Афіша театру

Опера на 3 дії
Початок: 22.01.2017 - 19:00
Завершення: 21:30
Виконується українською мовою
Ярослав Мудрий
Георгій Майборода
Ярослав Мудрий

Лібрето Георгія Майбороди за однойменною драматичною поемою Івана Кочерги.

  • Художник костюмів:
  • КУЧЕРЯ Наталія

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

 

Дія перша

 

Картина перша

 

XI століття. Галерея в теремі великого князя Київського Ярослава Мудрого. За конторками сидять ченці-переписувачі, яких наставляє служитель високого сану при князі - Сильвестр. Серед ченців - Микита, син новгородського посадника Коснятина. Він прийшов до палат Ярослава, щоб помститися за ув’язнення свого батька. Дочка Ярослава Єлизавета захоплено розглядає малюнки Микити. Чарівний образ князівни запав у серце юнака.

Вбігає сестра Єлизавети Анна. Вона схвильована зустріччю на полюванні зі сміливим лицарем. А ось і він з’являється на галереї і зупиняється, зачарований красою Єлизавети.

З церкви виходить дружина Ярослава Інгігерда. Вона здивована, побачивши свого земляка, сміливого варяга Гаральда. Інгігерда обіцяє вигнанцю притулок. Гаральд, вражений красою Єлизавети, висловлює дівчині своє захоплення.

Сурми сповіщають про повернення князя.

Микита готовий помститися Ярославу, але палке почуття до Єлизавети зупиняє юнака.

 

Картина друга

 

Ярослав у супроводі Сильвестра та Микити оглядає місто.

Князь цікавиться, як йде переписування книг. У відповідь на зухвалі слова Микити, Ярослав роз’яснює важку і відповідальну місію князя, якому випало опікати народ і державу.

З Дніпра повертається Єлизавета. З’являється Гаральд та палко освічується Єлизаветі у своїх почуттях. Ярослав, який глибоко і ніжно любить свою доньку, зупиняє гарячі зізнання лицаря: не гоже руську княжну віддавати бездольному варягу. Він радить здобути корону, землю, славу, а тоді чекати згоди на одруження.

Гаральд та Єлизавета залишаються на самоті. Хоробрий лицар присягається зробити все, аби домогтися руки князівни.

Юрба розгніваних киян на чолі з каменщиком Журейком привела зв’язаного варяга Турвальда, який хотів збезчестити наречену Журейка Милушу, але її брат став на захист і був убитий Турвальдом. Ярослав наказує відрубати варягові голову, але на благання Єлизавети заміняє смертну кару грошовим викупом. Звільнений варяг вирішує, що за гроші він таки купив дівчину, але як тільки він наближається до Милуші, Журейко вбиває його і тікає.

За порушення княжого наказу юнака чекає страта.

 

 

Дія друга

 

Картина третя

 

Покої Ярослава. Князя гнітять тяжкі думи. Він згадує підступні напади брата Мстислава, бій на Альті з братом Святополком.

Входить Інгігерда – горда і властолюбна колишня скандинавська принцеса. Для неї Русь - це земля, на яку вона прийшла володарювати.

Княгиня прийшла просити за Ульфа, якого Ярослав збирається вигнати з міста за те, що він «правив зле і не приніс користі». Ярослав відхиляє прохання дружини. Обурена княгиня нагадує Ярославу про своє високе походження і докоряє йому тим, що в ньому тече «кров рабині». «З усіх небесних благ найвищим благом кров я цю вважаю...» – відповідає Ярослав. Саме ця кров ріднить його з народом.

З’являється Мирослав. Він приніс звістку про те, що колишній новгородський посадник Коснятин готує змову. Обурений Ярослав наказує відтяти зраднику голову.

 

Картина четверта

 

Ярослав Мудрий, Інгігерда, Анна, Сильвестр, бояри та свита урочисто зустрічають Гаральда, який в боях і походах здобув норвезький трон. Тепер славний лицар приїхав до Києва, щоб поріднитись із київським князем.

