Афіша театру

Прем’єра
Опера на 4 дії
Початок: 6.09.2020 - 19:00
Завершення: 21:50
Виконується італійською мовою
Богема
Джакомо Пуччіні
Богема
Лібрето Луїджі Ілліки та Джузеппе Джакози
за романом Анрі Мюрже за романом "Сцени з життя богеми"
 
 
Спільний українсько-італійський мистецький проект
у співробітництві з
Посольством Італії в Україні
Італійським інститутом культури в Україні
 
Генеральний партнер 
ПРИРОДНЕ ДЖЕРЕЛО™
 
Ексклюзивний партнер
EDEM RESORT MEDICAL & SPA 
 
Офіційні спонсори
АТ «ПРАВЕКС БАНК»
RAFFAELLO
 

Інформаційний партнер: Український тиждень

 
Координатор проекту - Нікола Франко Баллоні
 
 
У виставі бере участь народний художній колектив «Дитяча опера».
Художній керівник  - заслужений працівник культури України
Наталія Нєхотяєва
 
 
Прем'єра вистави на сцені Національної опери України відбулася
14 та 16 листопада 2019 року
 
 
 
 
 
 
 
 
  • Асистент художника-постановника з костюмів:
  • СКОРИК Мілана

 

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

 

Дія перша

 

Мансарда у Латинському кварталі Парижу. Поет Рудольф і художник Марсель без успіху намагаються працювати. В кімнаті зимно, до того ж друзі голодні. Але вони з гумором ставляться до цих обставин. Камін, який давно не бачив вогню, розтоплений об'ємним рукописом Рудольфа. З'являється філософ Коллен, а за ним музикант Шонар, якому вдалося роздобути їжу, вино та дрова. Шонар розповідає історію про англійського лорда та папугу, завдяки яким він роздобув трохи грошей, таких доречних у цей святвечір. Але друзям не до розповідей Шонара, вони вже у святковому настрої, а яке свято голодному! Друзі, або, як ще їх називають у Латинському кварталі, «чотири мушкетери», весело розігрують хазяїна будинку Бенуа, який прийшов до них по квартирну платню. Позбувшись його, йдуть до кафе «Момюс». Залишається один Рудольф –  він повинен закінчити статтю. Хтось невпевнено стукає у двері. Це Мімі, яка живе у цьому ж будинку. Вона прийшла попросити вогню для свічки. Між молодими людьми виникає лагідна бесіда. Нарешті Мімі іде, але повертається: вона загубила ключ від своєї кімнати. Мімі розповідає про своє одиноке життя. Рудольф освідчується Мімі у своєму коханні. Мімі відповідає йому взаємністю. З вулиці доносяться голоси друзів. Щасливі Мімі і Рудольф приєднуються до них.


Дія друга


Латинський квартал у святвечір. Радісне збудження панує на вулицях. Рудольф з Мімі, Марсель, Шонар і Коллен весело сідають до столу кафе «Момюс». У розпалі веселощів з'являється Мюзетта, подруга Марселя. З нею багатий залицяльник Альциндор. Раніше Мюзетта залишила Марселя – їй набридло життя богеми, але вона ще любить художника. Марсель відвертається від своєї коханої. Мюзетту дратує його поведінка, але присутність Альциндора заважає їй порозумітися з коханим. Нарешті вихід знайдено: вона відсилає Альциндора з вигаданим дорученням і потрапляє у палкі обійми Марселя. В цей час слуга приносить рахунок. Компанія з жахом виявляє, що вони вже витратили всі гроші. Але Мюзетта і в цьому випадку знаходить раду, заявляючи, що по рахунку заплатить її знайомий, коли повернеться.

