Upcoming shows

Japanese tragedy in 3 acts
Beginning: 18.01.2024 - 17:00
Completion: 20:00
Sung in Italian
Madama Butterfly (Сіо-Cio-San)
Giacomo Puccini
Madama Butterfly (Сіо-Cio-San)
Libretto by Giuseppe Giacosa and Luigi Illica based on the works of David Belasco and John Luther Long.
 
The premiere on the Kyiv stage took place on June 20th, 1995.
 
 
 
 

 

 

 

SUMMARY
 
Act 1
 
The flattering broker Goro shows the Navy lieutenant Pinkerton the house where he can settle down with his future wife Cio-Cio-san. Marriage to the young geisha, who on account of her grace is called Butterfly, should take place according to Japanese custom.
 
The US consul to Nagasaki, Sharpless, appears. Pinkerton introduces him to his new home and, at the same time, to his philosophical outlook on life. The creed of the young officer is to take everything possible from life, regardless of the interests of those close to him. As for his marriage to the enchanting Japanese woman, Pinkerton will eventually have the opportunity to divorce at any time and to subsequently marry a real American. For him, such a marriage would no longer be colonial entertainment, but a sacred bond between two equal white people.
 
Sharpless is upset at his friend's reasoning. He sincerely warns Pinkerton that, so to speak, temporary marriage is a dangerous game that can ruin Cio-Cio-san's life. However, the self-confident American officer does not abandon his intention to marry Butterfly, who caught his interest.
 
Cio-Cio-san appears together with her friends. The consul affably speaks with her. The girl glows with happiness and trustingly tells Sharpless the sad story of her youth. Her family was once rich but lost everything, and out of necessity Cio-Cio-san was forced to become a geisha. The consul is deeply moved by the girl’s confession.
 
Guests arrive at the wedding ceremony - Butterfly’s relatives. In the end, Pinkerton and Cio-Cio-san are left alone. The girl lays out things in front of her - a fan, a belt, a buckle, a small mirror, and a dagger, which her father had once used to commit suicide. The young “toy” wife confesses to Pinkerton that for his sake she abandoned the religion of her ancestors and converted to Christianity.
 
At the height of the wedding ceremony Cio-Cio-san’s uncle, the Bonze, arrives. He curses his apostate niece. Pinkerton chases away all the guests and tries to console his wife.
 
Pinkerton’s tenderness gives Cio-Cio-san a happy smile. Although everyone has forsaken her, the one she loves is nearby, who for her is like a ray of light from heaven. For a moment, sad forebodings permeate the soul of Cio-Cio-san.
 
“Is it true,” she asks the American, “that in his homeland they catch and pin butterflies?” Pinkerton passionately convinces her, if they do, it is only to keep them.
 
 
Act 2
 
Three years have passed since Pinkerton left Japan. There is no news from him. Sadness had settled in the house that was to be Butterfly's refuge of happiness. Even the faithful servant Suzuki despairs over the future fate of her mistress. She prays to the gods to rid Cio-Cio-san of her needs and internal suffering. Suzuki has already heard more than once that foreign men rarely return to their Japanese wives. Cio-Cio-san ardently defends her love. She remembers Pinkerton’s every word: "When the flowers bloom and the robins begin to build their nests, I will return to you." In the imagination of a woman in love, the bright picture of Pinkerton's return appears.
 
The consul Sharpless and the broker Goro come to see Butterfly. This arrival is linked to tragic news for Cio-Cio-san. Pinkerton had asked the consul to inform his Japanese wife that he had married an American. Sharpless begins to read a letter from Pinkerton, but cannot utter the tragic words. He only advises the unfortunate woman to obey Goro and marry Prince Yamadori. A stunned, bewildered, and deeply offended Butterfly wants to show Sharpless to the door. But suddenly she realizes the tragedy of the situation: Pinkerton had left her...
 
Butterfly has a son whose birth Pinkerton does not yet know of. She believes that when he learns of the child, he will definitely return to her. Otherwise, she will have to beg or once again become a geisha. Sharpless promises Cio-Cio-san to inform Pinkerton of the child.
 
A cannon shot is heard, announcing the arrival of an American ship. Joyful Butterfly sends Suzuki for flowers to decorate the house. Anxiously, she waits for Pinkerton.
 
 
Act 3
 
Pinkerton appears with his new wife Kate and the consul. The lieutenant hopes that his former lover will give him the child without undue hesitation. Learning from Suzuki how Butterfly waited for her husband and decorated the house with flowers, the agitated and distraught Pinkerton leaves the house.
 
