Але дівчина не скорилася наказу. Вона тікає, щоб знайти Степана.
Знесилена переслідуваннями гайдуків Князя, дівчина засинає у лісі. Уві сні Лілею оточують русалки, запрошуючи до свого танцю. Вона знову бачить коханого Степана. Однак сон розтанув, мов марево. Дівчину оточують гайдуки. Князь торжествує, отримавши до своїх рук чарівну Лілею.
Дія друга
Дізнавшись, що Князь забрав кохану до палацу, Степан збирає ватагу хлопців, щоб звільнити Лілею.
У вишуканому парку має відбутися театралізований бал, на який з’їжджаються вельможні гості. Актори-кріпаки розігрують інтермедію «Суд Париса». Князь грає роль Париса, щоб бути поряд із Лілеєю, яка виступає у ролі Єлени.
Інтермедія закінчується вакханалією гостей, у розпалі якої наляканий гайдук сповіщає, що палац оточений бунтівниками. Гостей охоплює страх.
З’являється Степан зі своїми побратимами. Князь стріляє у Степана, але Лілея своїм тілом закриває коханого.
Помираючи, дівчина процвітає прекрасною білою квіткою, яку назвали лілеєю.
ПРО БАЛЕТ «ЛІЛЕЯ» КОСТЯНТИНА ДАНЬКЕВИЧА
Балет «Лілея» був задуманий як головний музичний твір на відзначення 125-річчя від дня народження Тараса Шевченка (1939 рік). І композитор, і Комітет у справах мистецтв, і Київський театр опери і балету докладали великих зусиль, щоб цей твір був поставлений саме в рамках святкування великого ювілею. Проте, тяжкі репресії, яких зазнала українська творча інтелігенція в 1937-1938 рр., відбилися на долі задуманого, але ще не створеного балету. Загроза арешту, що нависла над молодим одеським композитором Костянтином Данькевичем, а згодом арешт консультанта вистави, видатного українського хореографа і теоретика народного танцю Василя Верховинця, загальмували хід роботи над новим твором, прем’єра якого відбулася тільки в 1940 році.
«Лілея» – один з перших творів хореографічного мистецтва, в якому знайшла своє відображення національна тема. Трохи раніше, в кінці двадцятих років, в Харкові було здійснено постановку балету «Пан Каньовський» Михайла Вериківського, яскраву музично, але відверто ангажовану виставу на соціально-революційну тематику. В 1931 році цей балет йшов і на київській сцені. Власне, двома назвами і вичерпувався список тогочасних українських балетів.
Наближення 125-ліття від дня народження Тараса Шевченка змусило тогочасних більшовицьких ідеологів дещо послабити драконівську антиукраїнську політику. Ювілей святкувався дуже урочисто. Було відкрито пам’ятники Шевченку в Києві та на могилі поета в Каневі, а ім’я великого Кобзаря надано Київському університету та столичному академічному театру опери і балету, на сцені якого в рамках святкувань було показано претензійну, але малоцікаву з художнього боку оперу В. Йориша «Шевченко».
Тим часом балетмейстер Галина Березова (1909 – 1997) разом з композитором Костянтином Данькевичем (1905 – 1984) і лібретистом Всеволодом Чаговцем (1877 – 1950) продовжували роботу над новим, етапним для українського хореографічного мистецтва, твором. З «Лілеї» розпочинається шлях інтегрування в балетне мистецтво національної літературної класики, зокрема творів Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Олеся Гончара…
Естетика тогочасного балету, так званої хореодрами, вимагала чіткості і недвозначності в розбудові сюжету вистави, драматургічних ліній і ходів. В цьому плані Всеволоду Чаговцю вдалося створити винятково цільне стилістично і драматургічно лібрето, в якому він використав мотиви кількох творів Шевченка («Сліпий», «Русалка», «Утоплена», «Княжна», «Марина», «Відьма»). Об’єднуючий образ дівчини-квітки Лілеї був лише ліричним обарвленням балету, а сцена з русалками – данина ранній романтичній течії у творчості Шевченка. Домінанта ж вистави лежала в площині соціально-революційної поезії Кобзаря.
