Афіша театру
- Диригент-постановник:
- КОЖУХАР Володимир
- Режисер-постановник:
- ГНАТЮК Дмитро
- Хормейстер-постановник:
- ВЕНЕДИКТОВ Лев
- Хормейстери:
- ПЛІШ Богдан
- КРУТЬКО Денис
- ТАРАСЕНКО Олександр
- Постановка танців:
- ШЕКЕРА Анатолій
- Диригенти:
- ДЯДЮРА Микола
- КУЛЬБАБА Алла
- Режисер:
- РЕКА Валентина
- Концертмейстери:
- РОМЕНСЬКА Наталія
- ФЕСЕНКО Костянтин
- ШЛЯПОЧНИК Майя
- КОСОВИЧ Ліана
- Балетмейстер-репетитор:
- БРОДСЬКА Ірина
- Режисери, які ведуть виставу:
- МОНЄТОВА-ФЕДОРОВА Ольга
- ЯРОВА Ірина
- Суфлери:
- БУДЗЯК Роман
- ГОНЦОВСЬКА Наталія
- Фараон:
- ТАРАС Богдан
- ТИШКОВ Володимир
- Амнеріс, дочка Фараона:
- ШВАЧКА Анжеліна
- ПІМІНОВА Тетяна
- ПОЗНЯК Алла
- Аїда, ефіопська царівна, рабиня Амнеріс:
- МОНАСТИРСЬКА Людмила
- ЧЕНСЬКА Вікторія
- КРАМАРЄВА Оксана
- Радамес, воєначальник:
- ЗЛАКОМАН Олег
- ПАЩУК Сергій
- Рамфіс, верховний жрець:
- МАГЕРА Сергій
- КОВНІР Сергій
- ТАРАС Богдан
- Амонасро, ефіопський цар, батько Аїди:
- ВАЩЕНКО Геннадій
- МЕЛЬНИЧУК Олександр
- Вісник:
- ДЯЧЕНКО Олександр
- СКОЧЕЛЯС Сергій
- Верховна жриця:
- ГРЕВЦОВА Лілія
- ГОДЛЕВСЬКА Світлана
СТИСЛИЙ ЗМІСТ
Дія перша
Картина перша
Тронна зала у палаці фараона в Мемфісі.
Верховний жрець Рамфіс сповіщає Радамеса про збройний напад війська ефіопів на Єгипет. Жерці звертаються до богині Ізіди з проханням визначити полководця, який поведе єгипетське військо на ворогів.
Верховний жрець сповіщає царя про рішення богині. Військо очолить Радамес.
Радамес кохає Аїду, рабиню дочки фараона Амнеріс, яка сама закохана в Радамеса. Вона підозрює, що суперниця її - Аїда. Амнеріс намагається випитати у дівчини, чи любить вона Радамеса.
З'являється фараон із почтом. Вісник розповідає, що ефіопи грабують єгипетські землі. Цар повідомляє Радамесу, що вибір Ізіди впав на нього: відтепер під його рукою все єгипетське військо. Народ бажає герою перемоги над ефіопами, яких очолив грізний цар Амонасро.
Ніхто не здогадується, що Аїда – дочка Амонасро... Вона збентежена: за чию перемогу їй молитися - коханого Радамеса чи батька Амонасро?
Картина друга
Храм в Мемфісі. Жерці і жриці молять бога благословити зброю полководця.
Верховний жрець Рамфіс передає Радамесу освячену зброю.
Дія друга
Картина перша
Зала в покоях Амнеріс.
Царівна хоче пересвідчитися: чи дійсно Аїда любить Радамеса. Вона розставляє їй пастку, повідомляючи, що юний полководець загинув у бою. Відчай дівчини, а потім радість, коли вона узнає, що смерть Радамеса - лише чутка, переконують Амнеріс про велике і безмежне кохання Аїди до Радамеса.
Ревнива, мстива царівна погрожує рабині смертю. Щоб принизити її, наказує прислужувати на святкуванні на честь переможного походу Радамеса.
Картина друга
Площа у Фівах.
Радісна юрба зустрічає Радамеса та його переможне військо. З'являються фараон, Амнеріс, жерці, вельможі. За ними – слуги та раби, серед яких - Аїда.
Фараон дякує Радамесу за доблесну перемогу і обіцяє у нагороду виконати будь-яке його бажання. Перш ніж відповісти, Радамес просить дозволу показати полонених.
Серед них Аїда бачить свого батька - царя Амонасро. Вона не може стриматися і кидається до нього в обійми. Проте цар Ефіопії видає себе за простого воїна і наказує дочці берегти таємницю. Амонасро сповіщає фараона, що грізний цар Ефіопії загинув у бою.
