Афіша театру
- Балетмейстер поновлення:
- ЛИТВИНОВ Віктор
- Художник поновлення:
- ЛЕВИТСЬКА Марія
- Художник поновлення костюмів:
- КУЧЕРЯ Наталія
- Педагоги-репетитори:
- ЖИТНІКОВА Людмила
- МІХЕЄВ Микола
- Концертмейстери:
- ГОРОБІЄВСЬКА Оксана
- САБІТОВА Дінара
- ТЕРЕНТЬЄВА Світлана
- Режисер, який веде виставу:
- ІВАНЕНКО Ксенія
- Той, що греблі рве:
- КРИВОКОНЬ Сергій
- ПАЩУК Даниїл
- ЛОГВИНЕНКО Євген
- Русалка водяна:
- КІФ’ЯК-ФОН-КРАЙМЕР Ольга
- КУЛИК Юлія
- БОРИСОВА Ірина
- ВОЛОДІНА Ліна
- КОЗАЧЕНКО Катерина
- ТЕЛЬВАР Каріна
- СТЕПАНЧЕНКО-БОНДЗЮК Марина
- ПАНЧЕНКО Олександра
- Куць:
- КАЙГОРОДОВ Микита
- ШВИДКИЙ Олексій
- Русалка польова:
- БОРИСОВА Ірина
- ВОЛОДІНА Ліна
- КОЗАЧЕНКО Катерина
- Водяник:
- КАДУРІН Артем
СТИСЛИЙ ЗМІСТ
Дія перша
Ледь затріпотіли листочки на деревах, зазеленіли навколо пагорбки і долини, як на лісову галявину грайливо і нестримно вибіг Той, що греблі рве — співучий весняний струмок — і закружляв з дочкою Водяника, благаючи її втекти з ним. Але сердитий батько на сторожі, він проганяє спокусника, а неслухняну русалоньку забирає на дно.
У ліс прийшов дядько Лев з Лукашем. Заграв Лукаш на сопілці, озвалися гомінкі лісові голоси, прокинулась від зимового сну лісова дівчина Мавка. Вона зненацька виростає перед юнаком у ту мить, коли він хоче зрубати білокору берізку, і зачаровує його.
...Що ж, ти зовсім така,
як дівчина... ба ні, хутчій як панна,
бо й руки білі, і сама тоненька,
і якось так убрана не по-наськи...
А чом же в тебе очі не зелені?
Та ні, тепер зелені...а були,
як небо, сині...О! тепер вже сиві,
як тая хмара...ні, здається, чорні,
чи, може, карі...ти таки дивна!
Коли пустотлива Русалка і Куць — лісовий чортик — заманюють Лукаша в болото, Мавка рятує юнака. Лісова дівчина сповнена досі незнаними їй почуттями:
Глянь, моя сестронько, таж я щаслива!
Не рони, вербо, сліз над водою,
буде ж, матусенько, милий зо мною!..
Батьку мій рідний, темненький гаю,
як же я ніченьку сюю прогаю?
Нічка коротка — довга розлука...
Що ж мені суджено — щастя чи мука?
Дія друга
На лісовій галявині Лукаш побудував собі хату. Та не до душі Лукашевій матері ніжна й тендітна Мавка. Стара привела із села молоду вдовицю Килину, в якої робота аж кипить у руках. Марно намагаються лісові друзі допомогти Мавці забути Лукаша. А Той, що в скелі сидить простягає до дівчини свої пожадливі руки.
Я поведу тебе в далекий край,
незнаний край, де тихі, темні води
спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі,
мовчазні скелі там стоять над ними
німими свідками подій, що вмерли.
Тебе візьму я. Ти туди належиш:
ти бліднеш від огню, від руху млієш,
для тебе щастя — тінь, ти нежива.
Але Мавка не підкоряється:
Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.
Підбігла Мавка до Лукаша, глянула благально в очі, але він відштовхнув її. В розпачі кинулася Мавка в обійми страховища, і навічно зімкнулися над нею важкі брили скелі.