Cio-Cio-san arrives. She searches for Pinkerton's eyes. Seeing Kate and the consul, the Japanese woman understands: they came for her son. Sharpless advises Cio-Cio-san to give the boy to the family, where he will receive a proper upbringing. Butterfly is in despair. But does she have any way out? She will give her son to Pinkerton; only let him come for him himself.
 
Once everyone disperses, Butterfly begins to prepare for death. She takes an old dagger and quietly reads the words engraved on the blade: “He dies with honor who cannot abide dishonor.”
 
 

ПРО ОПЕРУ «МАДАМ БАТТЕРФЛАЙ» ДЖ. ПУЧЧІНІ

 

Лютий 1890 року – один із найважчих періодів у житті відомого італійського композитора Джакомо Пуччіні. Постановка опери «Чіо-Чіо-сан» на сцені Міланського театру Ла Скала була освистана публікою.

Тріумфальні успіхи композитора протягом багатьох років, починаючи від «Вілліс» і закінчуючи «Тоскою», миттєво пущені в непам’ять. З винятковою жорстокістю публіка накинулася на оперу, здається, навіть прихильники Пуччіні бажали стерти з пам’яті саму згадку про запал недавніх оплесків. Галерка, ложі, партер не давали спокою ані маленькій японочці у чудовому виконанні Розіни Сторкіо, ані її творцю, який з жахом та розгубленістю спостерігав із-за лаштунків за розвитком вистави. Напередодні прем’єри Пуччіні був цілком упевнений у беззастережному успіху своєї нової опери. Саме тому несподіваний провал так тяжко вразив композитора.

Причину такого фіаско можна було пояснити надмірною тривалістю II дії опери. На доцільність її розподілу на дві частини композитору неодноразово вказували лібретисти Луїджі Ілліка та Джузеппе Джакоза, на цей прорахунок звернув увагу і відомий диригент Артуро Тосканіні, який напередодні прем’єри ознайомився з партитурою «Мадам Баттерфлай». Втім, особисто Пуччіні вбачав, що ця невдача була заздалегідь спланована деякими музичними критиками, пресою і втягнутими у театральні інтриги глядачами.

Японочка із Нагасакі з’явилася перед Пуччіні несподівано. У пошуках натхнення, яке колись надихнуло його на створення «Манон Лєско» (1892), «Богеми» (1896) і «Тоски» (1900), композитор нарешті вирішив покинути рідне Торре дель Лаго: можливо, на новому місці виникне нова ідея.

Влітку 1900 року у Ковент Гардені мала відбутися лондонська прем’єра «Тоски». Композитор відвідав Англію і, як палкий прихильник театрального мистецтва, не міг не побувати на сенсаційній виставі сезону, що проходила у Театрі Герцога Йоркського, і не побачити ефектну за розвитком драматургії постановку п’єси американського драматурга і театрального діяча Давіда Бєласко (1853 – 1931) «Гейша», сюжет якої був запозичений з новели під назвою «Мадам Баттерфлай» (1898) у іншого американця – Джона Лютера Лонга (1861 – 1927). Схвильований трагічною розповіддю про долю юної японської дівчини Чіо-Чіо-сан і вражений театральною яскравістю вистави, Джакомо Пуччіні відразу ж звернувся до автора драми Давіда Бєласко з проханням дозволити йому використати цей сюжет для написання лібрето опери. У квітні 1901 року була отримана на це згода і від автора новели.

У творчій співдружності з лібретистами Джакозою та Іллікою Пуччіні приступив до роботи. Майже три роки композитор працював над партитурою нового твору. Ретельно вивчав різноманітні матеріали з життя, побуту, мистецтва і вірувань японського народу, знайомився з найкращими зразками народної музики (близько 10 фольклорних тем увійшли до опери). Перед ним виникли серйозні труднощі, пов’язані з недостатнім знанням далекої східної країни, де Пуччіні ніколи не бував.

Композитор відкрив для себе загадковий світ японської культури, який вразив його своєю первозданною свіжістю, надзвичайною поетичністю та глибиною світовідчуття. Обравши «екзотичний сюжет», Пуччіні якоюсь мірою віддав данину загальній захопленості тогочасного суспільства модними орієнтальними віяннями, які проникли у культурно-мистецьке життя Європи. Японія, за висловом одного з відомих поетів, торжествувала у живописі імпресіоністів. Вишукані східні мотиви панували й у літературі, зокрема, у жанрі «колоніального» роману, яскравим представником якого виступив морський офіцер, мандрівник, письменник за покликанням серця П’єр Лоті (1850-192 ). Саме його твір, сповнений східної екзотики, «Мadame Сhrisantheme» (1887) був першим втіленням історії Чіо-Чіо-сан у літературі.

