Афіша театру

Опера на 2 дії
Початок: 1.11.2019 - 19:00
Завершення: 21:45
Виконується італійською мовою
Травіата
Джузеппе Верді
Травіата
Лібрето Ф. Піаве за драмою «Дама з камеліями» А. Дюма-сина.
 
Прем’єра на київській сцені відбулася 31 березня 1994 року.

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

 

Дія перша

 

Світське товариство Парижа зневажливо називає Травіатою (з італійської – пропаща жінка) Віолетту Валері – куртизанку. Та Віолетта Валері – красуня і в неї безліч багатих поклонників. В її салоні, де завжди цікаво і весело, проводять час художники, поети і артисти, бувають й аристократи.

Віконт Гастон де Летор'єр знайомить Віолетту з юним Альфредом Жермоном, який давно закоханий у неї. На честь Віолетти Альфред співає віншувальну пісню, в якій прославляє веселощі і любов. На закид Віолетти, що «Любов не всім відома», «Відома мені вона», – відповідає Альфред.

Поклонник Віолетти барон Дюфоль ревниво спостерігає за цією сценою. Альфред освідчується Віолетті в коханні. Жінка вірить в чисте і глибоке почуття Альфреда. Але вона добре знає, що любов людини, від якої всі відцуралися, і аристократа, не принесе їм щастя. Великосвітське товариство ніколи не визнає їх шлюбу. Та Віолетта не відкриває своїх думок Альфреду, не бажаючи засмучувати його. Вона дарує юнакові квітку камелії і розстається з ним. Згодом виходять і гості. Віолетта залишається на самоті. Вона не може забути Альфреда. Дивно, дуже дивно... Невже це серце зазнало любові? Химерна мрія... «Мені, одинокій, бідній, від кого всі відцуралися, мені щастя чекати, бажати даремно?..»

Віолетта вирішує потамувати свою любов до Альфреда. Та даремно, не перемогти себе. Вона почуває, що їй не сила розлюбити Альфреда.

 

Дія друга

 

Альфред і Віолетта залишили світське товариство. Вони живуть під Парижем на віллі Віолетти. Але у Віолетти більше нема коштів. Альфред поспішає до Парижа, щоб здобути грошей.

У його відсутність до Віолетти приїжджає батько Альфреда Жорж Жермон. Віолетта говорить йому про свою палку любов до Альфреда. «Прекрасно», – відповідає Жорж Жермон. Але ця любов занепастить сестру Альфреда, весілля якої розладнується через те, що в світському товаристві дізналися про зв'язок Альфреда з Віолеттою. Віолетта не бажає бути винуватицею чийогось горя. Вона схвильовано запитує: «Ви хочете тимчасово розлучити нас з Альфредом? Важко мені, та я згодна». «Ні, навіки», – відповідає Жорж Жермон. Даремно Віолетта благає його не забирати в неї земного щастя. Адже жити їй залишилось недовго. Жорж Жермон невблаганний. Віолетта мусить пожертвувати своїм «скороминущим» зв'язком з Альфредом в ім'я щастя його сестри. «Так, так, тому хто раз занепав - щастя немає. Бог їй простить, але люди - ніколи». Віолетта розуміє це і обіцяє назавжди розстатися з Альфредом. Вона пише листа, де сповіщає Альфреда про те, що покинула його і повернулася до барона Дюфоля. Альфред у відчаї. Жорж Жермон благає Альфреда повернутися до рідної домівки. Альфреда переповнює почуття гніву і ненависті до Віолетти.

 

 

Дія третя

 

Знову Париж. Маскарад у домі Флори. Тут веселяться давні знайомі Віолетти. Циганки і пікадори — співають і танцюють.

Альфред грає у карти. Та він прийшов сюди не для гри, а щоб зустрітися з Віолеттою. Нарешті у супроводі барона Дюфоля з'являється й Віолетта. Вона боїться зустрічі Альфреда з бароном, бо впевнена, що між ними виникне сутичка. Залишившись віч-на-віч з Альфредом, вона просить його залишити дім Флори. Він готовий зробити це, але тільки разом з нею. Та Віолетта відмовляється. Адже вона дала слово честі Жоржу Жермону... Розгніваний Альфред питає: «Ти любиш барона?» — «Він дорогий мені», — відповідає Віолетта, приховуючи істину причину свого розриву з Альфредом. Не володіючи собою, змучений ревнощами Альфред кидає в обличчя Віолетті гроші — плату за любов. Присутні з обуренням відвертаються від нього. Жорж Жермон теж обурений поведінкою сина. Барон Дюфоль викликає Альфреда на дуель.

