Афіша театру

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

 

Дія перша

 

У темряві ночі, біля суворих стін "блакитного міста" Пекіна, хвилюється натовп. Мандарин вже не вперше оголошує імператорський указ: принцеса Турандот, дочка Сина Неба, вийде заміж лише за того, хто розгадає три її загадки. Хто помилиться хоча б раз, буде страчений. Багато претендентів лишилися життя через безсердечну принцесу, але знаходяться інші заповзятливі юнаки, зачаровані розмовами про красу Турандот, - їхні гарячі серця бентежить небезпека, спокушає боротьба. Секира ката очікує юного перського принца, що не зумів розгадати трьох загадок Турандот. Як тільки перші промені сонця досягнуть вежі, його голова впаде на землю.

У штовханині юрби з'являється Тимур, сліпий татарський цар, який зазнав поразки і втратив державу, і його вірна рабиня Лю. Натовп ледве не розчавив їх, але на допомогу прийшов юнак – так негадано відбулася зустріч Тимура з сином Калафом, якого батько вважав загиблим. Вони впізнають один одного. Лю – щаслива, бо вона вже давно, але безнадійно любить Принца.

Натовп, немов зграя нічних хижаків, очікує першого променя сонця та початку кривавого дійства. Кати вигострюють секиру. Юрба, яка ще недавно бажала побачити страту принца, проймається жалістю. До стін палацу летять слова благання. Діти оспівують Турандот, красуню, яка не знає, що таке любов. Її поява зачаровує Калафа, обпалює його серце коханням.

Тимур благає сина не піддаватися пристрасті і оминути вірну смерть. Три царських міністри в масках – Пінг, Понг і Панг, – теж прагнуть утримати Калафа від фатального кроку. Та й натовп побоюється за впертого юнака. Але даремні погрози міністрів, прохання старого Тимура, благання Лю, звертання юрби. Калаф відхиляє всі застереження. Він утішає Лю і просить її оберігати старого батька. А сам б'є у гонг. Ворота царського палацу розкриваються перед ним.

 

Дія друга

 

Картина перша

 

Пінг, Понг і Панг занепокоєні. Очікуючи схід сонця, вони роздумують, як покінчити з кровопролиттям, що продовжується протягом кількох років, і переконати принцесу Турандот не посилати на смерть юнаків, які домагаються її руки, але не можуть впоратись з її загадками. Царські міністри згадують про затишний будиночок на березі озера.

Народ обурений новими випробуваннями. Серця трьох міністрів сповнені недобрими передчуттями про падіння могутності Китаю. Вони оплакують долю своєї країни і народу.

 

Картина друга

 

У царському палаці на троні в оточенні священників, мандаринів, полководців сидить недосяжний Син Неба – імператор Китаю Альтоум. З'являється Калаф – син татарського царя, але ніхто не знає його імені. Імператор застерігає Принца, щоб той поки не пізно відмовився від випробувань. Але юнак не відступає, благаючи імператора віддати наказ про початок випробувань. Принц має розгадати три загадки.

Турандот переказує легенду про те, як колись її прабабусю викрав і підступно вбив чоловік, який прийшов здалеку. Як представник династії, Турандот має відплатити всім чоловікам-чужоземцям, яких вона люто ненавидить.

Нерозв'язні загадки – це не тільки її помста, але й пояснення, чому вона нікому не хоче належати.

Невідомий нікому Принц врешті відгадує загадки Турандот. Першу – легко, другу – важче, третю – ще важче, ледь не поплатившись життям.

Турандот з жахом звертається до батька: нехай він візьме назад свої слова і врятує її від чужоземця.

Але імператор не може порушити слово: Турандот має вийти заміж за того, хто справився з її трьома загадками. Народ стає на захист невідомого принца.

Раптом події набувають несподіваного повороту. Невідомий принц, відчувши жах та відразу Турандот до шлюбу, великодушно відмовляється від неї. Він не хоче, щоб Турандот стала його дружиною поза власним бажанням. Він розгадав три загадки, Турандот по праву належить йому. Але така перемога йому не потрібна. Принц пропонує випробування Турандот. Якщо до сходу сонця принцеса вгадає його ім'я, то перемога буде на її боці, і тоді нехай йому відрубають голову.

Імператор не може зректися свого слова, але разом з тим не хоче неволити улюблену дочку. Він із радістю пристає на умови невідомого принца.

 

Дія третя

 

Картина перша

 

"У Пекіні ніхто не спить...". Усі шукають розгадку таємниці, дуже важливої для принцеси Турандот. Довідавшись ім’я Принца, вона здобуде волю. І буде страчено ще одного шляхетного принца. Турандот віддала наказ: перш ніж з'явиться перший промінь сонця, вона повинна знати його ім'я. В іншому разі пекінців чекають страшні кари.