 

Дія третя

 

Застава у передмісті Парижа. Лютневий ранок. Сюди приходить Мімі, щоб порадитись з Марселем. Вона скаржиться на Рудольфа, який своїми ревнощами зробив їх життя нестерпним. Розповідь Мімі переривається нападами кашлю. З’являється Рудольф. Мімі ховається. У розмові з Марселем Рудольф відкриває правду: його кохана хвора на сухоти. Ридання Мімі видає її присутність. Залишившись з Мімі наодинці, Рудольф лагідно утішає її. Дізнавшись про страшну істину, кохана наполягає на розлуці. Хоча їхнє кохання надто сильне, вони вирішують розлучитися хоча б до весни. Одночасно виникає сварка між Марселем з Мюзеттою, яка знову приводить їхї до розриву.

 

Дія четверта

 

Марсель і Рудольф знову у своїй майстерні. Прийшла весна. Вони згадують своїх коханих. Приходять Коллен та Шонар. Як завжди, друзі без грошей. Вони починають танці і жартівливі змагання. Несподіваний прихід Мюзетти перериває вимушені веселощі. Вона сповіщає, що за дверима – Мімі, яка, відчуваючи наближення невблаганного кінця, покинула багатого віконта. Друзі обережно заводять дівчину до кімнати. Але їм нічим допомогти Мімі. Мюзетта поспішає заставити сережки, Коллен – свій плащ. Мімі і Рудольф поринають у спогади про щасливі дні, коли вони були разом. Повертаються друзі, незабаром прийде і лікар. Під час тихої розмови ніхто і не помічає, що для бідної Мімі вже навічно скінчилися всі радощі й печалі на землі.

 

 

 

 

 

 

 
ТРІУМФАЛЬНИЙ УСПІХ «БОГЕМИ» ДЖ. ПУЧЧИНІ У ЧАСІ І В ПРОСТОРІ
 
Аби існував такий собі гіпотетичний рейтинг успіху опер, створених за майже п’ять останніх століть, «Богема» Дж. Пуччині посіла б одну з вершинних позицій. Зараз неможливо хоча б приблизно порахувати скільки постановок цього твору відбулося навіть на провідних оперних сценах світу, не кажучи про ті, які існували в численних італійських, французьких, англійських, польських, російських, австрійських провінційних містах. Саме з пуччинівської «Богеми» починалися зіркові біографії багатьох видатних вокалістів.
 
Світова прем’єра цього, такого теплого і ніжного почуттями своїх героїв твору, відбулася на сцені туринського Театру Реджо (Teatro Regio di Torino) 1 лютого 1896 року під керуванням двадцятивосьмирічного Артуро Тосканіні, вже досить відомого в музичному світі маестро, блискучого інтерпретатора насамперед музики Ріхарда Вагнера.
Незважаючи на дуже високі оцінки нового твору Дж. Пуччині його оточенням – музикантами і близькими до видавничого дому Рікорді музичними критиками – з «Богемою» трапилася та сама прикрість, що і з більшістю опер композиторів другої половини ХІХ століття. І хоч опера не була «освистана», проте туринська публіка прийняла її досить прохолодно, що дуже здивувало і засмутило композитора, який не сумнівався в успіху свого нового твору.
Розчарування у публіки викликав сам сюжет опери. На думку партерних меломанів сюжет дуже відрізнявся від еталонних стандартів жанру, який базувався на шекспірівських пристрастях і вже далеко не автентичних текстах німецьких, французьких історичних хронік. Тому шанувальники опери не могли змиритися з таким приземленим, як на їх думку, сюжетом, який ліг в основу опери «Богема».
Джакомо Пуччині (22.12.1858 – 29.11.1924) італійський композитор, один з найвидатніших представників веризму, який суттєво збагатив жанрове розмаїття музичного сценічного мистецтва кінця ХІХ – поч. ХХ ст.
 
Доречно сказати, що зараз у репертуарі Національної опери України представлено майже всі знамениті опери Дж. Пуччині («Мадам Баттерфлай», «Флорія Тоска», «Манон Лєско», «Турандот», «Джанні Скіккі»). Як блискучий мелодист й інструменталіст, він органічно втілив у свої партитури новоромантичні принципи інструментування і побудови музичної драматургії тогочасного європейського симфонізму.
 