 

Дія четверта

 

Віолетта тяжко хвора і покинута всіма. Лише старий друг лікар Гренвіль відвідує її. У розчинене вікно вривається шум веселого паризького карнавалу. Віолетта сумно зауважує: «В цьому шумі і веселощах не чути стогону бідних». З листа Жоржа Жермона Віолетта довідується, що барона Дюфоля було поранено на дуелі, а Альфред поїхав за кордон, але незабаром має повернутися. Батько розповів йому всю правду про Віолетту, і Альфред прийде до неї просити пробачення. «Чекала я його довго, але чекала даремно... Засне життя моє»,— гірко думає Віолетта.

До кімнати вбігає Альфред. «Альфред! — скрикує Віолетта.— Ти знов зі мною... і все забуто...» «Тепер ніщо в світі нас не розлучить»,— запевняє її Альфред. Та останні сили залишають Віолетту. З'являється Жорж Жермон. Він, оцінивши шляхетність її душі, дає згоду на шлюб Альфреда з Віолеттою. «На жаль, ви запізнились»,— говорить Віолетта, вмираючи на руках у Альфреда.

«Вона підкоряла всіх своєю дівочою чистотою. Тільки мізерний випадок перетворив її у куртизанку.
Цю куртизанку такий само мізерний випадок міг перетворити у жінку, що вміє кохати щирою і беззастережною, чистою любов'ю».

Олександр Дюма-син «Дама з камеліями»

 

ДЖУЗЕППЕ ВЕРДІ ТА ЙОГО ОПЕРА «ТРАВІАТА»

Уже в перші роки своєї творчості Дж.Верді (1813-1901 рр.) накреслив нові шляхи розвитку оперного мистецтва, яке, попри значні імена, на той час опинилося у творчому застої. Ранні твори молодого композитора позначаються ясністю задуму, сценічністю, простотою й виразністю музичної мови, невіддільної від італійського народного мелосу. Постановки «Макбету» та «Луїзи Міллер», на думку музикознавців, започаткували ще незнаний для європейської сцени жанр психологічної музичної драми. З'явився автор, який побачив героя опери у «плоті і крові», не ходульний історичний персонаж, а насамперед живу людину, сповнену переживань, прагнень, внутрішніх протиріч. У творах Дж.Верді кожна життєва й історична ситуація трансформувалася у яскравий і виразний музичний образ, що значною мірою окреслило творчу стилістику молодого митця, виділило його ім'я серед тогочасних італійських композиторів. Стало очевидним, що на європейському музичному видноколі з'явився справді талановитий митець. Ті, хто передбачав Дж.Верді велике майбутнє, не помилилися. Кожним своїм новим твором композитор підтверджував свій виключний статус на музичному Олімпі другої половини XIX ст.

Дж.Верді вбачав смисл і цінність твору не тільки в музичній досконалості, театральності, а й у соціальній значимості. Не випадково, біля імені Дж.Верді уже в 50-х роках з'явилося визначення «композитор-громадянин». Він не тільки своєю творчістю збагачував духовний світ своїх сучасників, але й надихав їх на боротьбу. Згадаймо «Набукко» — відверто революційну, соціально гостру оперу. Дж.Верді, може, як жодний інший композитор того часу, вмів осучаснювати історичну подію, історичні персонажі наділяти рисами героїв свого часу, скажімо, Джузеппе Гарибальді. Ось чому відхід від героїчної тематики до «життєвих проблем», від зображення значних історичних подій — до відтворення почуттів звичайних людей, викликало шок у багатьох шанувальників Дж. Верді. Проте, для самого композитора така зміна творчої площини не була випадковістю, а осмисленим вибором нової тематики. Його, як людину і митця, хвилювала проблема соціальної нерівності, зневаги особистості, що визначало ідейну спрямованість вердіївських творів п'ятдесятих років, зокрема опер «Ріголетто», «Трубадур», та «Травіата». У цих, може найпопулярніших операх італійського композитора, герої борються, страждають і, врешті, гинуть у конфлікті саме із соціальним середовищем. Притаманний цим операм мелодраматизм, характерний всьому тогочасному мистецтву, у творчості Дж.Верді поєднався із гострою правдою життя, особливо у «Травіаті», над якою Дж.Верді розпочав працювати невдовзі після появи роману А.Дюма-сина «Дама з камеліями», який викликав сенсацію у паризькому літературному світі.

Лібрето до «Травіати» писав, за безпосередньою участю композитора, Франческо Піаве. «Травіата» була першою оперою Дж.Верді, де майже відсутня драматургічна інтрига. Із лібрето було вилучено всі лінії роману, що хоч якось заважали зосередити увагу на душевному світі Віолетти та її трагічній долі.

