Афіша театру

         ОПЕРА «НАБУККО»: ШЕДЕВР У ПРОСТОРІ І ЧАСІ

Із двадцяти шести опер, створених Дж. Верді (1813 – 1901), «Набукко» класифікується як одна з ранніх і, водночас, одна найкращих в його творчій спадщині. Написані до неї дві опери, попри великі сподівання композитора, не знайшли прихильності вимогливої італійської публіки, а виставу «Король на мить» навіть освистали під час прем’єри, що привело молодого композитора не тільки у відчай, а й до рішення в подальшому ніколи не писати музики… Творчу кризу поглибила ще й особиста трагедія – смерть дружини і двох дітей.

Віддалившись від композиторської діяльності він присвятив своє життя симфонічному диригуванню, вивченню церковної музики, організації концертів і рішуче відхиляв будь-які пропозиції написати нову оперу, хоча тогочасні імпресаріо, на відміну від оперної публіки, чудово знали і розуміли, що Дж. Верді саме той композитор, який має потенційні творчі можливості не тільки продовжити традиції В. Белліні та Г. Доніцетті, але й дати італійській оперній музиці імпульс, співзвучний тим творчим тенденціям мистецького життя Європи, котрі ставило саме життя. Почалося формування опери нового типу – не тільки психологічної музичної драми, а  й філософського спрямування. Здебільшого в історичному сюжетному втіленні, які відображали значні події та вчинки, проте мали проекцію на тогочасне життя. Історико-героїчний оперний жанр знайде в особі Дж. Верді не тільки апологета, але й винятково талановитого творця, який доноситиме в своїх операх найбільш актуальні і хвилюючі проблеми тогочасного світового поступу, зокрема й жагуче прагнення італійців звільнити свою землю від австрійського панування. Саме з ім’ям Дж. Верді пов’язане зародження і становлення «опери рисорджименто», а з оперою «Набукко» музичне осмислення подій, пов’язаних з революційним рухом Гарібальді за звільнення та об`єднання Італії. Проекція в далеке минуле людської цивілізації була лише формою вираження, а зміст  полягав у гостроті відчуття тих історичних подій, котрі обпікали серце кожного італійця. В опері йшлося про Ізраїль, але всі розуміли, що Дж. Верді мав на увазі не рабство гебрайського народу, а  неволю, в якій знаходиться  італійці.

Історія написання «Набукко» має деякі незбагненні і навіть загадково-містичні моменти. Отримавши пропозицію директора театру Ла Скала Бартоломео Мерелі створити оперу  для його уславленої трупи, Дж. Верді категорично відмовився навіть читати текст запропонованого лібрето, ще раз повідомивши, що відтепер він не пише не тільки опери, а й музику взагалі.

Згодом у автобіографії він згадуватиме цей епізод своєї творчої біографії так: «Повертаючись від Мерелі додому я відчув, що мене знову охопила шалена, непогамована туга, глибока журба і мука, які стиснули мої груди. Вдома я різко жбурляю рукопис на стіл і завмираю над ним, мов вкопаний. Падаючи, рукопис розкривається на словах: «Лети, моя думка, на золотих крилах…» Прочитав ще кілька рядків. Вони мене просто полонили. Вони дихали Біблією, яка завжди приносила мені невимовну насолоду. Але згадав слово, що дав сам собі – не писати більше музики, відклав зошит і ліг спати. Та дарма… «Набукко» свердлив мій мозок. Сну як не було. Я взяв рукопис і прочитав лібрето кілька разів. До ранку знав лібрето напам`ять. Але я не збирався змінювати власне рішення. І наступного дня відправився до театру, щоб повернути рукопис Мереллі»…

Дивовижна річ! З театру композитор повертався з однією думкою – негайно сісти за написання нової опери.

Майже випадково Дж. Верді повертається до композиторської діяльності. Навіть важко собі уявити, скільки б втратило людство, аби не та випадкова зустріч охопленого відчаєм композитора з директором театру Ла Скала Мереллі, який запропонував йому блискучий за змістом і натхненністю віршування текст Фемістокла Солера.

Восени 1841 року робота над оперою була завершена, а вже в лютому 1842 року в Ла Скала розпочалися репетиційні роботи над новим твором, котрі привернули увагу італійських меломанів не тільки тим, що одну з головних партій мала виконувати славетна італійська співачка Джузеппіна Стреппоні, а, насамперед, мелодіями хорових сцен, які задовго до прем’єри вже розспівували на вулицях Мілану.

9 березня 1842 року відбулася прем’єра опери «Набукко», яка в одну мить зробила Дж. Верді знаменитим. Опера вразила слухачів своєю монументальністю і водночас глибиною людських почуттів, музичною експресією і наповненістю.