Полонені благають про помилування, але верховний жрець Рамфіс запевняє фараона, що самі боги воліють полоненим смерті. Проте народ Єгипту схиляється до милосердя і просить жерців про милість до нещасних. Радамес теж просить помилувати полонених ефіопів, яких він переміг у героїчній боротьбі. Фараон, зв'язаний обіцянкою виконати будь-яке бажання Радамеса, дає волю ефіопам. Верховний жрець радить фараону залишити Аїду та її батька заручниками. Вони відповідатимуть за спокій на кордонах Єгипту своїм життям. Фараон погоджується з Рамфісом і урочисто проголошує, що його дочка Амнеріс стане дружиною Радамеса.
Дія третя
Храм Ізіди на березі Нілу.
Амнеріс та Рамфіс ідуть до храму помолитися за щасливий шлюб.
З'являється Аїда, яка прийшла на зустріч з Радамесом. Його ще нема. З'являється Амонасро і вимагає від дочки вивідати у Радамеса, якою дорогою поведе він єгипетське військо на Ефіопію. Аїда з жахом відмовляється виконати наказ батька. Амонасро готовий проклясти свою дочку, яка забула про стражденну долю свого народу. Не в силах витримати батькового прокляття, Аїда погоджується на його вимогу.
З'являється Радамес. Він освідчується в коханні Аїді і запевняє, що не потрібні йому ні царські почесті, ні трон. Повернувшись із походу в Ефіопію переможцем, він відкриє фараону свою таємницю про любов до дівчини-рабині. Але вона не вірить у цей план, бо знає, як жорстоко може помститися Амнеріс. Вихід один - втеча з Єгипту до Ефіопії, яка стане новою вітчизною Радамесу.
Але Радамес не в силах піти на зраду. Його серце розриває трагічна боротьба між любов'ю і вірністю батьківщині. Кохання виявляється сильнішим...
Аїда запитує у Радамеса, яка дорога ще не зайнята військами єгиптян?
Радамес розповідає про вільну дорогу, яка ніким не охороняється. Несподівано з'являється Амонасро: він відкриває Радамесу своє ім'я і пропонує йому трон і безпеку в Ефіопії.
Ці слова чують Амнеріс і верховний жрець Рамфіс, які наказують варті схопити зрадника.
Амонасро вихоплює кинджал, щоб вбити Амнеріс, але Радамес заступає йому дорогу.
Амонасро та Аїда тікають, а Радамес залишається. Він віддає свій меч Рамфісу.
Дія четверта
Картина перша
Амнеріс наказує привести з в'язниці Радамеса. Вона кохає його і хоче врятувати. Амнеріс просить його захищатися перед суддями, але Радамес готовий скоріше померти, ніж жити без Аїди. Довідавшись від царівни, що під час втечі загинув тільки Амонасро, а дочка його залишилась жива, Радамес ще твердіше відстоює своє рішення.
Царівна благає його забути Аїду, але Радамес непохитний.
Варта веде воїна до в'язниці. Жерці збираються на суд. Їхній вирок страшний: Радамеса визнано зрадником і його живцем замурують у підземеллі храму.
У відчаї Амнеріс проклинає суддів.
Картина друга
Храм і кам'яне підземелля. В ньому замурують Радамеса. Із храму доносяться слова жалобної молитви. Радамес чекає смерті. Думками він поруч з коханою, котра, як він гадає, вільна і вже на батьківщині. Але Аїда тут. Почувши про вирок Радамесу, вона таємно проникла до в'язниці, щоб вмерти разом з коханим.
Амнеріс падає непритомна на камінь, що закриває вхід до підземелля.
У кам'яній могилі Аїда та Радамес прощаються з життям.
ПРО "АЇДУ" ДЖ. ВЕРДІ
Однією з найпомітніших подій другої половини XIX ст. стало будівництво Суецького каналу. У 1868 році, коли роботи по його спорудженню уже завершувалися, єгипетський уряд вирішив ознаменувати втілення грандіозного проекту будівництвом оперного театру в Каїрі, для якого правитель країни розпорядився замовити Джузеппе Верді, на той час одному з найвідоміших європейських композиторів, нову оперу. Проте маестро, який щойно завершив роботу над "Дон Карлосом" і пережив смерть батька, відхилив пропозицію.