До речі, героїня твору А.Дюма-сина «Дама з камеліями», не вигадана особа. Прототипом Маргарити Готьє стала широко відома у Парижі сорокових років Марі Дюплессі, яку автор роману та п'єси знав особисто. Дочка бідних нормандських селян, вона рано втратила матір і змушена була покинути рідний дім, щоб заробляти гроші. Дівчина опинилася у Парижі. Небуденна врода Марі приваблює багатих «покровителів». Молода жінка стає однією із зірок паризького світського товариства. Її природний розум, дотепність і чарівність захоплювали сучасників, зокрема композитора Ф.Ліста та поета Т.Готьє ...

А.Дюма-син також захоплювався непідробною чарівністю юної нормандки і переживав глибоке потрясіння, коли, повернувшись із тривалої подорожі, довідався про її передчасну смерть. Письменник вирішив розповісти про романтичну, сповнену поезії та шляхетності любов Марі Дюплессі, рисами якої письменник наділив героїню свого роману.

Дуже мало відомостей про роботу композитора над оперою «Травіата». Дж.Верді не підійшов перший варіант лібретто, яке на його вимогу Франческо Піаве значно скоротив, спростивши драматургічні лінії стосовно самої п'єси. Дж.Верді наполяг зберегти тільки основу сюжету А.Дюма — драму Віолетти (Маргарити Готьє) та Альфреда Жермона (Армана Дювале). Прем'єра опери відбулася у Венеції на сцені театру La Fenice 6 березня 1853 року.

Для вимогливої італійської публіки не існувало ні композиторів-кумирів, ні співаків-кумирів. Успіх завжди залежав від вартості та сценічного втілення опери. Незважаючи на всі старання композитора та постановників, прем'єра «Травіати» провалилася. Щонайперше з вини виконавців, які не зуміли «вжитися» у камерно-інтимну оперу із сучасного життя. Ще однією причиною невдачі «Травіати» музикознавці вважають «невчасність» вибору Дж.Верді теми. Для публіки, вихованої на історико-костюмованих операх, було незвичним бачити на сцені головною дійовою особою сучасницю, до того ж жінку, відкинуту своїм середовищем. Віолетта у музиці, як Анна Кареніна у літературі: їхня мораль залишилась чужою у світі тогочасних етичних критеріїв. Особливо нищівного удару прем'єрі нанесло те, що на партію Віолетти було запрошено співачку Сальвіні-Донателлі з прекрасним голосом, але досить могутньої комплекції, що не вельми відповідало сюжету про жінку, яка помирає від сухот.

Незважаючи на провал першої постановки «Травіати» у Венеції, Дж.Верді й на мить не сумнівався, що з часом цей твір зрозуміють і сприймуть. Через рік опера була поновлена режисером Антоніо Галло у театрі San Benedetto. Правда, враховуючи смаки публіки, вирішили акторів одягнути в історичні костюми. Ця постановка, власне, й започаткувала небуденну сценічну історію «Травіати», яка обійшла оперні сцени всього світу, і є зараз, мабуть, чи не найрепертуарнішим твором вердіївської спадщини.

Музика «Травіати» прозвучала як суворе звинувачення фальшивій моралі, яка привела до трагічної розв'язки життя ніжної і прекрасної своїм почуттям і пориванням жінки. Композитор створив виразний портрет, виписаний, говорячи мовою живописців, «напівтонами». У листі французькому музичному письменнику і театральному діячу Леону Ескюдьє Дж.Верді писав, що опера матиме успіх, якщо «оркестр раз і назавжди втямить, що треба грати ріаnо».

Важливе місце у «Травіаті» посідають танцювальні ритми, зовсім новий елемент тогочасної опери. На фоні вальсу відбувається любовний дует Віолетти й Альфреда в першій дії. Чарівна вальсова мелодія — перша арія Віолетти, танцювальні ритми звучать і у фінальній сцені — передсмертній арії Віолетти та її прощальному дуеті з Альфредом, що уособлює скороминучість життя і радість буття. У мелодійному стилі «Травіати» багато такого, чого не знала європейська оперна музика до появи цього твору.

Заспівом до опери-портрету, її візитною карткою, стає невелика оркестрова прелюдія, яка вводить нас у поетичний світ героїні. Звучать дві лейттеми опери: перша уособлює печальну долю Віолетти, яка прощається із життям, а друга — пристрасне її кохання. Все це знайде свій розвиток у подальшій музиці, сповненої інтимності, гарячих почуттів, драматичності і закоханості «у життя, вино і жінок».

«Травіата» посідає особливе місце у творчості Дж.Верді. Саме вона вплинула на подальший розвиток європейської ліричної опери, зокрема на творчість Ж. Массне, Р. Леонкавалло та Дж. Пуччіні.

Якось, коли «Травіата» вже набула світового визнання, А.Дюма-син сказав: «Через якихось п'ятдесят років ніхто б і не згадав про мою «Даму з камеліями», але Верді зробив її безсмертною ...»

 

Олена ВЕНЕДИКТОВА