Афіша театру

Японська трагедія на 3 дії
Початок: 11.02.2017 - 19:00
Завершення: 21:50
Виконується італійською мовою
Мадам Баттерфлай (Чіо-Чіо-Сан)
Джакомо Пуччіні
Мадам Баттерфлай (Чіо-Чіо-Сан)
Лібрето Джузеппе Джакози та Луїджі Ілліки
за творами Давіда Бєласко і Джона Лютера Лонга.
 
Прем’єра на київській сцені відбулася 20 червня 1995 року.

 

   

 

 

  • Суфлери:
  • БУДЗЯК Роман
  • ГОНЦОВСЬКА Наталія

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

 

 

Дія перша

 

Догідливий маклер Горо показує лейтенанту американського флоту Пінкертону будинок, де той може оселитися разом з майбутньою дружиною Чіо-Чіо-сан. Шлюб з юною гейшею, яку за свою граціозність названо Метеликом (Баттерфлай), має відбутися за японським звичаєм.

З’являється консул США у Нагасакі Шарплес. Пінкертон знайомить його зі своїм новим будинком і водночас — зі своїми філософськими поглядами на життя. Кредо молодого офіцера — брати від життя все, що можна, не рахуючись з інтересами близьких. Щодо свого одруження з чарівною японкою, то з часом Пінкертон має можливість будь-коли розлучитися, щоб згодом взяти справжній шлюб з американкою. Для нього таке одруження вже буде не колоніальною розвагою, а священним зв’язком двох рівноправних білих людей.

Шарплес прикро вражений міркуваннями свого приятеля. Він щиро застерігає Пінкертона що таке, з дозволу сказати, тимчасове одруження — небезпечна гра, яка може зруйнувати життя Чіо-Чіо-сан. Проте самовпевнений американський офіцер не полишає наміру одружитися з Баттерфлай, якою він захопився.

Разом з подругами з’являється Чіо-Чіо-сан. Консул привітно розмовляє з нею. Дівчина сяє від щастя і довірливо розповідає Шарплесу сумну історію своєї юності. Колись її рід був багатим, та все втратив, і нестатки примусили Чіо-Чіо-сан стати гейшею. Консул глибоко зворушений сповіддю дівчини.

На шлюбну церемонію прибувають гості — рідня Баттерфлай. Врешті Пінкертон і Чіо-Чіо-сан залишаються наодинці. Дівчина розкладає перед собою речі — віяло, пояс, пряжку, люстерко і кинджал, яким колись її батько заподіяв собі смерть. Молода дружина-«іграшка» зізнається Пінкертону, що заради нього відмовилася від релігії своїх предків і прийняла християнство.

У розпалі весільної церемонії прибуває Бонза, дядько Чіо-Чіо-сан. Він проклинає племінницю-віровідступницю. Пінкертон проганяє всіх гостей і намагається втішити свою дружину.

Ніжність Пінкертона викликає у Чіо-Чіо-сан щасливу посмішку. Хоч усі й покинули її, але поруч той, кого вона кохає, хто для неї, мов небесне світло. Сумні передчуття на мить проймають душу Чіо-Чіо-сан.

«Чи правда, — запитує вона американця, — що у нього на батьківщині метеликів ловлять і нашпилюють?» Пінкертон пристрасно переконує її: якщо і нашпилюють, то тільки для того, щоб утримати.

 

 

Дія друга

 

Три роки минуло, як Пінкертон покинув Японію. Від нього немає жодної звістки. У будиночку, що мав стати для Баттерфлай притулком щастя, оселилася печаль. Навіть вірна служниця Сузукі зневірилась у майбутній долі своєї пані. Вона молить богів позбавити Чіо-Чіо-сан нестатків і душевних страждань. Сузукі вже не раз чула, що чоловіки-іноземці рідко повертаються до своїх японських дружин. Чіо-Чіо-сан палко захищає своє кохання. Вона пам’ятає кожне слово Пінкертона: «Коли розквітнуть квіти, і вільшанки почнуть вити гнізда, я повернусь до тебе». В уяві закоханої жінки постає світла картина повернення Пінкертона.

До Баттерфлай приходить консул Шарплес і маклер Горо. Цей прихід пов’язаний із трагічною для Чіо-Чіо-сан новиною. Пінкертон попросив консула сповістити свою японську дружину про те, що він взяв шлюб з американкою. Шарплес розпочинає читати листа від Пінкертона, але не може вимовити трагічні слова. Він лише радить нещасній жінці послухатись Горо і вийти заміж за принца Ямадорі. Приголомшена, розгублена і глибоко ображена Баттерфлай хоче показати Шарплесу на двері. Та враз вона усвідомлює усю трагічність ситуації: Пінкертон залишив її...

Баттерфлай має сина, про народження якого Пінкертон ще не знає. Вона вірить у те, що дізнавшись про малюка, він обов’язково повернеться до неї. В іншому разі їй доведеться просити милостиню або знову стати гейшею. Шарплес обіцяє Чіо-Чіо-сан повідомити Пінкертона про дитину.