Через деякий час французький лібретист і директор паризької "Коміше-опери" Каміл дю Локль, подорожуючи Єгиптом, знову звернувся до пропозиції, що надійшла із Каїра, конкретизувавши її яскравою темою з часів епохи фараонів. У травні 1870 р. Каміл дю Локль познайомив композитора із прозовим начерком сценарію опери "Аїда", в основу якого було покладено розвідку відомого французького єгиптолога, директора Каїрського археологічного музею О. Марієтта. Сценарій захопив Дж. Верді своєю драматургічною напруженістю та виразністю характерів.
Дж. Верді разом із К. дю Локлем розробляли сценарний план "Аїди", визначаючи кожну мізансцену, драматургічний вузол, характер. Для написання поетичного тексту італійською мовою композитор залучив відомого лібретиста Антоніо Гісланцоні (1824-1893), який, як колишній співак-баритон, чудово розумівся на вокальному мистецтві, до того ж мав неабияке поетичне обдарування, про що свідчить його творчий доробок - вісімдесят лібрето написані для досить відомих тогочасних італійських композиторів Е. Петрелли, А. Понкієллі, А.Каньоні, Е.Браги, А. Каталані тощо.
Композитор знайомиться з першими поетичними варіантами А.Гісланцоні, якісь схвалює, інші відхиляє і квапить лібретиста надсилати тексти. Обкладається книгами з історії Єгипту, активно консультується з директором Каїрського археологічного музею О.Марієттом, який дає слушні поради, оберігаючи творців нової опери від надмірного захоплення орієнталістичною екзотикою, радить бути ближче до тогочасних наукових знань про минуле однієї з найдавніших держав світу, життя і побуту часів фараонів. О.Марієтт створює ескізи декорацій, костюмів, аксесуарів, що дуже допомогло Дж. Верді проникнутися відчуттям часу, епохи...
25 серпня 1870 року Дж. Верді підписує контракт на постановку свого нового твору в Каїрі. Прем'єра призначається на січень 1871 р.
Верді працює активно і захоплено. Він в полоні драматично напруженого сюжету з історії стародавнього Єгипту. В основу опери лягла розповідь про боротьбу одного з фараонів з ефіопами (нубійцями). Ефіопія, або Нубія (від давньоєгипетського "нуб" - золото) знаходилася у верхів'ях Нілу на південь від Єгипту і була багатою на копальні коштовних металів та добуток слонової кістки, чим і приваблювала фараонів, які неодноразово її захоплювали. Але щоразу ефіопи повставали, з мечем відстоювали свою незалежність. Трагічні події одного з таких повстань і знайшли своє відтворення у вердіївській опері.
Кохання єгипетського полководця Радамеса до рабині Аїди, насправді захопленої у полон доньки нубійського царя Амонасро, на тлі гострих соціальних потрясінь, які охопили Єгипет (не випадково жерці і народ так часто звертаються до Ізіди з благанням захисту й порятунку) композитор розкриває у яскравій і неповторній своєю виразністю і красою музиці опери. Кохання і обов'язок (Радамес), кохання і відданість заповітам батьків (Аїда), кохання і ненависть (Амнеріс) - психологічна і емоційна палітра опери Дж. Верді. Але композитор виходить далеко за межі традиційного любовного трикутника. Раз-по-раз він повертає нас до витоків цієї трагедії. Її передумовою є завойовницька війна, яку ініціюють фараон і всевладні жерці (згадаймо знамениту повість Болеслава Пруса "Фараон"). Симпатії Дж. Верді на боці знедолених нубійців, які, зазнавши поразки, роблять усе, щоб звільнитися від рабства. Далеке минуле композитор проектував на свою добу, пов'язував через символіку образів з трагічними подіями франко-пруської війни, яка привела до битви біля Седану і облоги німцями Парижа. Власне, "Аїда" не була винятком. Усі історичні сюжети, втілені Дж. Верді в операх "Набукко", "Дон Карлос", "Ломбардці", "Жанна д'Арк", "Аттіла" так чи інакше проектувалися на тогочасну італійську дійсність, тобто боротьбу народу за звільнення від австрійського гніту.
За стильовими особливостями "Аїду" можна віднести до жанру "великої французької опери", у якій розгорнуті масові сцени і ансамблі, урочисті процесії, є балет. 12 листопада 1870 р. композитор сповістив О.Марієтта, що робота над оперою завершується і можна з впевненістю говорити, що прем'єра в Каїрі відбудеться у зазначений час. Проте на перешкоді стали форс-мажорні обставини франко-пруської війни. Створені французькими художниками декорації та реквізит були блоковані в оточеному німцями Парижі. Тільки в березні наступного 1871 року з'являється можливість відправити до Каїра сценічне оформлення вистави.
