Афіша театру

Неподалік від руїн старого замку в саду спить прекрасна німфа Аялгес. Вдень вона ховається від  пекучого сонця в затінку дерев. Лише після того, як опустяться оксамитові сутінки ночі, Аялгес скидає із себе сон в очікуванні того, що може подарувати їй ніч. Прокинувшись, німфа опиняється в оточенні маленьких ельфів Вектолінос, які теж мешкають в чарівному саду. Тендітні крилаті ельфи перелітають з гілки на гілку, розважаючи прекрасну німфу. А щойно проб’ються перші промені сонця і забринить ранок, вони допомагають їй заснути, тихенько наспівуючи ніжні пісні…

Поруч з ельфами у саду живуть і прекрасні нічні феї Санас, які люблять розчісувати своє довге волосся золотим гребінцем. Часто вони збираються разом з ельфами, щоб  поспівати і потанцювати. Ось і цієї ночі відбувається їхнє спільне свято. І лише прекрасна німфа Аялгес залишається сумною. Побачивши печальну німфу, один з ельфів пропонує їй скуштувати чудового нектару, зібраного з квітучих дерев цього саду.  Трунок пробуджує в її душі передчуття чогось незбагненного і прекрасного. Знемагаючи від  очікування, Аялгес зустрічає на своєму шляху чарівного Бусгосу – мешканця і захисника Астурійського лісу. Він славиться тим, що  часто викрадає і спокушає гарних дівчат.  Між Аялгес і Бусгосу спалахує палке і непереборне почуття, якому вони віддаються сповна.

Бусгосу вимагає, щоб Аялгес  присягнула йому у вірності, та німфа не поспішає цього робити. Красень Бусгосу йде геть. На самоті Аялгес знов охоплює сум. Ельф знову пропонує німфі випити чарівний нектар, але німфа проганяє його від себе. Та ельф не вгамовується у бажанні допомогти чарівній німфі. Він підмовляє одну з фей нагадати  Аялгес про відчуття, які може дарувати чарівний нектар. Німфа, забувши про обережність, знову п’є чарівний і підступний нектар. У передчутті пристрасного кохання Аялгес зустрічає грізного красеня, повелителя хмар і блискавок Нуберу. Німфа не відразу відповідає на його грубі залицяння. Між ними виникає суперечка – хто головніший у цьому саду?! Насміхаючись і кепкуючи з грізного Нуберу, чарівна німфа все ж потрапляє і у його обійми. Він також вимагає від Аялгес беззастережної вірності.  Але німфа  тікає від нього. Сховавшись  у саду, вона на самоті замислюється над тим, хто ж вартий бути поруч з нею.

Роздуми німфи перериває поява обох красенів. Кожний з них переконаний, що  має право на серце німфи. Вирішити це має поєдинок. Але німфа зупиняє протиборство. Подарувавши поцілунки спочатку Бусгосу, а потім Нуберу, відмовляє у своїх почуттях обом.

Ніч завершується, а з нею і все, що відбувалося під покровами сутінків чарівного саду Хенераліфе.  Стомлена Аялгес знову усамітнюється під розлогими кронами дерев, щоб під їхнім захистом  дочекатися спокусливих і чарівних дарунків ночі…

ПРО ВЕЧІР ОДНОАКТНИХ БАЛЕТІВ МАНУЕЛЯ ДЕ ФАЛЬЇ

Балетний вечір побудований за принципом оповіді іспанських новел, котрі прямо не пов’язані одна з одною. Таке поєднання обумовлено можливістю втілити на сцені постановку двох найяскравіших творів видатного композитора початку ХХ століття М. де Фальї – «НОЧІ В САДАХ ІСПАНІЇ» та «EL SOMBRERO DE TRES PICOS» («Трикутний капелюх»).          

Перший музичний твір «Ночі в садах Іспанії», що має авторський підзаголовок «симфонічне враження для фортепіано з оркестром», написаний у формі триптиха, кожна частина якого має відповідну назву: «У Хенераліфе» (У Старому замку), «Віддалений танець», «У садах С’єрра-Кордова». Тож балет створений на музику, у якій повно і глибоко виражені поезія іспанської природи, ліричний настрій іспанської душі, на мелодії, сповнені то замріяним ліризмом, то терпкими співзвуччями і енергійними ритмами. Танець має романтичний, фантазійний характер, якого йому надають використані в сюжеті легенди  і перекази Іспанії. Міфологічні герої оповідають нам про пошуки насолоди і кохання…  

Другий твір – це  фантазія на фольклорно-історичну тематику: динамічна картинка із життя іспанської провінції за мотивами популярної повісті Педро Антоніо де Аларкона. Музика балету іскриться народним гумором і зачаровує розмаїтістю композиторських технічних засобів та прийомів. Час від часу автор вплітає в оригінальну музичну канву гітарні  імпровізації, ритми фламенко, народні іспанські танці – фанданго, хоту, болеро, севільяну, фаррукку.  Поєднавши в один вечір ці два музичні твори, ми отримали хореографічну оповідь про кохання. Але кохання досить різне – кохання божественне і земне.

                                                                                           Аніко Рехвіашвілі