Лунає постріл гармати, що сповіщає про прибуття американського корабля. Радісна Баттерфлай посилає Сузукі за квітами, щоб прикрасити дім. У тривозі чекає вона Пінкертона.

 

 

Дія третя

 

З’являється Пінкертон із своєю новою дружиною Кет та консулом. Лейтенант сподівається, що колишня кохана без зайвих вагань віддасть йому дитину. Дізнавшись від Сузукі, як Баттерфлай чекала чоловіка, прикрашала дім квітами, схвильований і розгублений Пінкертон полишає будинок.

Приходить Чіо-Чіо-сан. Вона шукає очима Пінкертона. Побачивши Кет і консула, японка усвідомлює: вони прийшли за її сином. Шарплес радить Чіо-Чіо-сан віддати хлопчика у сім’ю, де той здобуде належне виховання. Баттерфлай у відчаї. Але хіба у неї є інший вихід? Вона віддасть сина Пінкертону, тільки нехай той прийде за ним сам.

Коли всі розходяться, Баттерфлай починає готуватися до смерті. Вона бере старовинний кинджал і тихо читає викарбувані на лезі слова: «З честю помирає той, хто з безчестям миритись не бажає».

ПРО ОПЕРУ «МАДАМ БАТТЕРФЛАЙ» ДЖ. ПУЧЧІНІ

 

Лютий 1890 року – один із найважчих періодів у житті відомого італійського композитора Джакомо Пуччіні. Постановка опери «Чіо-Чіо-сан» на сцені Міланського театру Ла Скала була освистана публікою.

Тріумфальні успіхи композитора протягом багатьох років, починаючи від «Вілліс» і закінчуючи «Тоскою», миттєво пущені в непам’ять. З винятковою жорстокістю публіка накинулася на оперу, здається, навіть прихильники Пуччіні бажали стерти з пам’яті саму згадку про запал недавніх оплесків. Галерка, ложі, партер не давали спокою ані маленькій японочці у чудовому виконанні Розіни Сторкіо, ані її творцю, який з жахом та розгубленістю спостерігав із-за лаштунків за розвитком вистави. Напередодні прем’єри Пуччіні був цілком упевнений у беззастережному успіху своєї нової опери. Саме тому несподіваний провал так тяжко вразив композитора.

Причину такого фіаско можна було пояснити надмірною тривалістю II дії опери. На доцільність її розподілу на дві частини композитору неодноразово вказували лібретисти Луїджі Ілліка та Джузеппе Джакоза, на цей прорахунок звернув увагу і відомий диригент Артуро Тосканіні, який напередодні прем’єри ознайомився з партитурою «Мадам Баттерфлай». Втім, особисто Пуччіні вбачав, що ця невдача була заздалегідь спланована деякими музичними критиками, пресою і втягнутими у театральні інтриги глядачами.

Японочка із Нагасакі з’явилася перед Пуччіні несподівано. У пошуках натхнення, яке колись надихнуло його на створення «Манон Лєско» (1892), «Богеми» (1896) і «Тоски» (1900), композитор нарешті вирішив покинути рідне Торре дель Лаго: можливо, на новому місці виникне нова ідея.

Влітку 1900 року у Ковент Гардені мала відбутися лондонська прем’єра «Тоски». Композитор відвідав Англію і, як палкий прихильник театрального мистецтва, не міг не побувати на сенсаційній виставі сезону, що проходила у Театрі Герцога Йоркського, і не побачити ефектну за розвитком драматургії постановку п’єси американського драматурга і театрального діяча Давіда Бєласко (1853 – 1931) «Гейша», сюжет якої був запозичений з новели під назвою «Мадам Баттерфлай» (1898) у іншого американця – Джона Лютера Лонга (1861 – 1927). Схвильований трагічною розповіддю про долю юної японської дівчини Чіо-Чіо-сан і вражений театральною яскравістю вистави, Джакомо Пуччіні відразу ж звернувся до автора драми Давіда Бєласко з проханням дозволити йому використати цей сюжет для написання лібрето опери. У квітні 1901 року була отримана на це згода і від автора новели.

У творчій співдружності з лібретистами Джакозою та Іллікою Пуччіні приступив до роботи. Майже три роки композитор працював над партитурою нового твору. Ретельно вивчав різноманітні матеріали з життя, побуту, мистецтва і вірувань японського народу, знайомився з найкращими зразками народної музики (близько 10 фольклорних тем увійшли до опери). Перед ним виникли серйозні труднощі, пов’язані з недостатнім знанням далекої східної країни, де Пуччіні ніколи не бував.

Композитор відкрив для себе загадковий світ японської культури, який вразив його своєю первозданною свіжістю, надзвичайною поетичністю та глибиною світовідчуття. Обравши «екзотичний сюжет», Пуччіні якоюсь мірою віддав данину загальній захопленості тогочасного суспільства модними орієнтальними віяннями, які проникли у культурно-мистецьке життя Європи. Японія, за висловом одного з відомих поетів, торжествувала у живописі імпресіоністів. Вишукані східні мотиви панували й у літературі, зокрема, у жанрі «колоніального» роману, яскравим представником якого виступив морський офіцер, мандрівник, письменник за покликанням серця П’єр Лоті (1850-192 ). Саме його твір, сповнений східної екзотики, «Мadame Сhrisantheme» (1887) був першим втіленням історії Чіо-Чіо-сан у літературі.