Головний герой опери вавилонський цар Навуходоносор (Набукко), правитель давнього царства, ім’я якого викликало страх на всі тогочасні народи, про що згадується у Біблії (книга ІV, 23, 24). Він безжальний і жорстокий, непогамований у гніві, готовий спопеляти міста і села в ім`я свого бога Ваала, готовий пожертвувати навіть життям рідної дочки, щоб тільки вдовольнити ненаситність бога війни. Завоювавши євреїв, він не тільки знищує їхній головний храм, перетворює вільних жителів Єрусалима в рабів, але й проголошує себе богом. За підступною намовою своєї другої дочки Абігайль, народженої від рабині і яка потаємно мріє посісти батьківський трон, Набукко проклинає рідну дочку Фенену, яка стає в оборону кинутого в рабство народу, і засуджує її до страти. Його не обмірна зухвалість викликає гнів Єдиного Бога Ієгови, який позбавляє Набукко розуму. Колись всесильний цар переживає страшні муки зневаги і душевних страждань. Миттєве просвітлення дарує шанс знову стати людиною. Він вимолює у Ієгови прощення і відміняє страшний указ Абігайль про страту підкореного ассирійцями народу.

Музика Дж. Верді пульсувала могутньою енергетикою, експресією в розкритті кожного характеру і драматургії подій (особливо в хорових пасіонарних фрагментах), надаючи аріям, ансамблям психологічної наповненості, внутрішньої динаміки в розкритті характерів, що вивершувало оперу серед найкращих взірців тогочасного італійського музичного мистецтва. Хор гебреїв з цієї опери «Va, pensiero…» – не тільки конгеніальний за формою і мелодикою, а й найяскравіший вияв патріотизму в музичній драматургії. Він був виконаний хором, який налічував 800 співаків під управлінням Артуро Тосканіні під час церемонії поховання Дж. Верді (1901), а в роки Другої світової війни став гімном італійських патріотів, які боролися з фашизмом.

«Набукко», світова прем’єра якої відбулася 9 березня 1842 року, пройшла на сцені Ла Скала 57 разів при переповненому залі! Нечувано навіть для Ла Скала! Опера зробила Дж. Верді не просто знаменитим, а першим композитором Італії.

Тема боротьби за свободу і незалежність знайде відображення і в низці наступних творів Дж. Верді «Ломбардці у хрестовому поході», «Ернані» (1844), «Жанна де Арк» (1845), «Аттіла» (1846), «Макбет» (1847), «Битва при Леньяно» (1849), «Дон Карлос» (1867). За змістом там знаходитимуть відображення історичні події різних народів і різних епох, але за суттю композитор відобразить прагнення італійців до незалежності і свободи. Інша справа, що його музика викликатиме патріотичні настрої й інших народів, зокрема в героїчно-трагічну епоху «Весни народів», яка розбурхала революційні настрої в усій Європі –  від Угорщини до Греції!

У 50-60 роки ХІХ століття «Набукко» з тріумфом йшло практично на всіх великих оперних сценах Італії. Але, на відміну від наступної опери «Ернані», яка була показана на великих оперних сценах Європи, опера «Набукко»  практично не знайшла прочитання на сценах інших держав і показувалася здебільшого  італійськими антрепризами у Франції, Німеччині, Англії та інших країнах. Так трапилося, що вперше опера «Набукко» Дж. Верді було поставлене на сцені Національної опери України майже через півтора століття після її написання. Прем’єра, як спільний французько-німецько-український мистецький проект, відбулася 15 травня 1993 року (диригент Володимир Кожухар, хормейстер Лев Венедиктов (Україна), режисер П’єр Жан Валентин (Франція) художники Андреас Шалла, Ірен Гертман (Німеччина). Вистава в режисерському рішенні вирізнялася  класичною простотою, строгістю і логічною чіткістю розвитку сюжету, який розвивався в  лапідарному форматі сценографії, де головними виражальними засобами було кілька деталей – трон, корона, меч вавилонського царя Навуходоносора, сходи і стіни з масивних брил, що поперемінно символізували то Вавилон, то стіни Єрусалимського зруйнованого храму. Постановники зумисне уникали деталізацій та бутафорських елементів, які прив’язували б події до часу і конкретних подій. Вистава розвивався як одна із драматичних сторінок біблійної історії. Саме цього хотів Дж. Верді, втілюючи свою оперу на сцені Ла Скала, відчувши непереборне бажання дописати ще одну біблійну сцену – конгеніальну арію пророцтва Захарії, якої не було в первісній авторській партитурі. Головні партії виконували Іван Пономаренко (Набукко), Олександр Востряков (Ізмаїл), Людмила Юрченко (Фенена), Світлана Добронравова (Абігайль), словацький співак Ян Галла (Захарія). У червні 1993 року київська вистава чотири рази була показана з великим успіхом у рамках Міжнародного Страсбурзького музичного фестивалю, а також в Авіньйоні (Франція). У 2000 році оперу «Набукко» поставив Львівський Національний театр опери і балету імені С. Крушельницької.

«Набукко» Дж. Верді  (диригент-постановник Микола Дядюра, режисер-постановник Анатолій Солов’яненко, художник-постановник Марія Левитська, хормейстер Богдан Пліш) здійснюється як спільний українсько-італійський оперний проект.

Василь ТУРКЕВИЧ, заслужений діяч мистецтв України