Афіша театру

ДІЯ ПЕРША

Картина перша.

Замок Альяферія у Сарагосі. Під віковічним склепінням, чекаючи знатного графа ді Луна, розмістилися його прибічники та охорона. Старий воїн Феррандо розповідає про події, що сталися у сімействі графа у дні його юності.

Двадцять років тому у нині покійного графа було два сини: той, кого вони зараз вичікують, і другий, молодший, ще зовсім немовля.

Одного разу, увійшовши до опочивальні, годувальниця побачила біля колиски дитини стару циганку. Здійнявши галас, непрохану гостю вигнали. Та з того зловісного дня дитина почала марніти. Вирішивши, що в цьому винна циганка, її схопили і спалили. Однак справа цим не скінчилася. У день страти дочка старої відьми проникнувши до замку, викрала дитину. Розшуки були марними, дитина щезла безслідно. Лише у попелі вогнища, на якому спалили чаклунку, були знайдені дитячі кістки. Проте старий граф ді Луна до самої своєї смерті не вірив у смерть молодшого сина і, вмираючи, заповідав сину розшукати брата. А відьма... Ходить повір’я, що дух спаленої носиться по світу у вигляді сови. Якось графський слуга намагався її застрелити і загинув, — закінчує розповідь Феррандо.

Картина друга.

З радісним хвилюванням чекає Леонора трубадура Манріко. Вона розповідає своїй повірниці Інес про першу зустріч з коханим на лицарському турнірі. З того часу вона довго не бачила трубадура — їх розлучила війна. Одного разу вночі Леонора почула в саду звуки лютні і ніжне освідчення в коханні — то був Манріко. Даремно Інес остерігає Леонору — серце її назавжди віддано трубадуру. З’являється граф ді Луна. Він кидається до балкона Леонори, але пісня трубадура змушує його зупинитися. Леонора поспішає до Манріко. Між суперниками виникає сварка. Леонора благає графа пощадити Манріко, але граф у пориві ревнощів виймає меч.

ДІЯ ДРУГА

Картина третя.

Циганський табір у горах Біскайї. Світає. Цигани з веселими піснями беруться до роботи. Лише стара Азучена похмура. Залишившись віч-на-віч із Манріко, вона розповідає, як спалили її матір за вказівкою старого графа ді Луна. Азучена хотіла помститися; викравши у графа сина, вона вирішила кинути його до того самого вогнища, але, збожеволівши від горя, зробила страшну помилку — спалила власну дитину. Манріко вкрай вражений — виходить, він не син Азучени? Циганка заспокоює його. Нагадуючи про свою материнську любов, вона благає помститися. Азучена ненавидить графа ді Луна; він хотів убити Манріко, а нещодавно Манріко пощадив його у поєдинку. Трубадур і сам не розуміє, як це сталося: він уже готовий був нанести переможеному графу останній удар, як раптом якийсь таємничий голос зупинив його. Та зараз він буде безжальним. Рюїц сповістив його про те, що Леонора, одержавши помилкове повідомлення про загибель Манріко, вирішила постригтися в черниці.  Даремно Азучена затримує сина — він поспішає до Леонори.

Картина четверта.

Граф ді Луна впевнений у тому, що він убив трубадура. Він задумав викрасти Леонору з монастиря — тепер уже ніхто не стане між ними. Побачивши Леонору, граф ховається. Леонора ласкаво прощається з Інес: краще монастир, ніж життя без Манріко. Разом з черницями вона прямує до вівтаря. Раптом її перепиняє граф ді Луна зі своїми прибічниками: замість монастиря Леонора піде з ним під вінець. Поява Манріко вражає всіх. Граф розгніваний, адже його ворог воскрес із мертвих. Леонора не може повірити у щасливий порятунок. На допомогу Манріко поспішає Рюїц з воїнами. Граф ді Луна зі своїми прибічниками змушений відступити.

ДІЯ ТРЕТЯ

Картина п’ята.

Табір графа ді Луна. Солдати готуються до облоги палацу, в якому перебувають Леонора і Манріко. Граф сподівається знову їх розлучити. Солдати приводять зв’язану Азучену — її схопили як шпигунку. Феррандо признає в ній циганку, яка викрала колись маленького графа. У відчаї Азучена кличе Манріко. Безмежна радість графа: він не тільки помститься за брата, але й покарає матір свого найлютішого ворога.

Картина шоста.

Довгоочікувана мить одруження Леонори та Манріко затьмарена тривогою: палац оточено ворогами, має відбутися жорстокий бій. Небезпека Манріко не страшить: любов Леонори надає йому сили. Схвильований Рюїц повідомляє, що Азучена потрапила до рук графа ді Луна, і їй загрожує смерть. Манріко сповнений рішучості. Хоч би що сталося, а він повинен врятувати матір.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Картина сьома.

Тюремна башта а палаці графа ді Луна. Загін Манріко розбито, трубадур у полоні. Леонора готова за будь-яку ціну врятувати коханого. Рюїц боїться залишити дівчину саму з графом, та в Леонори є надійний захисник — перстень з отрутою. Граф розлючений: оволодівши палацом, він не оволодів Леонорою. Цієї ночі він помститься за невдачу, скаравши Азучену і Манріко. Леонора у відчаї благає графа звільнити трубадура, але її благання лише посилюють його злість і ревнощі. Нарешті Леонора йде на останній крок: вона заприсягається стати дружиною ді Луна. Граф віддає наказ тюремній варті звільнити Манріко. Тим часом Леонора випиває отруту.

Картина восьма.

У похмурій в’язниці Манріко та Азучена чекають смерті. Страждання надломило циганку: їй ввижаються страшні видіння, вона бачить вогнище, на якому спалили її матір. Ніжне піклування Манріко заспокоює її. З’являється Леонора. Вона принесла Манріко волю: двері темниці для нього відкрито, але вона не може піти разом з ним.

Пристрасно докоряє коханій Манріко — вона забула клятву. Воля, куплена такою ціною, йому не потрібна. Лише тоді, коли отрута починає діяти, Манріко розуміє вчинок Леонори. Граф ді Луна, що увійшов до темниці, зрозумів усю марність своїх сподівань. Він наказує стратити Манріко. Прокидається Азучена. Вона зупиняє графа, але пізно — страта відбулася. Тоді циганка відкриває графу страшну правду: він убив рідного брата. Тепер здійснилась її помста за матір.