Велику допомогу у народженні славнозвісного ліричного твору композиторові надали дві японські жінки. Одна з них, дружина японського консула у Римі, пані Окіяма, наспівувала знаменитому маестро мотиви старовинних японських пісень. До іншої, відомої драматичної актриси Сада Якко, Пуччіні звертався з метою відчути особливості інтонації та ритму японської мови.

Саме достовірна психологічна атмосфера, відтворена композитором у хвилюючій «японській трагедії», піднесла «Мадам Баттерфлай» до рівня виняткових зразків світової оперної сцени, а образ Чіо-Чіо-сан став найкращим у галереї пуччінівських героїнь. Цю ніжну й тендітну, щиру серцем гейшу, прозвану за свою витонченість метеликом, композитор любив найсильніше з усіх своїх героїнь і саме їй присвятив найкращі музичні сторінки партитури.

Коли той жахливий вечір залишився позаду, Пуччіні розпочав переробляти оперу. «Баттерфлай» буде жити! Вона повернеться на сцену, і глядачі обов’язково полюблять її! І майже через три місяці після гучного провалу у Мілані «Чіо-Чіо-сан» знову з’являється на театральних підмостках. На цей раз 28 травня 190 року у театрі Гранде (м. Брешія).

Головну роль виконала молода співачка, яка приїхала до Італії з далекої України. Її звуть Соломія Крушельницька. Вона народилася у Львові. Їй 28 років. За спогадами сучасників, що знали Крушельницьку, вона була красивою жінкою, володіла чудовим голосом і рідкісним артистичним хистом. На той час Соломія вже була відома перш за все як виконавиця опер Вагнера. Голос, драматизм, зовнішність – все якнайкраще підходило для героїнь опер великого німецького композитора. Не випадково Пуччіні довго вагався, перш ніж запропонувати їй партію мадам Баттерфлай. Але ще у більшій нерішучості була і сама Крушельницька –  дуже вимоглива до себе актриса.

Впевненість Пуччіні у життєздатності своєї опери нарешті виправдала себе. Слухачі зустріли твір з піднесенням, яке наприкінці вистави набуло характеру загального захоплення. Коли Крушельницька закінчила виконання відомої арії Чіо-Чіо-сан з 2-ї дії, зала вибухнула оваціями. Українська співачка, за словами відомого італійського музикознавця та її сучасника, захистила і відстояла в артистичному світі «Мадам Баттерфлай», знехтувану публікою Ла Скала. Пізніше Крушельницька так згадувала про незабутню подію того чудового травневого вечора: «Публіка закидала нас квітами, скандувала, кричала від захоплення. Пуччіні буквально влетів до моєї гримувальної з величезним букетом квітів. Він дякував мені за цей успіх. Ми міцно обнялися, розцілувалися і від радості розплакалися...»

Повернувшись додому, безмежно вдячний композитор підписав свою фотографію «Аllа ріú grande e delizioza Вutterfly. Giасоmо Рuссіnі. Тоrrе del Lagо. 1904 («Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфлай. Джакомо Пуччіні. Торре дель Лаго. 1904») і подарував її Крушельницькій.

Після прем’єри у Брешії пуччінівський твір, порівняний італійськими критиками з відродженим тендітним і барвистим метеликом, здобув надзвичайну популярність у музичному світі. З великим успіхом відбулися прем’єри «Мадам Баттерфлай» у Буенос-Айресі (1904), Болоньї (1905), Неаполі (1906), Римі (1908). У 1905 році Пуччіні отримав запрошення від американської преси і разом з італійською трупою вирушив у гастрольне турне по містах США. У 1907 році оперу було поставлено на сцені Метрополітен Опера у Нью-Йорку. З тріумфом пройшли прем’єри вистави у лондонському Ковент Гардені (1905) та Паризькій Комічній опері (1906).

У Києві перша постановка пуччінівського твору була здійснена через сім років після міланської прем’єри. Згодом театр ще неодноразово звертався до цієї популярної опери. Остання постановка, яку було здійснено киянами у 1962 році, протрималася у репертуарі театру до початку 80-х років.

На українській оперній сцені «Мадам Баттерфлай» знала чимало прекрасних виконавиць партії Чіо-Чіо-сан, таких як К. Воронець, Л. Віллер, З. Гайдай, Н. Котишева, Н. Захарченко, К. Радченко, Н. Мілещук, але особливої уваги заслуговують імена двох видатних співачок – Ламари Чконії і Гізели Циполи. Перемоги, здобуті київськими Чіо-Чіо-сан на Першому та Четвертому токійських міжнародних конкурсах на кращу мадам Баттерфлай світу, стали яскравим досягненням світового вокального мистецтва.

 

Світлана ГОРЯНАЯ