Репертуар

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

ДІЯ ПЕРША

Картина перша

Священний ліс, що оточує храм

Солор у супроводі воїнів повертається з полювання на тигра. Він просить всіх залишити його, щоб піднести молитву Священному Вогню. Та щойно його свита віддаляється, він просить головного факіра Магдаваю улаштувати йому побачення з баядеркою Нікією. Їхня розмова переривається появою священників і Великого браміна, який наказує Магдаваї зібрати всіх факірів для облаштування свята Священного Вогню. З'являються баядерки, серед них Нікія, котру вибрали бути головною баядеркою на святі. Великий брамін, вражений її красою, освідчується їй у любові. Нікія відхиляє його любов, адже вони посвятили себе Богові. Великий брамін глибоко обурений зневагою до його почуттів.

Починається свято, храмові танцівниці приносять воду факірам, і Магдавая, користуючись нагодою, передає Нікії послання Солора. Нікія погоджується на побачення, однак поспішає розстатися з Магдаваєю, побоюючись підозр Великого браміна. Церемонія закінчується. Магдавая кличе Солора й радить сховатися в лісі, поки не повернеться Нікія. Вона незабаром з'являється, і закохані клянуться у вічній любові перед Священним Вогнем. Непомічений Нікією і Солором, Великий брамін стає свідком цієї сцени. Він у люті закликає богів допомогти вбити Солора.

Картина друга

Кімната в палаці

У палаці свято на честь Солора. Раджа Дугманта повідомляє, що у нагороду за відвагу і доблесть Солор одержує право одружитися з його дочкою Гамзатті. Він підводить її до Солора й відкидає вуаль. Солор вражений красою принцеси. Незважаючи на присягу вічної любові Нікії, Солор не може встояти перед красою Гамзатті й волею раджі. Свято на честь заручин Солора й Гамзатті переривається появою Великого браміна. Він вимагає розмови з Дугмантою віч-на-віч, і розповідає йому про клятву Солора й Нікії, у надії, що Дугманта вб'є Солора. Раджа вирішує згубити Нікію.

Гамзатті підслухує розмову і запрошує Нікію до себе. Вона намагається змусити Нікію відмовитися від Солора, пропонуючи їй коштовні подарунки й прикраси, але Нікія непохитна. У розпачі баядерка кидається на принцесу з кинджалом, але служниця рятує Гамзатті. Нікія з жахом вибігає з палацу. Гамзатті, так само як і її батько, клянеться вбити баядерку.

Картина третя

Сад у палаці

Весільні торжества на честь Гамзатті й Солора. Великий брамін приводить Нікію для участі у весільній церемонії. Танець Нікії пронизаний тугою і розпачем. Служниця підносить їй корзинку із квітами, ніби від Солора. Серед квітів причаїлася отруйна змія, яка жалить Нікію. Великий брамін пропонує баядерці протиотруту. Але Нікія, побачивши Солора, який відвертається від неї, вирішує померти.

ДІЯ ДРУГА

Картина перша

Намет Солора

Пригнічений смертю Нікії, Солор не знаходить розради. Щоб утішити його, Магдавая приносить йому опіум.

Картина друга

Царство тіней

Солору ввижається Царство тіней, де перебуває душа померлої Нікії. Солор згадує мить, коли вони присягнули один одному біля Священого Вогню.

Картина третя

Намет Солора

До намету Солора прийшли воїни, готуючись до весілля. Але видіння Нікії переслідує Солора.

ДІЯ ТРЕТЯ

Храм

У тіні Великого Будди танцює Золотий Божок, у той час як Великий брамін і священики готуються до весілля Гамзатті й Солора. Входять наречений і наречена, баядерки танцюють ритуальний танець з свічками, що нагадує Священний Вогонь, що горить біля храму. Дугманта й наречені беруть участь у священному танці. Солора знову переслідує видіння Нікії. Під час танцю служниці виносять корзинку з квітами, таку ж, яка була піднесена баядерці. Гамзатті з жахом квапить батька скоріше закінчити весільну церемонію. Великий брамін здійснює обряд вінчання біля храму.