У 1891 році лібретисти Луїджі Ілліка та Джузеппе Джакоза звернули увагу Джузеппе Пуччині на роман французького поета Анрі Мюрже «Сцени з життя богеми», яким зачитувалася тогочасна європейська молодь, і запропонували своє лібрето за сюжетом роману для написання нової опери. У творі йшлося про талановитих, але бідних митців – поетів, художників, журналістів, акторів, які проживали в холодних і незатишних мансардах паризького Латинського кварталу.
Композитору сподобалось лібрето. У цьому глибоко реалістичному творі  йшлося про те, що  в молодості переживав і сам Пуччині. Йдучи від сюжету роману А. Мюрже, Дж. Пуччині збагатив зміст твору багатьма цікавими і дуже промовистими сюжетними лініями, виразними уточненнями. Автор прагнув по-новому трактувати, насамперед, побутові моменти романтичної оповіді про непросте життя героїв. Він відбирає найбільш типове для духу богемного середовища і з новою силою виявляє прихований гострий конфлікт – творча молодь і обиватель. Саме це й робить оперу «Богема» завжди сучасною і актуальною.
Суттєво змінилося щодо роману А. Мюрже оперне лібрето у співвідношенні комедійної і ліричної лінії, водночас композитор розкриває трагізм людської долі. Композитор, блискуче володіючи життєвим матеріалом, підпорядкував свою музичну драматургію, насамперед, логіці, зодягнувши прозаїчні події в прекрасні почуття щирості і кохання, обарвлені ще й жагучим стремлінням знайти своє місце в цьому складному світі, де панують міщанські моральні принципи, звичаї, традиції, в яких немає місця щирості почуттів, чистоті стосунків. Герої ж «Богеми» вміють жертвувати, страждати, радіти сонцю і життю. Можливо, не тільки прекрасною музикою, але й закладеними у твір морально-етичними принципами опера залишається в контексті мінливого часу і на вістрі моральних випробувань на людяність.
 
Музика «Богеми», як і всіх інших операх Дж. Пуччині, наповнена щирим сердечним теплом. Над партитурою композитор працював вісім місяців, все більше і більше переймаючись долями героїв своєї майбутньої опери, які попри усі перипетії бідного буття, жили світлими мріями і надіями. Їх не лякав ні холод, ні голод, а турбувало лише одне – знайти своє місце у великому і бурхливому світі творчої богеми.  Вони були дітьми свого часу і взаємин, які тоді складалися в  суспільстві, якому вони кидали виклик. Треба зауважити, що герої опери «Богема» мали своїх прототипів, вони наче прямо з паризьких вуличок прийшли на театральну сцену.
За свідченням біографа Дж. Пуччині А. Фраккароля, композитор  закохався у своїх героїнь – Мімі, Мюзетту. У цих ніжних і тонких образах юності і любові він знайшов джерело натхнення. Завершуючи оперу він відверто написав в одному із своїх листів до Джуліо Рікорді: «Я плакав як дитина». Можна сказати, що саме в цій опері відбилася і особиста доля уславленого композитора.
Навіть довідавшись про те, що за мотивами роману А. Мюрже  уже пише оперу його товариш Р. Леонкавалло, він не відмовився від задуму, навпаки, пройнявся духом змагання. І зрештою час показав, що «Богема» Руджеро Леонкавалло стала одним з численних творів свого часу, а «Богема» Джакомо Пуччині – позачасовим явищем світового культурного простору.
 
