Афіша театру

Прем’єра
Опера на 3 дії
Початок: 5.07.2019 - 19:00
Завершення: 22:00
Виконується італійською мовою
Севільський цирульник
Джоаккіно Россіні
Севільський цирульник
Лібрето Чезаре Стербіні
за мотивами однойменної комедії П’єра Огюстена Карона де Бомарше.
 
Прем’єра останньої редакції на київській сцені відбулася 19 квітня 2019 року.
 
 
  • Художник з декоративного розпису тканин:
  • СКОРИК Мілана

 

СТИСЛИЙ ЗМІСТ
 
ДІЯ ПЕРША
 
 
Ніч. Біля будинку лікаря Бартоло, закоханий в Розіну, граф Альмавіва намагається привернути увагу красуні. Фіорелло допомагає йому.
3’являється цирульник  Фігаро. Від нього граф Альмавіва дізнається, що Розіна –  вихованка лікаря Бартоло, який має намір одружитися з нею заради посагу.
На балконі з’являється Розіна, вона скидає залицяльникові записку. Альмавіва просить Фігаро допомогти негайно зустрітись з Розіною.
Лікар спішно виходить з дому та прямує до нотаріуса, аби прискорити одруження.
Тепер граф, назвавшись Ліндором, сподівається на можливість поговорити з Розіною. Граф Альмавіва з Фігаро розробляють план, як потрапити у дім лікаря Бартоло. Цирульник пропонує графу Альмавіві перевдягнутися солдатом і вимагати, щоб лікар Бартоло пустив його на постій.
 
ДІЯ ДРУГА
 
Вітальня в домі Бартоло. Розіна пише листа Ліндору.
З’являється давній приятель Бартоло, вчитель музики дон Базіліо, який розповідає лікарю про почуття графа Альмавіви до Розіни. Для того, щоб позбутися суперника, він пропонує звести на нього наклеп.
Фігаро, підслухавши розмову двох інтриганів, розповідає Розіні їхній намір.
Невдовзі з’являється перевдягнений солдатом граф Альмавіва, який за порадою Фігаро, удає з себе п’яного. Бартоло відмовляється прийняти його на постій. Зчиняється сварка. Почувши галас, до будинку входять офіцер з солдатами. Офіцер має намір арештувати п’яницю, але дізнавшись, ким насправді є Ліндор, на здивування лікаря Бартоло, відпускає його.
 
 
ДІЯ ТРЕТЯ
 
 
Граф Альмавіва знову з’являється в домі Бартоло. Тепер він перевдягнувся вчителем музики і повідомляє, що дон Базіліо захворів і, замість себе, прислав його – свого учня. Бартоло це здається підозрілим. Тоді Альмавіва показує записку Розіни, яку нібито знайшов вдома у графа. Бартоло розгніваний, а граф, нарешті, зможе побачитись з Розіною. У цьому, також, допомагає Фігаро. Та, несподівано, приходить дон Базіліо. Його поява загрожує зірвати плани закоханих. Фігаро, Альмавіва, Розіна і Бартоло умовляють дона Базіліо йти додому, адже він має хворобливий вигляд. Відчувши у руці гаманець, але так нічого не зрозумівши, дон Базіліо залишає дім лікаря Бартоло.
Фігаро, аби відволікти увагу Бартоло, починає його голити, але лікарю вдається підслухати розмову Альмавіви та Розіни. Він дізнається, що його вихованка вночі збирається втекти зі своїм коханим, і викриває змовників.
Вигнавши Фігаро і Альмавіву з дому, Бартоло вирішує негайно зустрітись із доном Базіліо та посилає останнього за нотаріусом.
Лікар хоче скористатися запискою, що передав йому граф, і повідомляє Розіні, що Ліндор лише виконує доручення графа Альмавіви. 
Коли з’являються Фігаро та граф, дівчина відмовляється йти з ними. Граф зізнається, що Альмавіва та Ліндор – це одна й та сама особа.
Тим часом, з’являються дон Базіліо з нотаріусом, вони приносять готовий шлюбний контракт. Скориставшись тим, що лікаря немає вдома, хитрий Фігаро повідомляє нотаріуса, що його запрошено для оформлення шлюбу Розіни та графа Альмавіви. Дон Базіліо, знову отримавши винагороду, разом з Фігаро, підписує контракт як свідок.
 Лікар Бартоло, який щойно повернувся, у відчаї.
 Всі вітають щасливих молодят.
 
 
 
 
 
 

 

Про оперу «Севільський цирульник» Дж. Россіні

 

Комічна опера «Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні (1792-1868) належить до найвідоміших в своєму жанрі і ось уже понад двісті років залишається не тільки в діючому репертуарі світового оперного  мистецтва, а  й користується незмінною прихильністю  слухачів, які отримують справжню естетичну насолоду, купаючись у віртуозній, сповненої краси італійської мелодики музиці,  емоційно співпереживаючи з героями опери, які раз-по-раз потрапляють у досить химерні ситуації, окреслені дотепним  сюжетом лібрето, створеного за мотивами безсмертної комедії французького драматурга  П’єра Бомарше.