Розгнівані боги руйнують храм, ховаючи всіх під його склепінням. Дух Нікії й Солора возз'єднуються у вічній любові.

ПРО «БАЯДЕРКУ» Л. МІНКУСА ТА М. ПЕТІПА

Дивна річ! Балет цей, який не раз зникав з репертуару театру, де був поставлений, і неодноразово оголошувався архаїчним видовищем, в останні десятиріччя став популярним у наших та зарубіжних театрах, привертаючи пильну увагу публіки. А картина «Тіні» здобула справді світове визнання і вважається одним з хореографічних шедеврів...

«Не варто червоніти за «Баядерку» і вибачатися перед сучасними глядачами. Цей балет завоював право на життя. Завоював прагненням оспівати людину, що йде на нерівний бій за визволення від пережитків кастових, соціальних, моральних» –писав про «Баядерку» Л. Мінкуса - М. Петіпа один з найпильніших дослідників балетного мистецтва Ю. Слонімський.

Балет «Баядерка» у художньо-естетичному плані важко поставити поряд з «Лебединим озером» П. Чайковського, «Раймондою» О. Глазунова чи, навіть, з «Дон Кіхотом» Л. Мінкуса. Довгий час навіть побутувала думка, що саме «Баядерка» стала втіленням балетної архаїки XIX століття, еталоном так званої «імператорської гранд вистави». Однак, незважаючи на суперечливість оцінок, є у цьому творі щось таке, що забезпечило йому і сценічне довголіття, і сталий інтерес багатьох поколінь любителів хореографічного мистецтва.

Звичайно, перших глядачів «Баядерка» привабила насамперед актуальним у колоніальну епоху «індуським» сюжетом. А зараз? Майже всі дослідники сходяться на думці, що за модною вигадливістю стилізованих танців, апофеозністю, такою притаманною балетним виставам другої половини минулого століття, простежується у «Баядерці» майже непомічена тогочасними глядачами і критиками одна з визначальних гуманістичних ідей – жертовність, як вища категорія людського буття. Нікію можна назвати предтечею багатьох героїко-романтичних балетних образів.

Втілюючи на петербурзькій сцені «Баядерку», Маріус Петіпа дбав, насамперед, про те, щоб задовольнити запити глядача-балетомана, якого хвилювала не драматургія вистави, не психологічні переживання героя, навіть не розвиток сюжету, а танець як визначальний чинник хореографічного твору. Саме тому так багато уваги приділив постановник вигадливості форми, її екзотичному антуражу. Маріус Петіпа був великим майстром масових ефектних сцен. В «Баядерці» вражали виходи жерців, мальовничі релігійні процесії, ритуали тощо. Проте за всім цим відчувається глибші й ширші мистецькі завдання. Десь інтуїтивно Маріус Петіпа відчував нові віяння, якими незабаром збагатять російську балетну сцену Олександр Горський, Лев Іванов, Михайло Фокін. Саме в «Баядерці» з'являться перші натяки на симфонізацію танцю.

Мабуть, то не випадковість, що музика «Баядерки» зазвучала майже одночасно з музикою «Лебединого озера», хоч між цими творами величезна відстань: перший твір завершував одну епоху російської хореографії, другий, незважаючи на провал прем'єри, розпочинав нову... Але хто знає, чи відбулося б друге звернення до «Лебединого озера» без «Тіней» з «Баядерки»?!

У 1863 році Маріус Петіпа стає повноправним господарем балету імператорських театрів у Петербурзі та Москві. Двадцять два роки колишній французький танцівник чекав цієї хвилини. Здавалося, позаду залишилася невизначеність його місця в російському балеті – відтепер він хореограф, який може ставити все, що забажає. Головне – догодити двору і вимогливим петербурзьким балетоманам. Маріус Петіпа не сумнівався, що зуміє знайти спільну мову із законодавцями петербурзького балету. У нього безліч ідей і задумів. За десять наступних років хореограф ставить чотирнадцять великих (переважно на 3-4 дії) балетів, зачаровуючи глядачів справді винахідливими танцями. Правда, самі постановки затримуються в репертуарі хіба що сезон, але на той час це звична річ; глядачі вимагають все нових і нових вистав! Особливо вдалим стає для балетмейстера 1876 рік. Маріус Петіпа створює три вистави – «Пригоди Пелея», «Сон літньої ночі» і «Баядерку», яка стала не тільки подією сезону, не тільки одним з кращих творів Маріуса Петіпа, але й етапною виставою російського балету. «Баядерка» була названа «енциклопедією танцю XIX століття» і поєднала в собі творчі здобутки не тільки Петіпа, але й таких видатних балетмейстерів, як Ф. Тальоні, Ш. Дідло, Ж. Перро, А. Сен-Леона.