Дехто з тогочасних маститих критиків, попри досить високе творче реноме Дж. Пуччині, який вже мав у своєму доробку оперу «Манон Лєско» з успіхом поставлену в тому таки Театрі Реджо, не тільки не сприйняли нового твору, а й називали його «порожнім, банальним, інфантильним, приземленим». Та як не дивно, театри наперебій включали до репертуару «Богему» Дж. Пуччині, не зважаючи на досить негативну критику опери.  Багато для здобуття належної оцінки цього твору саме в музичному середовищі зробили знаний європейський видавець, музикознавець і діяч музичного театру Джуліо Рікорді та найщиріший друг і шанувальник Джакомо Пуччині - диригент Артуро Тосканіні, який жодної миті не сумнівався в геніальності опери «Богема».
Сприяли зростанню популярності пуччинівського твору й його прем’єри в Парижі (1898, Опера Комік), Відні (1903, під керуванням Г. Малера), через які, і особливо після тріумфального успіху в театрі м. Бреша опери «Мадам Баттерфлай» за участю найславетнішої української співачки Соломії Крушельницької (28.05.1904), стало очевидним, що європейська музична культура отримала справжнього спадкоємця Джузеппе Верді. І ним став не хто інший, як Джакомо Пуччині.
Одна за одною відбувалися світові прем’єри: «Тоска» (Римська опера, 1900), «Мадам Баттерфлай» (Ла Скала, 1904), «Дівчина із Заходу» (Нью-Йорк, 1910), «Ластівка» (Монте-Карло, 1917), триптих одноактних опер «Плащ», «Сестра Анжеліка», «Джанні Скіккі». У 1921 році композитор розпочав писати свою останню оперу «Турандот», роботу над якою 29 грудня 1924 року припинила його смерть.
 
В Києві «Богему» Дж. Пуччині вперше було поставлено у 1904 році (диригент – Е. Купер, режисер Я. Гельрот), у 1913-му свою інтерпретацію зробили диригент Л. Штейнберг і режисер О. Улуханов.
Наступна постановка – у 1958 році (диригент  – Я. Карасик, режисер – І. Молостова, художники – М. Іріскін та А. Холопцев).
У 1969 році було здійснене поновлення вистави (диригент – В. Кортацці, а у 1970 – О. Рябов).
У 1986 році  відбулася нова постановка «Богеми»  (диригент – Р. Дорожівський, режисер – Д. Смолич, художник – А. Холопцев).
У 1998 році театр знову звернувся до опери Дж. Пуччині  (диригент – М. Дядюра, режисер – М. Третяк, хормейстер – Л. Венедиктов, декорації А. Холопцева поновив С. Петровський, костюми – Н. Кучеря).  
 
У новій постановці  опери «Богема», за задумом постановників вистави (диригент – М. Дядюра, режисер – І. Нунціата, хормейстер – Б. Пліш, сценографія та костюми – М. Левитська), герої опери перебуватимуть у дещо іншому часовому вимірі. Їхнім середовищем стане друга половина ХХ століття, яка неначе зблизить сучасних глядачів з пуччинівськими героями.    
 
У різні роки головні партії у київських інтерпретаціях «Богеми» виконували:  Т. Пономаренко, Г. Шоліна, К. Радченко, Г. Ципола, Л. Забіляста, І. Даць, О. Нагорна, І. Семененко (Мімі); В. Тимохін, А. Солов'яненко, О. Востряков, В. Федотов, В. Гришко (Рудольф); Є. Чавдар, Є. Мірошниченко, М. Стеф'юк, Л. Семененко, В. Степова, (Мюзетта); М. Ворвулєв, Б. Пузін, А. Мокренко, Р. Майборода, М. Коваль, П. Приймак, В. Базир (Марсель); М. Шостак, О. Загребельний, В. Манолов, В. Лупалов (Шонар); В. Пазич, В. Пивоваров, Б. Гнидь, М. Шопша, Б. Тарас, Ю. Хомич (Коллен); В. Герасимчук, В. Лосицький, Г. Красуля (Бенуа); О. Чулюк-Заграй, С. Скубак, С. Матвєєв (Альциндор); Т. Феоктистов, М. Хоружий. М. Шуляк, Ю. Хомич (Парпіньоль).
 
 

                                                           

  Василь Туркевич, заслужений діяч мистецтв України