Імпульсом до появи цього твору стала досить таки звична ситуація в тогочасному італійському мистецтві: Дж. Россіні, ще досить молодий і можна сказати знаний хіба що тільки в Римі, отримав замовлення написати оперу для традиційного Римського карнавалу. Композитор прагнув знайти якесь особливе лібрето для нового твору. І не знайшов, але згаяв досить багато часу. Все те, що він пропонував, відхилила австрійська цензура, а міфічно-героїчні сюжети  не знаходили  підтримки імпресаріо. І тоді Дж. Россіні вирішує  звернутися до творчості П. Бомарше, попри те, що на  знаний сюжет про спритного Фігаро  було написано вже чимало опер, зокрема Дж. Паїзієлло (1782). Молодий композитор скористався люб’язністю одного з найпопулярнішого на той час італійського композитора, автора більше як ста опер Дж. Паїзієлло, який дозволив взяти лібрето  Чезара Стербіні з його опери, яка з досить помітним успіхом йшла на сцені уже кілька десятиліть. Намагаючись встигнути до обумовленого контрактом часу прем’єри Дж. Россіні почав поспішно писати свою нову оперу «Альмавіва, або Марна обачність». Робота тривала трохи більше двох тижнів. Щоб встигнути вчасно подати твір, автор використовує  фрагменти зі своїх ранніх творів, зокрема увертюру, яку він  написав  для опери «Авреліан в Пальмірі», згодом використав в опері «Єлизавета, королева англійська». Прем’єра опери під назвою «Альмавіва, або Марна обачність» відбулася під керуванням самого автора 20 лютого 1816 року в римському театрі Арджентіно. І стала повним провалом. Цьому сприяли ряд неприємних випадковостей під час вистави: так дон Базіліо поранився на сцені під час падіння, Альмавіва порвав струну, виконуючи серенаду, і в якийсь момент на сцену вийшла кішка… Та вже друга вистава пройшла в переповненому залі, і окремі арії з опери зазвучали на вулицях Риму, що відразу підняло статус вистави до помітної мистецької події. Дж. Паїзієлло помер через три місяці  після россінівської прем’єри так і не усвідомивши, що  опера його протеже і творчого спадкоємця затьмарить всі інші, створені за мотивами творів П. Бомарше, за винятком хіба що  опери «Весілля Фігаро» В.-А. Моцарта. Часто ці опери одночасно прикрашають репертуар театру, чергуються своїм показом.

Творча біографія Дж. Россіні захоплює своєю неординарністю і наповненістю. Народжений в артистичній сім’ї музиканта і актриси, він з  дитинства  перебував у кипучій круговерті італійського музичного життя; співав у церковних хорах, вивчав вокал і гру на різних інструментах; скрипці, альті, чембало, віолончелі, виступав як диригент і регент хорів. І все це відбувалося ще до чотирнадцятирічного віку, коли юний маестро був обраний членом Болонської музичної академії. На цей час він написав дві симфонії, п’ять струнних квартетів, кантату. І свою першу оперу «Деметріо і Полібно» (постановка 1812 року в Римі). На час створення «Севільського цирульника» Дж. Россіні вже був автором п’яти опер! Всі вони дійшли до нашого часу, але як факт його особистої біографії. Справжній музичний успіх і світова слава чекала на композитора саме після прем’єри «Севільського цирульника». Вважається, що саме цим твором  завершено формування італійської опери-буф як окремішнього музично-сценічного жанру в усіх формальних технічних вимогах: співмірності поетичних арій і текстових діалогів, хорових речитативів і виразних комічних мізансцен. Опера Дж. Россіні, сповнена природної жвавості і динамічного розвитку подій, тонким сарказмом і бурхливим  музичним гумором, досить швидко набула популярності. І не тільки в спраглій до хорошої оперної музики Італії, а й  сягнула за межі своєї батьківщини. У 1821 році твір Россіні  прозвучав у виконанні Італійської оперної трупи в Одесі, а через рік в Петербурзі, у 1825 році в Нью-Йорку. З середини ХІХ ст.. «Севільський цирульник» стає однією з найбільш виконуваних творів італійського репертуару. Оперу ставлять найвідоміші диригенти  Вацлав Сук, Борис Хайкін, А. Мелик-Пашаєв, Євгеній Свєтланов, Степан Турчак, партії з «Севільського цирульника» прикрашали репертуар Поліни Віардо, Марії Каллас, Тіто Гоббі, Луїджі Альва, Федора Шаляпіна, Івана Козловського, Марка Рейзега, Оскара Каміонського, Юрія Мазурка, Сергія Лемешева та ін.         

Джоаккино Россіні ще за життя став одним із найзначніших композиторів Європи. Практично всі опери, написані вслід за «Севільським цирульником». мали досить помітний успіх, хоч деякі з часом зникли з  активної репертуарної палітри з огляду на новітні естетичні контексти в європейському музичному просторі. Однак  час від часу театри звертаються до творчості видатного італійського композитора, здійснюючи нові прочитання його трохи призабутих, але дуже цікавих і талановитих за багатством музичної мелодики опер, які свого часу  панували в кращих театрах Європи і вважалися вершинними в тогочасному оперному мистецтві: «Сорока-злодійка», «Італійка в Алжирі», «Семіраміда», «Подорож до Реймсу», «Вільгельм Тель».

 В останні життя, тяжко перехворівши, Дж. Россіні відходить від великих музичних форм і зосереджується здебільшого на інструментальній та релігійні музиці. Пише хори, меси, романси, камерні твори.

 

 

Василь Туркевич, заслужений діяч мистецтв України

 

 

 

 

 

Видання WEEKEND 

Анонс від "Пізній ранок шоу" на каналі "Культура" 

Газета "День"

Интернет-видання "Полические ИЗВЕСТИЯ в Украине"

Интернет-видання INK

"Факти" ICTV

Газета "Факти"

Інтернет-журнал  "Публичные люди"

Интернет-видання "КиевВласть"