Афіша театру

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

Дія перша

Площа в Севільї. Біля тютюнової фабрики розташувався караульний пост солдат. Мікаела шукає свого нареченого, сержанта Хозе, але, не дочекавшись, йде. Він з’являється після зміни караулу. З фаб­рики виходять тютюнниці. Серед них – відчайдушна красуня Кармен, яка одразу помічає Хозе. Її хабанера звучить як виклик, а квітка, кинута йому, обіцяє кохання.

Прихід Мікаели відволікає Хозе від думок про зу­хвалу циганку. Він згадує матір, рідні місця, поринаючи в світлі мрії. Та Кармен порушує спокій, вчинивши бійку серед робітниць. Хозе повинен супроводити її у в’язницю. Але, підкорений її красою, порушує наказ та допомагає Кармен утекти.

Дія друга

У таверні Лілас Пастья гуляють Кармен із подругами та контрабандистами. Бажаний гість тут і славний тореадор Ескамільо. Він вражений красою Кармен, та циганка байдужа до нього.

Контрабандисти збираються на небезпечний промисел. Та цього разу Кармен відмовляється йти з ними, адже вона закохана, чекає на Хозе. Солдат приходить, але побачення переривають сурми, що кличуть у казарму. Кармен розгнівана, коханці сваряться. У мить, коли Хозе збирається йти, з’являється закоханий у Кармен офіцер Цуніга. Спалахує жорстока сварка між суперниками. Хозе залишається з Кармен, тепер у нього один шлях – у гори з контрабандистами.

Дія третя

Картина перша

Кармен розлюбила Хозе, розрив між ними неминучий. А карти пророкують смерть.

Серед скель пробирається Мікаела, сподіваючись знайти Хозе. Якась тінь виникає серед гір – Хозе стріляє. Це Ескамільо розшукує Кармен. Хозе усвідолює, що перед ним – суперник, між  ними  зав’язується бійка. Кармен рятує Ескамільо, Хозе розлючений. Та принесена Мікаелою звістка про смертельну хворобу матері змушує його піти.

Картина друга

Народ у Севільї збирається на кориду. Подруги попереджають Кармен, що за нею стежить Хозе. Але вона не збирається уникати зустрічі. Адже між ними все скінчилося. Кармен закохана в Ескамільо. З’являється Хозе. Він умовляє Кармен повернутися, та вона невблаганна: «Вільною народжена – вільною й помру!» – гордо кидає циганка. У пориві гніву Хозе вбиває Кармен.

ЖОРЖ БІЗЕ ТА ЙОГО ОПЕРА "КАРМЕН"

Жорж Бізе – великий художник-реаліст, творчість якого становить значний пласт світової культури. Його життєрадісна і темпераментна музика відзначається неповторною авторською самобутністю, мелодійним багатством, драматичною виразністю.

Народився композитор у Парижі 25 жовтня 1838 року у сім’ї вчителя співу. Виняткові музичні здібності хлопчика виявилися рано: чотирирічним він уже знав ноти, а дев’ятирічним вступив до Паризької консерваторії.

Феноменальний слух, чудова музична пам’ять, блискучі виконавські й композиторські здібності юнака викликали захоплення. Ще студентом здобув визнання як піаніст, контрапунктист і органіст. 1854 – 1857 роки – період нескінчених тріумфів Жоржа Бізе. Його неодноразово преміювали на консерваторських конкурсах, він здобув Римську премію другого ступеня, яка дозволила йому зосередитися на творчості. Дев’ятнадцятирічний юнак взяв участь у конкурсі на створення одноактної оперети, який оголосив Жак Оффенбах, і здобув перемогу. Невдовзі Бізе отримав велику Римську премію, яка надавала право два роки навчатися в Італії і рік – у Німеччині. Юний музикант, хоча і визнає геній свого сучасника Дж.Верді, проте за зразок обирає творчість В.А.Моцарта. Молодий Ж.Бізе працює над одноактною музичною п’єсою "Гузла Еміра" та оркестровим скерцо, прем’єра якого відбулась 11січня 1863 року. Нищівна критика опустила композитора з небес на землю і дала зрозуміти, що безхмарна юність закінчилася і талант треба відстоювати творами, які б свідчили про власний почерк, неповторність і самобутність.

Справжнім покликанням Жоржа Бізе став музичний театр. Двадцятип’ятирічний композитор дебютував перед публікою оперою "Шукачі перлин" (1863 р.). І знову залунали звичні обвинувачення – "епігон Вагнера", "спритний наслідувач". Композитор болісно переживав випади музичної критики і запитував себе: чи й справді йде уторованим мистецьким шляхом?

У ці важкі, сповнені сумнівами часи, Шарль Гуно написав йому чудового листа: "Йди своїм шляхом, сину мій. Це єдина можливість знайти сьогодні повну самотність, щоб завтра досягти того, про що мріє кожний митець: навколо тебе з’юрбиться увесь світ!"

Попри успіх у публіки і поділ критики в оцінці опери на два табори, Ж.Бізе активно працює над новими творами. Він приступає до роботи над оперою "Іван Грозний". Але зрозумівши, що у творі відчується стиль Верді, знищує рукопис.