У селі святкують весілля Килини та Лукаша. Та нараз перед очима Лукаша з'являється сумний образ Мавки, і його охоплює жах від своєї зради. Покинувши Килину і гостей, він тікає до лісу.
Дія третя
Лісові мешканці мстять Лукашеві за зраду, і він втрачає розум. Чудодійною силою свого почуття Мавка розбиває скелю і приходить до коханого. Угледівши Мавку, Лукаш схиляється до її ніг, але сором за зраду жене його геть.
Килина проклинає суперницю, і Мавка обертається на вербу.
Син Килини вирізує з верби сопілку і просить Лукаша заграти йому. Полились чарівні звуки, в яких ожив голос коханої. Розгнівана Килина примушує Лукаша зрубати вербу, але сокира випадає з його рук.
Килина сама замахується на деревце. Затріпотіли листочки, похилились довгі віти, але вилетів Перелесник, обняв вербу і вона, спалахнувши ясним полум'ям, підпалює хату. Килина з матір'ю тікають, а Лукаш, забувши все на світі, грає на сопілці пісню втраченого кохання.
Мавка, як чарівна мрія, з'являється перед Лукашем. І наче знову розквітає їхнє кохання. Душа Мавки промовляє до Лукаша:
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палаючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, —
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як провесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!
Сніг поволі засипає Лукаша.
ПРО БАЛЕТ «ЛІСОВА ПІСНЯ»
У музичній спадщині Михайла Скорульського (1887-1950) особливе місце посідає балет «Лісова пісня».
Композитора полонив сюжет прекрасної поетичної драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» — одного з найвидатніших творів української літератури, що захоплює своїм гуманізмом, високим етичним пафосом, пройнятий палкою вірою у поезію життя і невмирущим пориванням людини до прекрасного. Гнівно і пристрасно прозвучало в «Лісовій пісні» засудження дріб'язковості, користолюбства, егоїзму — всього, що вбиває у людині творче горіння, відчуття радості. Обивательському розумінню ситого животіння Леся Українка протиставила високу мрію про щастя, справжню велич людської душі.
Поетеса не випадково назвала твір драмою-феєрією. Казкові чудеса, алегорії тісно переплелися в ньому з правдою глибоких людських почуттів. Основна філософська ідея «Лісової пісні» втілюється через складний образ талановитого і доброго сільського хлопця Лукаша, наділеного чутливим серцем поета і мрійника. У щирому коханні до Мавки, зближенні з природою і захопленні музикою розкривається його духовне багатство і мистецький хист. Скорення Лукаша користолюбним вимогам рідні, зрада Мавці й одруження із «земною», погрузлою в буденщині Килиною, вбивають у ньому творчу наснагу, все світле в його ніжній душі.
Надзвичайно тепло змалювала Леся Українка образ Мавки — фантастичної лісової дівчини, що уособлює красу природи. Поява Лукаша збуджує в Мавці почуття, які до того часу їй, лісовій істоті, були незнаними. Вони приносять глибоке щастя й водночас — важке горе.
«Лісова пісня» створена в 1911 році, коли Леся Українка через тяжку хворобу змушена була жити в Кутаїсі. Далеко від України поетеса написала твір, пройнятий чарами рідної природи, спогадами про ті дні, коли ще дівчиною слухала волинські легенди і перекази.
У творі ожили міфологічні образи народних казок та міфів, істоти одухотвореної природи, якими народна фантазія заселила прадавні волинські ліси і розлогі поля.
Лібрето балету «Лісова пісня» написала дочка композитора, в минулому відома балерина, заслужена артистка України Наталя Михайлівна Скорульська (1915-1982). Автори балету поставили своїм завданням найточніше передати зміст твору Лесі Українки, відтворити у музиці і хореографії емоційний колорит, зберегти головні образи та сюжетні ситуації, внутрішню логіку та послідовність драматургічного розвитку, в якому реальне переплітається з казковим.