Глашатай імператора повідомляє, що ніхто не повинен спати. Адже до ранку треба дізнатися як звати юнака.

Пінг, Понг і Панг – три міністри – хвилюються, що народу набриднуть криваві вередування Турандот, він збунтується і тоді – Китай чекатимуть лихо і біди. В імператорському саду вони зустрічають Калафа і благають його залишити Пекін, врятувати місто і жителів від страждань. Але Калаф хоче ще раз побачити Турандот.

З'являється Турандот, жінка із крижаним серцем. Тимура і Лю схопили. Вони знають ім'я Принца, адже їх бачили разом. Якщо вони не викажуть його – їх очікує смерть.

Лю зізнається, що знає ім'я невідомого Принца, але скоріше вмре, ніж назве його. Турандот, насолоджуючись страхом дівчини, розповідає, які тортури очікують її, якщо вона не заговорить. Але Лю не боїться і не стане зрадницею!

Народ, який прагне за будь-яку ціну довідатися ім'я Принца, вимагає смерті юної рабині. Але даремні погрози Турандот і лють натовпу – Лю кохає принца і мовчатиме. Вона бажає Калафу перемоги.

Нещасну дівчину починають катувати. Калаф хоче звільнити її з рук катів, але його зв'язують. Не маючи більше сил витримувати муки, нещасна невільниця заколює себе.

Гірко оплакує Тимур смерть вірної рабині – єдиної підтримки його сумної старості. До татарського царя приєднується і народ. Похоронна процесія проводжає ще одну жертву безсердечної Турандот.

Світає. Калаф раптом обіймає Турандот, яка намагається вирватися, і цілує її у вуста. Від гарячого поцілунку в Турандот затьмарилася голова, опір її слабшає, і щаслива принцеса віддається переможній пристрасті, що проникла в її кров ще тоді, коли вона вперше побачила Принца.

Юнак розкриває своє ім'я – він Калаф, син царя Тимура. “Сонце ще не зійшло. Можеш відрубати мені голову!“

Але Турандот уже інша. Кохання розтопило її крижану жорстокість.

 

Картина друга

 

Біля палацу щаслива Турандот повідомляє імператору, що знає ім'я Принца та буде його дружиною!

Народ захоплений словами принцеси. Настав кінець випробуванням, кровопролиттю і страху.

Народ бажає щастя Турандот та Калафу.