Особливо це торкається сцени «Тіней», що дозволяє говорити про те, що Маріус Петіпа, ставлячи «Баядерку», подумки повертався в свою молодість, до витоків романтичного балету.

Ідея «Баядерки», як власне і сюжет, перегукувалися з балетом «Сакунтала» Ернеста Райнера, поставленого у 1858 році на паризькій сцені Люсьєном Петіпа. Звісно, Маріус Петіпа значно збагатив сюжетний розвиток, ускладнив стосунки героїв, надав образу Нікії трагічного звучання. Але мало хто розгадав у його постановці істинний смисл. Критика захоплено вітала «нову, вишукану, екзотичну гран-виставу Маріуса Петіпа». Поза увагою залишилася не тільки оцінка образу Нікії, але й сцена «Тіней». Вважалося, що балетмейстеру, «як ніколи раніше вдалося втілити масовий кордебалетний танець, знайти йому належне місце у виставі». Але саме звідси, зі сцени «Тіней», за висловом Юрія Слонімського, почалися витоки новаторства Льва Іванова, саме в «Баядерці» великий маестро танців зробив художньо-естетичний начерк майбутніх «лебединих сцен» – вершинного досягнення російського та й усього світового балетного мистецтва. Разом з «Тінями» на сцену прийшла поетика образності, яка стає домінуючим драматургічним елементом хореографічної вистави. Уже це зробило прем'єру «Баядерки» Л. Мінкуса явищем мистецького життя.

Вистава, поставлена Маріусом Петша, вимагала не тільки високої танцювальної майстерності, але й уміння творити образ, показувати його в розвиткові. Не випадково виставу 23 січня 1877 року танцювали найвидатніші тогочасні виконавці К. Вазем (Нікія), Л. Іванов (Солор), М. Гольц (Великий брамін), X. Йогансон (Дугманта), М. Горшкова (Гамзатті).

Подальші інтерпретації значно змінили хореографічну партитуру Маріуса Петіпа, корективи вніс і час. Зникло нагромадження другорядних танців, точнішою і стрункішою стала структура вистави. Але все краще з першої вистави Маріуса Петіпа залишилося жити, знайшло своє сценічне втілення у постановці В. Чабукіані та В. Пономарьова на сцені Маріїнського театру у Санкт-Петербурзі. Їі і взяв за основу Валерій Ковтун, здійснивши постановку цього балету на сцені Національної опери України в 1986 р.

Видатна балерина і хореограф Наталія Макарова зверталась до «Баядерки» Л. Мінкуса неодноразово. Почавши з постановки у 1974 р. «Тіней» у Американському театрі балету, вона невдовзі поставила з артистами цього колективу повну версію, здійснивши дуже велику роботу по реконструкції вистави М. Петіпа. Цей пошук автентичних хореографічних фрагментів Н. Макарова продовжила і в постановках «Баядерки» на сцені Королівського шведського балету, Лондонського королівського балету, Міланського театру Ла Скала, Варшавського театру, Токіо балету тощо. Щоразу збагачуючи вишуканий академічний класичний танець новими нюансами, які робили «Баядерку» безцінною академією класичної балетної спадщини. Тут знайшла своє відтворення краса, поетична піднесеність, психологічна наповненість почуттів.

Балет «Баядерка» займає особливе місце в історії українського хореографічного мистецтва. Саме цим твором започаткував свою історію 2 жовтня 1926 року київський балет.

Василь Туркевич,
заслужений діяч мистецтвУкраїни