Афіша театру

Музична казка на 2 дії з прологом
Початок: 27.10.2024 - 15:00
Завершення: 16:40
Виконується українською мовою
Кіт у чоботях
Юрій Шевченко
Кіт у чоботях
 
За мотивами казки Шарля Перро "Кіт у чоботях".
Віршоване лібрето Миколи Бровченка.
 
Прем'єра вистави відбулася 28 жовтня 2023 р.
 
 

 

 

 

 

  • Балетмейстер-постановник:
  • Асистент художника-постановника по костюмам:
  • СКОРИК Мілана

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

 

Пролог

Десь на задвірках казкового палацу, вільної від біганини хвилини збираються миші, аби вкотре послухати старого Кота, який вже давно на пенсії, і зовсім їм не страшний. Навпаки! Миші люблять ці  котові оповідки про пригоди його юності. Бо Кіт – такий гарний актор! Коли він щось розповідає, то аж ніби молодіє на очах, пересуваючись в часі років на …дцять назад.

Цього разу Кіт вирішив їм розказати з чого, власне, все почалося…

А почалося все з того, що Старий Мельник залишив за заповітом своїм трьом синам таке: старшому – млин, середньому – віслюка, а найменшому – Кота й пару чобіт. Дуже засмутився найменший син, але Кіт той виявився не простий, а великий розумаха й хитрун. Він заспокоїв нового господаря, пообіцявши, що «виведе його в люди». Бо має план! Кіт переконаний: якщо ти гарно вбраний, маєш красиві шати і дороге взуття, то й жити набагато легше, і люди тебе поважають.

 

І дія

Молодий хазяїн Кота – натура романтична: він закоханий по самі вуха, і не в якусь просту дівчину, а в саму Принцесу!

Рано-вранці на берег річки виходять пралі: перуть, пліткують, жартують. Пралям вдається привернути увагу молодика гарним співом, жартами і веселими танцями. І ніхто й не здогадується, що хитрий Кіт уже задумав розпочати втілення свого плану «з покращення життя» свого хазяїна.

Раптом усі чують цокіт (тупіт) копит і рипіння карет – це наближається королівський кортеж!
Кіт вимагає від юнака швиденько роздягатися і лізти у воду. Керуючи метушливою підготовкою «зустрічі» Короля, Кіт жартома вигадує нове ім’я для хазяїна – Муркіс. За «сценарієм» Муркісу потрібно голосно кликати по допомогу, вдаючи, що він тоне.

Щойно карета Короля з’являється на березі, Кіт вибігає назустріч з криком: «Рятуйте Муркіса!» Кортеж зупиняється. Король і Принцеса з усім почтом поспішають на допомогу. Тим часом Кіт «пояснює» всім, що ніби, поки Муркіс купався, злодії вкрали його одяг. Усі гуртом «рятують» Муркіса, витягають голого на берег. Король наказує дати йому найкраще вбрання. Принцеса бачить напівпритомного юнака і закохується в нього з першого погляду. Муркіс, ледве очунявши після «втоплення», не може повірити своєму щастю.

Кіт задоволений – перша частина його плану вдалася. Але в нього попереду ще кілька важливих «пунктів» і зустрічей. Король запрошує Муркіса подорожувати разом з ними в кареті. Кіт, якому маршрут кортежу добре відомий, біжить навпростець – до косарів і мірошників.

Хитрий Кіт жартами, танцями і фокусами здобуває прихильність косарів і мірошників.  Він намовляє їх при зуcтрічі з його величністю сказати, що і поля, і млин – то все належить їхньому панові, Муркісу. Так і стається! Коли Король і Принцеса вже остаточно вірять в ці котячі вигадки, Кіт прожогом біжить до найважливішого «пункту» хитрого плану – замку Людожера.

 

ІІ дія

Людожер на прізвисько Жуйло у своєму палаці знущається зі своїх придворних – обирає, кого зараз буде їсти на обід. Залякані піддані змушені підігравати йому, бо кожен може стати наступним. Проте, коли є можливість, потайки демонструють свою зневагу до Жуйла.

Раптом охоронці сповіщають Людожера про те, що до палацу суне хтось невідомий, але настільки страшний, що вони з переляку навіть плутають слова і намовляють усіх ховатися.

Кіт з’являється в чудернацькому костюмі Лева і хитрощами провокує Людожера показати свої «неймовірні» чаклунські здібності. Як-от, перетворитися спочатку на грізного Лева, а потім – зробитися маленькою Мишкою. І щойно Людожер перекидається на Мишеня, Кіт… залюбки його з’їдає!

Відтепер замок і всі піддані Людожера, за планом Кота, належать найбагатшій людині королівства – його хазяїну Муркісу!

Коли Король із почтом прибуває до замку, в якому вже господарює Кіт, там вже усе готове до пишного весілля Муркіса та Принцеси. Король благословляє молодят і починається весільний бал.