ОСТАННЯ ОПЕРА ДЖ. ПУЧЧІНІ

Джакомо Пуччіні (1858–1924) увійшов до історії світової музичної культури як великий оперний композитор. Його вважають творчим спадкоємцем Дж.Верді, який неодноразово підтверджував, що бачить у Дж. Пуччіні свого наступника. Але якщо могутній реалізм Дж. Верді в епоху національно-визвольного руху в Італії дав великому композитору можливість вирішувати засобами оперної драматургії соціально значимі проблеми, то Дж. Пуччіні і його талановиті сучасники П. Масканьї і Р. Леонкавалло звернули пильну увагу на розвиток особистої долі своїх героїв, започаткувавши новий естетичний напрям, відомий як веризм. "Манон Леско","Богема", "Тоска" і "Чіо-Чіо-сан", які принесли світову славу Дж.Пуччіні, – це ліричні драми, динамічні, психологічно насичені, сповнені глибокого співчуття до людини, її сумної, а найчастіше драматичної долі.
У 1918 році композитор закінчив три одноактні опери ("Сестра Анжеліка", "Плащ" і "Джанні Скіккі"), прем'єра яких відбулася в урочистій обстановці 19 січня 1919 року в Римському театрі Констанци у присутності королівської сім'ї. Триптих мав великий успіх і незабаром був поставлений на багатьох зарубіжних сценах. Але успіх опер не позбавив маестро від меланхолії. Хвороба і самотність ускладнювали психологічний стан композитора – передчуття близької смерті. Дж. Пуччіні мріяв написати ще одну оперу, здатну гідно завершити весь його творчий шлях. Саме в такій трагічній атмосфері створювався останній високоталановитий твір Дж. Пуччіні – опера-казка "Турандот" на лібрето Дж. Адамі і Ренато Симоні.
"Є незмінні закони театру – зацікавлювати, вражати і розчулювати серця" – так визначив Дж. Пуччіні своє ставлення до основних завдань оперного мистецтва.
Ідея нового твору народилася під враженням драматичного театру: композитор був захоплений виставою "Турандот" Ф. Шіллера у берлінському театрі Макса Рейнгардта і запропонував сюжет п'єси своїм лібретистам. Однак поставив перед ними вимогу — лібрето має бути сповнене поезії, фантазії і справжніх людських почуттів. Дж. Адамі і Ренато Симоні погодилися адаптувати для опери класичний сюжет. Маестро знову відчув натхнення, як в кращі роки своєї молодості.
Казкову історію Турандот вперше обробив для італійської сцени Карло Гоцці. Дж. Пуччіні сподівався, що драматургічна казка дасть можливість написати твір, який би кардинально відрізнявся від попередніх його опер. Він розпочав працювати з гарячковою напругою, немов би передчуваючи, що смерть не дасть завершити останній задум. Вивчав фольклорні матеріали, китайські народні інструменти. Британський музей надав композитору унікальні зразки стародавніх китайських мелодій.
Дж. Пуччіні задумав драматургію нової опери як поєднання трагікомічного сюжету К. Гоцці з більш серйозним, драматично поглибленим варіантом п'єси Ф. Шіллера. Проте, захопившись казково-пародійним сюжетом К. Гоцці, не відмовився від властивих йому раніше художніх ідеалів. Екзотика легендарного Китаю стала лише екстравагантним звуковим і декоративним фоном для відображення характерів реальних героїв з їхніми людськими пристрастями. Дж. Пуччіні писав лібретистам: "Знайдіть мені щось таке, що змусило б усіх плакати!". І в іншому листі: "Якщо ви мені зробите з цієї казки іншу Турандот – фантастичну, поетичну, повну життя, – я почну працювати над нею".
Роботу над "Турандот" композитор почав у 1921 році. На жаль, лібрето писалося вкрай поволі, з великими перервами. Тому створення опери розтягнулося майже на три роки. Іноді композитор сумнівався у власних силах і хотів відмовитися від задуму…
За домовленістю з лібретистами, опера мала складатися із двох дій. Але уява композитора так розпалилася, що він пише у листі до Дж. Адамі: "В третій дії нехай кровопролиття викличе бурхливий вияв народного гніву".
Цікаво відзначити, що в "Турандот" композитор надав хору значно більшої уваги, ніж у попередніх своїх творах. Тут хор — це китайський народ. Хорова партія опери за своїм звучанням сприймається як величаві епічні фрески, вражаючі своєю красою і масштабністю. Композитор майстерно перемежовує масові хорові сцени зі сценами, які розкривають внутрішній світ героїв. Це дає можливість ще яскравіше підкреслити контраст між почуттями окремої людини і бурхливими пристрастями, які охоплюють натовп.
Не можна без хвилювання читати листи Дж. Пуччіні того часу. "Мені залишилось недовго, – писав він лібретистам, – ви прирекли мене на смерть… Симоні зведе мене до могили… Наша Турандот у густому тумані… Ви обидва сховалися в темряву і байдужість…". Гіркотою безвиході пройнятий останній лист композитора до Дж. Адамі: " Я кладу мої руки на рояль, і вони припадають пилом! На моєму письмовому столі піднімається гора листів і ніякого сліду музики…Але як я можу створювати музику, не маючи лібрето… Отож, ви не хочете думати про те, що тут знаходиться людина, у якої земля палає під ногами!.."
Не маючи лібрето третьої дії, Дж. Пуччіні пише музику без тексту, готує начерки. Композитор хворий, але він не полишає роботу. Кілька разів переробляє вступ до другої дії. Працює мов раб, але робота рухається не так швидко, як йому хотілося б. Дж. Пуччіні страждає душею і тілом. Періоди відчаю часто змінюються спалахами енергії, і він знову пише музику.
Врешті лібрето закінчено, але занадто пізно. Приступивши до роботи над третьою дією і прощальною арією Лю, Дж. Пуччіні відчув гострий біль у горлі, що примусило його негайно виїхати на лікування до Брюсселю. Композитор бере з собою найдорожче — ескізи фіналу опери і великого дуету Турандот і Калафа, сподіваючись, що доля дасть йому ще час для завершення цього твору. Він навіть думає ще про одну оперу…
