Афіша театру

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

Події розгортаються у гірському грецькому містечку. Сюди приїздить американський турист Джон, щоб узяти участь у прадавніх діонісійських містеріях.

Джон закохується у гречанку Марину, нерозділеним почуттям до якої палає її співвітчизник Маноліос.

Місцеве населення вороже ставиться до іноземця. Хтозна до чого б це призвело, але в цей час до рідного містечка повертається Зорба, вільна і неупереджена людина, яка дуже відрізняється від своїх земляків. Він, наче кидаючи виклик, зав'язує із Джоном ділові стосунки, а врешті починає товаришувати, розкриваючи іноземцеві глибинний сенс прадавніх ритуальних танців прихильників Діоніса.

Мадам Хортонс, колишня субретка, закохується у пристрасного Зорбу, який відгукується на її почуття. Ворожість населення до закоханих Джона та Марини спалахує з новою силою, спровокована мстивими ревнощами Маноліоса. Затоптана натовпом Марина, гине.

Джону загрожують молоді греки, приятелі Маноліоса, але Зорба рятує американця.

Спільний бізнес Джона і Зорби зазнає краху. Від сухот помирає мадам Хортонс.

Засмучений Зорба шукає розради у танці. Разом з Джоном їм вдається згуртувати людей, заряджаючи їх життєстверджуючою енергією танцю.

Відбувається зустріч двох світів і двох цивілізацій: з одного боку– Алексіс Зорба, людина землі і гір; з другого – молодий американець Джон, якому доводиться вчитися розуміти новий для нього світ і народ. Життя має продовжуватися і треба сподіватися на краще майбутнє: саме в цьому й міститься послання танцю Зорби, вчителя та наставника Джона.

Народний танок сіртакі відображає всепереможну енергію грецького народу, давньої сильної нації, яка втілилася у Зорбі.

Цю енергію не можна знищити, завдяки їй світ продовжує жити.

МІФ І РЕАЛЬНІСТЬ ГРЕКА ЗОРБИ

Він міг би бути будь-ким – мореходцем, пастухом, акробатом, батраком, торговцем за умови, що це забезпечувало б незалежність та можливість мандрувати світом. Зорба постійно вивчає людей, звичаї, традиції країни. Думає, співставляє і розмірковує. На життя йому вистачає того, що заробляє, а на інше він не претендує. Самодостатній, саме тому він говорить те, що думає, робить те, що хоче, не чекаючи чийогось схвалення. І в цьому відношенні поводиться як справжній аристократ. Йому байдуже до можливої протидії і чийогось осуду, тому часом може здаватися навіть цинічним. Безумовно, його поведінка виходить за рамки схем, умовностей та загальноприйнятих норм.

Танок Зорби – славнозвісний сіртакі уособлює символ життєрадісності. Ця музика немов закликає не просити нічого, окрім сонячної, непереможної радості.

Сприймати життя у всій його повноті, йти йому назустріч і пірнати у саму його гущу, з усім, що в ньому є гарного та огидного, доброго та поганого, втішного та бентежного. У цьому сенс «міфу» Зорби, який можна інтерпретувати відповідно часу і місця. Цей персонаж вписано у рамки універсальної грецької культури.

Дивовижна музика однойменного фільму Какояніса (1964) допомогла створенню образу Зорби (у надзвичайному виконанні Ентоні Руїнна). Переливаючись через край і безмежністю природи – у радості, горі, пізнанні, суперечливості – музика Теодоракіса була необхідною, як повітря, і знаковою для трагічної зустрічі двох закоханих – чужоземця та гречанки. Цю витончену сентиментальну історію, виткав сам Зорба разом з колишньою субреткою, яка помирає від сухот у розквіті життя.

Дія і роману, і фільму розгорталася на Кріті; дія ж балету, в якому, і персонажі і фабула зазнали досить глибоких змін, відбувається на якомусь невизначеному, можна сказати умовному грецькому острові, який є рідкісним куточком світу, де міста, села та пагорби мають казкові і прадавні античні назви. Тут люди виборюють право вільно жити, радіти, сумувати і помирати.