6 грудня розпочалися репетиції нової вердіївської опери в Каїрі і через вісімнадцять днів, 24 грудня 1871 року, відбулася прем'єра. Вона пройшла з грандіозним успіхом. Проте композитор, зайнятий міланською постановкою, яка мала відбутися на початку лютого, виїхати до Єгипту не зміг. На початку січня він починає репетиції "Аїди" в "Ла Скала". Диригує Франко Фаччо, головну партію виконує Тереза Штольц, Амнеріс - Марія Вальдман, Радамеса - Нікеліні, Амонасро - Котоньї, Рамфіса - Каппоні, Фараона - Строцці. Опера виконувалася новим, збільшеним складом оркестру (86 музикантів). Такий склад був прийнятий в 1871 р. спеціальною Комісією, до складу якої входив й Дж. Верді, і був обов'язковий для великих, першокласних театрів Італії - "Сан Карло" в Неаполі та "Ла Скала" в Мілані.
Із листа Дж. Верді до Аррівабене від 8 лютого 1872 р.:
"...чудово; як загалом, так і в деталях виконання було блискучим, постановка також... не хочу вже бути дуже скромним перед собою: без сумніву, що це одна з найменш поганих опер, що я написав. Час поставить її на належне місце..."
З цієї вистави, власне, й розпочався тріумфальний хід вердіївської "Аїди" оперними сценами світу. Уже у квітні прем'єра опери відбувається у Пармі, а наступного року, в кінці березня, в Неаполі. Успіх незаперечний.
З рецензії у газеті "Пунголол":
"Мабуть, нам ніколи не випаде стати свідком такої музичної епопеї, як ця. Шаленство публіки було безперервним і з кожною хвилиною наростало. На одному подиху маестро викликали 37 чи 38 разів; уже це засвідчило, що вчора публіка була присутньою на великій музичній події. Дійсно бездоганна гра оркестру, чарівне і бездоганне виконання вокальних партій - все це надало прем'єрі "Аїди" значення величного і справді художнього музичного свята".
У 1873 р. виставу було показано у Нью-Йорку, 1876 -Парижі... В Україні "Аїда" вперше прозвучала на початку 80-х років XIX ст. у виконанні італійських труп в Одесі, Києві та Харкові.
Цікаво відзначити, що саме цією виставою 1 жовтня 1926 р. започаткував діяльність Державний український театр опери і балету у Києві (диригент А. Маргулян, режисер Я. Гречнєв, художник С. Евенбах). У головних партіях виступили О. Петляш (Аїда), О. Мосін (Радамес), Д. Захарова (Амнеріс), М. Шуйський (Амонасро), О. Шидловський (Рамфіс), І. Бронзов (Фараон). До цього твору театр повертався неодноразово: у сезон 1931/1932 рр. (диригент Л. Брагінський, режисер В. Манзій, художник І. Курочка-Армашевський); 1940/1941 рр. (диригент В. Йориш, режисер В. Манзій, художник М. Ушин); 1949/1950 рр. (диригент В. Кортацці, режисер В. Манзій, художник І. Назаров); 1968/1969 рр. (диригент С. Турчак, режисер С. Пасинков, художник Ф. Нірод). Серед київських виконавців опери "Аїда" відомі українські співаки О. Петляш, М. Сокіл, Л. Лобанова, Л. Мазепа, Н. Ткаченко Л. Кравченко, Є. Колесник, М. Стеф'юк, О. Жила, Л. Руденко, Г. Туфтіна, Л. Юрченко, В. Река, В.Третяк, В. Козерацький Я. Головчук, М. Гришко, Д. Гнатюк, М. Ворвулєв, О. Чулюк-Заграй, С.Козак, В. Курін, А. Кікоть, В. Грицюк, О. Загребельний, Г. Красуля та інші.
Богдан ГНИДЬ,
заслужений артист України
Василь ТУРКЕВИЧ,
заслужений діяч мистецтв України
- Аїда, ефіопська царівна, рабиня Амнеріс:
- ЧЕНСЬКА Вікторія
- Радамес, воєначальник:
- ПАЩУК Сергій
- Амнеріс, дочка Фараона:
- ПОЗНЯК Алла
- Амонасро, ефіопський цар, батько Аїди:
- КІРІШЕВ Михайло
- Рамфіс, верховний жрець:
- МАГЕРА Сергій
- Фараон:
- ТИШКОВ Володимир
- Гонець:
- ДЯЧЕНКО Олександр
- ДИРИГЕНТ:
- ДЯДЮРА Микола