Лікування в брюссельській клініці на якийсь час поліпшує стан Дж. Пуччіні. Йому навіть вистачає сил піти до театру на "Мадам Баттерфлай", щоб востаннє почути свою музику.
Проте хвороба не відступила. Необхідна термінова операція. Композитор втрачає можливість говорити і пише лікарям на клаптику паперу: "Дайте мені тільки двадцять днів, щоб я зміг закінчити "Турандот".
Операція пройшла успішно, і лікарі не сумнівалися в одужанні композитора. Але 29 листопада 1924 року наступив фатальний фінал. Серце Дж. Пуччіні не витримало і великого музиканта не стало.
Офіційна траурна церемонія відбулася в Міланському соборі. Артуро Тосканіні на честь покійного друга диригував реквіємом з опери Дж. Пуччіні "Едгар". Похорони відбулися в Торре дель Лаго, де композитор написав багато опер і минули кращі роки його життя. Вся Італія і весь музичний світ із гіркотою прощалися з прославленим маестро.
Прем'єра "Турандот" мала відбутися в квітні 1925 року, але смерть композитора віддалила її на рік. Заключні епізоди опери незабаром були дописані за ескізами покійного автора його учнем, молодим композитором Франко Альфано (за участю А. Тосканіні). Вперше опера прозвучала 25 квітня 1926 року в театрі Ла Скала. За диригентським пультом стояв геніальний Артуро Тосканіні. Там, де завершувалась авторська партитура, – після сцени загибелі Лю, – диригент припинив дію і, обернувшись до публіки, промовив: "На цьому місці Джакомо Пуччіні вимушений був перервати свою роботу… Цього разу смерть виявилася сильнішою за мистецтво…" Після слів А. Тосканіні співаки, оркестр і публіка в глибокому мовчанні залишили театр.
Лише на другій виставі опера була виконана повністю — з фіналом, дописаним Ф. Альфано.
Багато оперних жанрів поєднує в собі "Турандот": народний казковий епос, героїку, трагедійність та тонку одухотворену лірику. І хоча композитор не встиг завершити оперу, він досяг художньої єдності всіх елементів.
Сюжет "Турандот" вимагав виняткового багатства музичних барв, і автор вразив музичний світ винахідливістю і польотом фантазії. Звуковий колорит у цій опері має велике значення. Він допомагає композитору розкрити теми, закладені в музичній драматургії. Музика опери переповнена пристрасною і яскравою емоційністю.
Домінуючу роль в розвитку оперного сюжету мають три образи – Турандот, Калаф і Лю. Вперше в центрі опери Дж. Пуччіні з'явився негативний жіночий образ – жорстокої китайської принцеси, яка не пізнала почуття любові і стійко охороняє свою незалежність, навіть ціною людських життів. Основний лейтмотив Турандот — справжня китайська мелодія, і це надає образу особливої виразності. Принцеса зображена недосяжною істотою, богинею, піднесеною над людьми. Музична тема Турандот підкреслює її гордість, владолюбство, безсердечність і жорстоку волю. Її вокальна партія заснована на дуже напружених інтонаціях. Однакові мелодійні обороти повторюються подібно заклинанню. У вокальній партії Турандот переважає майже маршовий ритм. Центральне місце в зображенні принцеси належить сцені загадок, яка є драматургічною кульмінацією опери.
Образ Калафа є найрозгорнутішим в опері. Принц непереборно любить Турандот, хоч і засуджує її, як винуватицю багатьох смертей. Він вірить, що зможе пробудити в принцесі людське співчуття і покласти край стратам. Не тільки любов, але і прагнення перемоги над злом штовхають принца на шлях боротьби. Музична тема Калафа переважно лірична, проте окремі вокальні фрази, оркестрове забарвлення додають цьому образу героїчності. Подолавши всі перешкоди, принц впевнено здобуває перемогу.
Образ Лю продовжує ряд улюблених композитором героїнь, яким властива одна загальна риса — зворушливість. Вона приховує свою любов до Калафа, адже принц не може стати чоловіком рабині. Проте нема тієї жертви, яку вона не принесла б заради коханого. Вокальна партія Лю позначена ліричною м'якістю, проникливістю і витонченою жіночністю. Кульмінаційною в партії Лю є сцена її смерті. Є щось символічне в тому, що останні, написані Дж. Пуччіні сторінки, відтворюють сцену смерті останньої з його улюблених героїнь.
Перша виконавиця партії Турандот, російська співачка Роза Раїза, належала до числа видатних артистів свого часу. Пізніше цю партію виконувала Марія Каллас. Мігуель Флетта був першим і одним з кращих виконавців партії Калафа. Свого часу Лю співала Рената Тебальді. В постановці 1964 року, яку показав Ла Скала в Москві, партію Турандот виконувала шведська співачка Біргіт Нільсон. Вона володіла голосом надзвичайної сили, який блискуче підходив для ролі жорстокої і владної принцеси. Дуже зворушлива і вокально досконала була Мірелла Френі в партії Лю. Бруно Преведі виконував Калафа.
Менше ніж через два роки після першої міланської постановки, "Турандот" була поставлена оперним театром у Баку (березень 1928 року), а у вересні того ж року під назвою "Принцеса Турандот" (диригент – головний диригент театру О. Орлов, режиссер – В. Манзій, художник – І. Курочка-Армашевський) — на сцені Київської опери. Наприкінці 20-х років оперу ставили практично всі великі оперні театри світу.
Через 75 років після першої постановки "Турандот" ця опера, яка стала лебединою піснею великого італійського композитора Дж. Пуччіні, знову на сцені Київської опери. Вона залишається такою ж близькою і жаданою як співакам, так і глядачам, як один з невмирущих шедеврів світового музичного мистецтва.

Олена Венедиктова