28 грудня 1867 року відбулася ще одна прем’єра опери Ж.Бізе. На сцені "Театр лірік" було поставлено "Пертську красуню". Один з найвідоміших музикантів тієї епохи – французький композитор і музичний критик Ернест Рейєр так висловився про творчість Ж.Бізе: "Після "Шукачів перлин" "Пертська красуня" – це скоріше крок назад, ніж прогрес. У партіях ожили духи Гуно, Обера, Адана…"

Бізе ще не перейшов рубіж 30 років, а за плечима вже був довгий шлях напівуспіхів, напівслави, напівпочинань, відкладені через відсутність творчого настрою фрагменти кількох опер, хорів, симфоній, увертюр, фортепіанних п’єс, пісень. Композитор гостро відчував: шлях, на який налаштовував його у своєму листі Ш.Гуно, ще не знайдено.

Відчутним поштовхом до творчого злету композитора стало щасливе сімейне життя, кохання до дочки всесвітньо відомого композитора Галеві – Женев'єви, яка стала його дружиною. Проте невдовзі щасливі дні затьмарила франко-прусська війна (1870 – 1871 рр.). Як справжнього європейця і французького патріота, його глибоковразив цей конфлікт між двома великими націями, центральними європейськими державами.

У 1872 році у Парижі було виконано оперу Ж.Бізе "Джаміле", написану на текст Луї Галлеві. Твір був зустрінутий холодно, і після п’ятої вистави його зняли із репертуару. Але Ернест Рейєр, який ще недавно гостро критикував твори Ж. Бізе, тепер із захопленням висловлюється про значний крок уперед, зроблений композитором після прем’єри "Пертської красуні". "Для нас набагато цікавіший автор, який рухається вперед, нехай навіть спотикаючись, ніж той, хто йде впевнено, безпомилково, елегантно, проте назад".

Опера "Джаміле" ознаменувала творчий зріст композитора. Ж. Бізе відчуває, що нарешті, знайшов власний творчий стиль. З радістю він погоджується на пропозицію директора "Театр де водевіль" Карвальо написати музику до драми Альфонса Доде"Арлезіанка", яка звучить і донині.

3 березня 1873 року французька публіка вперше познайомилась з одним з найвидатніших музично-сценічних творів ХІХ століття – оперою Жоржа Бізе "Кармен".

Лібрето і музика знайшли чимало як прихильників, так і супротивників. Знавці, що звикли до "вишуканих манер" у мелодіях і інструментуванні паризької Опери, здригнулися, почувши ледь не до брутальності енергійні, сповнені живої енергії непідробних почуттів ритми і наспіви. Провал? Цього не скажеш, бо опера пройшла тридцять разів, і деякі мелодії, почали завойовувати не тільки знавців музики, але й вулицю. Тим часом професіонали усе ще сперечалися про довговічність "Кармен". Французька критика і публіка була дещо шокована "майданним" сюжетом опери, появою на сцені буденних подій, в яких брали участь суспільні низи. Ж.Бізе до глибини душі був вражений дивним прийомом опери. Він чітко усвідомлював, що створив шедевр, і "Кармен" започатковує новий розділ в історії оперного мистецтва. Це була опера про людину. Людину, яка любить, ненавидить, цілує і, коли зла доля штовхає її на це, — убиває!

Сюжет "Кармен" запозичений з однойменної новели французького письменника Проспера Меріме. Однак в опері зміст новели істотно перероблений. Досвідчені літератори А.Мельяк та Л.Галеві, майстерно розробивши структуру лібрето, наситили його драматизмом, поглибили емоційні контрасти і створили чіткі образи дійових осіб, які значно відрізняються від літературних прототипів. Хозе, зображений письменником як похмурий, гордий і суворий розбійник, в опері постав зовсім іншим. У минулому селянський хлопець, потім драгун, показаний в опері простою, чесною, дещо слабохарактерною людиною. Любов до Кармен круто змінює його долю. Вирваний із звичайних умов життя, не в силі протистояти пристрасті, Хозе гине. Ледве намічений в новелі вольовий, мужній тореадор Ескамільо дістає яскраву і соковиту музичну характеристику. Глибше в порівнянні з літературним першоджерелом розкрито образ нареченої Хозе - Мікаели, ніжної і ласкавої дівчини. Її характер контрастує з нестримною, палкою вдачею циганки Кармен. Істотно змінено й образ головної героїні. Це уособлення жіночої краси і чарівності, пристрасного волелюбства й сміливості. Хитрість, злодійська діловитість - риси Кармен, які домінували в новелі П.Меріме, в опері майже відсутні. Ж.Бізе додав шляхетності характеру головної героїні, прямоту її почуттів і незалежність вчинків. І, нарешті, розсунувши рамки оповідання, автор опери ввів у дію колоритні народні сцени. Життя темпераментного, строкатого натовпу під пекучим сонцем півдня, романтичні постаті циганок і контрабандистів, напружена атмосфера бою биків з особливою гостротою і яскравістю відтіняють сильні, самобутні характери Кармен, Хозе, Мікаели і Ескамільо, драматизм їхньої долі. Саме ці масові сцени надали оптимістичного звучання трагічному сюжетові опери.

Жорж Бізе був пригнічений прохолодним прийомом паризькою публікою його опери, який свідчив про нерозуміння, а швидше - несприйняття нової, ще незнаної музичної стилістики композитора. Він залишив Париж. Разом із дружиною, прагнучи знайти душевну рівновагу та відпочити, їде в Буживаль.

Здебільшого талант дістає визнання тільки після смерті людини. Так сталося і з Ж.Бізе. 3 червня 1875 року, не доживши до визнання свого таланту, композитор залишив цей світ. Йому було тільки 37 років.

Олена Венедиктова