Однак, як і кожний літературний твір, «Лісову пісню» не можна було «перекласти» на музично-хореографічну мову без відповідного пристосування до законів балетного жанру. Поетичним образам, філософським узагальненням драми необхідно було надати конкретної зображувальної форми, струнко й лаконічно відтворити розвиток дії. Звідси виникли необхідні скорочення тексту літературної першооснови, вилучення ряду епізодів і навпаки — розширення окремих епізодів і навіть введення нових сцен.
Музика М.Скорульського позначена емоційною наповненістю, соковитими оркестровими барвами. Прониклива мелодійність, ліризм, романтична окриленість — домінуючі риси партитури балету.
В музичній тканині «Лісової пісні» значне місце посідають народнопісенні мотиви. Велику увагу Михайло Скорульський приділив, зокрема, музичному фольклору Волині. Слід відзначити, що небагато можна знайти українських (й не тільки українських) балетних творів, насичених такими переконливими музичними характеристиками, як «Лісова пісня».
Центральне місце в музиці відведено втіленню глибоких переживань Мавки та Лукаша, передачі їх почуттів і настроїв. Цій меті підпорядковані і казково-фантастичні моменти, і музичні картини природи, і дивертисментні епізоди.
Працюючи над балетом, Михайло Скорульський створив захоплюючий гімн не лише людині з її вічним прагненням до прекрасного, а й природі, життю. «Лісова пісня» була закінчена М. Скорульським у 1936 році. Балет прийняв до постановки Київський театр опери та балету. Втілення хореографічними засобами драми-феєрії Лесі Українки зацікавило широкі кола громадськості: у пресі почали з'являтися замітки про роботу над новим твором, про можливості й шляхи його сценічного втілення. Але Велика Вітчизняна війна не дала змогу тоді завершити роботу над новим балетним твором. Тільки після визволення Києва з'явилася можливість продовжувати роботу над «Лісовою піснею».
Прем'єра «Лісової пісні» відбулася в лютому 1946 року під час святкування 75-річчя від дня народження Лесі Українки. Постановку вистави здійснили балетмейстер Сергій Сергєєв, диригент Борис Чистяков, художник Олександр Хвостенко-Хвостов. Першими виконавцями партій Мавки та Лукаша стали Антоніна Васильєва та Олександр Бердовський. У 1958 році театр знову повернувся до балету Михайла Скорульського. Нову інтерпретацію здійснив народний артист Вахтанг Вронський за участю заслуженої артистки України Наталі Скорульської. Декорації створив відомий художник Анатолій Волненко.
Як С. Сергєєв, так і В. Вронський у хореографічному втіленні «Лісової пісні» пішли шляхом поєднання елементів класичного і українського народного танців, реалістичних і фантастичних образів. Вистава приваблювала виразністю характерів, романтичністю, поетичною наснагою танців.
Шевченківська сцена знала ще три прочитання безсмертної балетної класики — у 1972 р. (поновлення Н. Скорульської), у 1986 р. (поновлення В. Ковтуна) та у 1991 р. (поновлення В. Литвинова). Саме на ґрунті останнього поновлення у 1991 році японська фірма «Ен Ейч Кей» зняла відеофільм «Лісова пісня».
За довгу сценічну історію балету, що увійшов до золотого фонду української музичної культури, провідні партії у ньому виконали найкращі українські танцівники: Євгенія Єршова, Олена Потапова, Алла Гавриленко, Іраїда Лукашова, Тетяна Таякіна, Раїса Хилько, Людмила Сморгачова, Микола Апухтін, Анатолій Бєлов, Геннадій Баукін, Федір Баклан, Роберт Клявін, Веанір Круглов, Валерій Ковтун, Сергій Лукін, Валерій Парсєгов, Микола Прядченко та інші.
Марія ЗАГАЙКЕВИЧ,
доктор мистецтвознавства
- ДИРИГЕНТ:
- ОЛІЙНИК Віктор