Велику допомогу у народженні славнозвісного ліричного твору композиторові надали дві японські жінки. Одна з них, дружина японського консула у Римі, пані Окіяма, наспівувала знаменитому маестро мотиви старовинних японських пісень. До іншої, відомої драматичної актриси Сада Якко, Пуччіні звертався з метою відчути особливості інтонації та ритму японської мови.

Саме достовірна психологічна атмосфера, відтворена композитором у хвилюючій «японській трагедії», піднесла «Мадам Баттерфлай» до рівня виняткових зразків світової оперної сцени, а образ Чіо-Чіо-сан став найкращим у галереї пуччінівських героїнь. Цю ніжну й тендітну, щиру серцем гейшу, прозвану за свою витонченість метеликом, композитор любив найсильніше з усіх своїх героїнь і саме їй присвятив найкращі музичні сторінки партитури.

Коли той жахливий вечір залишився позаду, Пуччіні розпочав переробляти оперу. «Баттерфлай» буде жити! Вона повернеться на сцену, і глядачі обов’язково полюблять її! І майже через три місяці після гучного провалу у Мілані «Чіо-Чіо-сан» знову з’являється на театральних підмостках. На цей раз 28 травня 190 року у театрі Гранде (м. Брешія).

Головну роль виконала молода співачка, яка приїхала до Італії з далекої України. Її звуть Соломія Крушельницька. Вона народилася у Львові. Їй 28 років. За спогадами сучасників, що знали Крушельницьку, вона була красивою жінкою, володіла чудовим голосом і рідкісним артистичним хистом. На той час Соломія вже була відома перш за все як виконавиця опер Вагнера. Голос, драматизм, зовнішність – все якнайкраще підходило для героїнь опер великого німецького композитора. Не випадково Пуччіні довго вагався, перш ніж запропонувати їй партію мадам Баттерфлай. Але ще у більшій нерішучості була і сама Крушельницька –  дуже вимоглива до себе актриса.

Впевненість Пуччіні у життєздатності своєї опери нарешті виправдала себе. Слухачі зустріли твір з піднесенням, яке наприкінці вистави набуло характеру загального захоплення. Коли Крушельницька закінчила виконання відомої арії Чіо-Чіо-сан з 2-ї дії, зала вибухнула оваціями. Українська співачка, за словами відомого італійського музикознавця та її сучасника, захистила і відстояла в артистичному світі «Мадам Баттерфлай», знехтувану публікою Ла Скала. Пізніше Крушельницька так згадувала про незабутню подію того чудового травневого вечора: «Публіка закидала нас квітами, скандувала, кричала від захоплення. Пуччіні буквально влетів до моєї гримувальної з величезним букетом квітів. Він дякував мені за цей успіх. Ми міцно обнялися, розцілувалися і від радості розплакалися...»

Повернувшись додому, безмежно вдячний композитор підписав свою фотографію «Аllа ріú grande e delizioza Вutterfly. Giасоmо Рuссіnі. Тоrrе del Lagо. 1904 («Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфлай. Джакомо Пуччіні. Торре дель Лаго. 1904») і подарував її Крушельницькій.

Після прем’єри у Брешії пуччінівський твір, порівняний італійськими критиками з відродженим тендітним і барвистим метеликом, здобув надзвичайну популярність у музичному світі. З великим успіхом відбулися прем’єри «Мадам Баттерфлай» у Буенос-Айресі (1904), Болоньї (1905), Неаполі (1906), Римі (1908). У 1905 році Пуччіні отримав запрошення від американської преси і разом з італійською трупою вирушив у гастрольне турне по містах США. У 1907 році оперу було поставлено на сцені Метрополітен Опера у Нью-Йорку. З тріумфом пройшли прем’єри вистави у лондонському Ковент Гардені (1905) та Паризькій Комічній опері (1906).

У Києві перша постановка пуччінівського твору була здійснена через сім років після міланської прем’єри. Згодом театр ще неодноразово звертався до цієї популярної опери. Остання постановка, яку було здійснено киянами у 1962 році, протрималася у репертуарі театру до початку 80-х років.

На українській оперній сцені «Мадам Баттерфлай» знала чимало прекрасних виконавиць партії Чіо-Чіо-сан, таких як К. Воронець, Л. Віллер, З. Гайдай, Н. Котишева, Н. Захарченко, К. Радченко, Н. Мілещук, але особливої уваги заслуговують імена двох видатних співачок – Ламари Чконії і Гізели Циполи. Перемоги, здобуті київськими Чіо-Чіо-сан на Першому та Четвертому токійських міжнародних конкурсах на кращу мадам Баттерфлай світу, стали яскравим досягненням світового вокального мистецтва.

 

Світлана ГОРЯНАЯ

La traviataSunday, 15:0024/11