Костянтин Данькевич, блискуче інтерпретуючи український народний мелос, створив виразну танцювальну музику з розгорнутими лейттемами головних героїв (лейттема Лілеї побудована на мелодії улюбленої поетом пісні «Ой, зійди, зіронька та вечірняя»). Масові сцени будувалися на симфонізованих фрагментах, які дозволяли поставити монументальні, драматично насичені картини народного бунту, грізної стихії повстання. Було зроблено спробу поєднання народного танцю з класичним, що надало виставі особливої привабливості і настроєвості, національного колориту.
Першою виконавицею заголовної партії стала видатна українська балерина Антоніна Васильєва (1910 – 1997), з ім’ям якої найтісніше пов’язано становлення українського класичного балетного виконавства. Згодом вона стане й першою виконавицею партії Мавки в «Лісовій пісні» М. Скорульського. Партію Степана в прем’єрній виставі виконував один з кращих танцівників української балетної сцени 40 – 50 років ХХ ст. Олександр Соболь. Прем’єра народної героїчної балетної драми відбулася 26 серпня 1940 року.
Кілька вистав «Лілеї», показаних до червня 1941 року, засвідчили про появу в репертуарі яскравого і високохудожнього балету. Тому не випадково, повернувшись в 1944 році з евакуації, колектив театру включив до репертуару й «Лілею». Декорації до поновленої в 1945 році вистави створив видатний український художник Анатоль Петрицький, який збагатив виставу органічним колоритом і винятково правдивим середовищем, поєднавши романтичне розуміння шевченківського слова з глибинним знанням народного побуту. Критика назвала «Лілею» балетом-піснею (Марія Загайкевич). А Максим Рильський писав: «Це – шевченківська вистава, і, разом з тим, це вистава глибоко сучасна».
До балету «Лілея» театр звертався неодноразово – у 1956 році (Борис Чистяков, Вахтанг Вронський, Петро Злочевський). У 1958 році ця постановка лягла в основу фільму-балету, який мав широкий резонанс не тільки в Україні, але й за рубежем. 1976 року балет поставив видатний український хореограф Анатолій Шекера. Консультуючись із композитором, він динамізував сюжетний розвиток вистави, надав їй більш романтизованої наснаженості, а героям – виразнішого психологічного мотивування своїх дій. Музичну редакцію балету здійснив диригент-постановник вистави Олег Рябов.
Майже через тридцять років, у 2003 р., театр знову звернувся до балету Костянтина Данькевича «Лілея», як до одного з кращих українських класичних хореографічних творів, який витримав екзамен часом. Звісно, нова балетна естетика змусила подивитися на цей твір під іншим кутом, знайти й донести сучасному глядачеві, уже вихованому на естетиці симфонічно-поліфонічного класичного танцю, глибинний романтичний зміст поезії Тараса Шевченка і музики Костянтина Данькевича, наскрізь пронизаної народнопоетичним мелосом. Написане Всеволодом Чаговцем художньо-вартісне в епоху так званої хореодрами лібрето залишається яскравим і самобутнім етапом історії балетного мистецтва. Однак інші часи, інші реалії художньої естетики вимагають сучасного художньо-естетичного розкриття змісту класичного українського балету «Лілея». Але ніжне, всепереборююче почуття кохання, самопожертва, відданість залишаються категоріями вічними і позачасовими. Інтерпретація балету «Лілея» на київській сцені значно різниться від усіх попередніх як в розкритті музичної драматургії, так і сценічному розвитку подій. Зберігши в основі автентичну музику «Лілеї» Костянтина Данькевича, долучивши також й фрагменти з інших творів композитора, постановники виокремили з неї, ліричний струмінь, який дозволяє донести глядачам красу і велич романтичної поезії Тараса Шевченка.
До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка Національна опера України поновила цей балет.
- Богині:
- СТЕПАНЧЕНКО-БОНДЗЮК Марина
- Батьки Лілеї та Степана:
- ІВАНЕНКО Ксенія
- ЛИТВИНЕНКО Сергій