Гості співають величний гімн Коханню, яке єднає всіх і робить цей світ добрішим. А Кіт з повним правом диригує весільним хором.

 

 

 

 

28 та 29 жовтня у Національній опері України відбудеться довгоочікувана  прем’єра дитячої опери «Кіт у чоботях».
 
Проєкт, який три роки тому започаткував художній керівник опери Анатолій Солов’яненко, мав достатньо довгий шлях до сцени: раптово пішов у засвіти автор музики, відомий театральний композитор Юрій Шевченко, потім постановку на деякий час призупинила війна…
Відновивши роботу, театр не відмовився від планів на казкову котячу історію навіть в умовах воєнного стану. І навіть більше: вирішив урізноманітнити режисерські почерки.
Залишившись художнім керівником проєкту, Солов’яненко  запросив до співпраці талановиту кіно-, теле- й театральну  режисерку Оксану Тараненко.
З нею, відшукавши момент між репетиціями, і поспілкувалася редакція сайту Національної опери України.
 
 - Пані Оксано, крайні Ваші театральні постановки – «Запорожець за Дунаєм» у Львівській опері та «Катерина» у Одеській – це надзвичайно успішні та серйозні роботи для дорослого глядача, і раптом – дитячий спектакль. Чим Вас зацікавила пропозиція нашого театру?
 - Тут спрацювали одразу кілька чинників. Окрім того, що від роботи зараз не відмовляються (посміхається), назву найголовніші. «Кіт у чоботях» – це прогнозований, стовідсотковий хіт, «родючий ґрунт» для режисера. Тож, красно дякую за довіру. По-друге, згадуючи те задоволення, яке я кілька років тому отримала в процесі підготовки прем’єри «Джанні Скіккі» у Національній опері України, відчула, що дуже хочу повторення цих неймовірних емоцій. Тим більше, що команда постановників – це реально команда мрії.
 
 - Драматургія «Джанні Скіккі» побудована так, що всю увагу, читай –виставу, на собі тримають солісти. «Кіт» привів із собою багато люду: хор, балет…
 - Саме так. У мене вже відбулося повноцінне знайомство з дивовижним хором Національної опери України. Опановуємо разом і музику, і рух. Крім того, буде балет, багато костюмів і безліч переодягань. Усіляко триматимемо дитячу увагу.
 
 - До початку інтерв’ю Ви обмовилися, що вперше приступаєте до роботи тоді, коли підготовчий період вже практично завершився. Для Вас як для режисера це полегшує задачу чи навпаки?
 - Можливо це і створило б для мене певні проблеми, якби не чудовий склад постановників. Ці імена уособлюють якість і професійність зробленого. Чого варта тільки мій кумир, геніальна Марія Сергіївна Левитська. Це абсолютний подарунок долі, я просто купаюся в її ідеях.
На превеликий жаль, більше нема з нами Юрія Шевченка. Вірю, що тепер він – наче Янгол-охоронець нашого спектаклю. Його думки майстерно буквально «зчитує з листа» диригентка-постановниця Алла Кульбаба.
24/7 на зв’язку зі мною Микола Бровченко – відомий сценарист, рекламіст, есеїст, автор віршованого лібрето «Кота».
 
 - Автор проєкту, Анатолій Солов’яненко, заклав основу: вибрав з казки те, що має увійти до опери, розбив на дії, картини, позначив дійових осіб. Цей етап передував подальшій кропіткій праці з композитором і лібретистом. Ви як режисер продовжуєте роботу з літературним джерелом, але вже на сцені. Складається враження, що це практично безкінечний процес. Чому так відбувається?
 - Першопрочитання твору – складна штука. Під час мізансценічних репетицій стає зрозуміло, що матеріал  треба правити, і тому може бути безліч причин.
Наприклад, тут не вистачає часу на перевдягання, тут не рухається сюжет, тут загублена мотивація, а тут незручна теситура для голосу…
Тому і триває цей захопливий, живий, творчий і, головне, злагоджений процес, у який інтегровані абсолютно усі цехи театру.
 
 - Кіт у Чоботях – особа авантюрна. Цей ввічливий симпатичний хитрюга,  Людожер, Маркіз, Принцеса – усе залишиться таким, як у Шарля Перро, чи на глядачів очікують трансформації образів головних героїв?
 - Наша казка – про вигадливість, кмітливість, гнучкість, вміння знайти вихід із будь-якої ситуації і, звісно, доброту. Ми постаралися зробити більш зрозумілою для сучасних дітей старовинну систему ієрархії суспільства, а от «повчальні висновки» вони зроблять самі або з батьками.
Герої нашого «Кота» на кожну ситуацію мають свою відповідь, свою режисерську «фішечку». Спойлерити не буду, але усі, хто грає у цій опері, отримують надзвичайне задоволення. В нас дуже веселі, креативні репетиції. Чесно кажучи, справжній балаган. Такою і має бути дитяча вистава.
 
 
Інтерв’ю брала Ярослава Барінова