Народ прославляє Гаральда та Єлизавету.

 

Картина п'ята

 

Микита лине думками до коханої Єлизавети, навіки прощаючись з нею.

До юнака підходять посланці з Новгорода, які таємно пробралися до терема Ярослава. Вони нагадують Микиті, що час помсти настав. Але він заперечує. Микита розуміє - Ярослав будує нову державу, і під його мудрою рукою разом з Києвом міцніє і Новгород. Стемир сповіщає, що батька Микити, добринича Коснятина, вбито в Муромі за наказом Ярослава. Микита вражений цією звісткою. З’являється Джемма, дівчина з почту Гаральда, яка освічується йому в коханні. Вона здогадується, що він не чернець, а людина знатного походження.

Микита вирішує цієї ж ночі помститися Ярославу.

Гультяй і п’яниця Свічкогас залицяється до дівчини. Журейко потай повернувся до Києва. Він просить Свічкогаса покликати Милушу. Той застерігає Журейка, адже князь наказав скарати каменщика.

3’являються Інгігерда і Ульф. Сховавшись, Журейко дізнається про їхню підступну змову проти Ярослава. Інгігерда мріє про безмежну владу над Руссю.

Милуша поспішає на побачення до коханого. Журейко просить дівчину провести його до князя, щоб розповісти про підступну змову. Ульф, почувши про намір Журейка, разом із своїми прибічниками хапає його. Милуша кличе на допомогу, і Ульф вбиває її.

Звідусіль збігаються люди. Журейко розповідає Ярославу про змову Ульфа та Інгігерди. Князь наказує схопити Ульфа та відправити Інгігерду в монастир, а Журейкові пропонує місце у своїй свиті.

Народ оплакує смерть нещасної Милуші.

 

Дія третя

 

Картина шоста

 

Пройшли роки. Ярослав Мудрий став повновладним господарем Київської Русі. Він приймає послів із сусідніх держав. Князь говорить про велич і могутність Русі.

Важке горе гнітить князя. Його улюблена дочка Єлизавета померла у Норвегії. Микита розповідає Ярославу про останні хвилини життя Єлизавети, про її сум за рідною землею, сонячним і світлим Києвом.

Вбігає Мирослав. Він сповіщає про напад печенігів на Київ. Ярослав віддає наказ готуватися до оборони.

З'являється Журейко, який, дізнавшись про печенізьку навалу, побував у Новгороді і привів підмогу. Микита, почувши це, дорікає Ярославу за вбивство батька. «Знов Новгород спасе тебе в біді, щоб потім ти за вірність, як за злочин, його людей найкращих засудив!»

Розгніваний Ярослав хоче вбити Микиту, але Джемма рішуче зупиняє князя, сповіщаючи про те, що Микита - син Коснятина. Вражений Ярослав відступає. Мирослав і Сильвестр підносять йому щит та меч – настав час боронити Русь.

 

Картина сьома

 

У важкому бою військо князя Ярослава здобуває вирішальну перемогу над печенігами.

 

 

Картина восьма

 

Народ радісно зустрічає Ярослава Мудрого.

ЯРОСЛАВ МУДРИЙ.

ЕПОХА І СПАДЩИНА.

ВТІЛЕННЯ ЧЕРЕЗ МУЗИКУ

Ярослав Мудрий, син великого князя Київського, християнського святителя Русі Володимира та полоцької княжни Рогнєди, відігравав помітну роль в історії не тільки своєї держави, але й усієї середньовічної Європи. Він впливав на політику Польщі і Угорщини, Норвегії і Франції, з ним рахувалися і у найпотужнішій тогочасній країні, якою була Візантія, його прихильності добивалися і у папському Римі, де йшло до швидкого розколу християнської церкви. Він був у шлюбі з донькою короля Швеції Олафа – Інгігердою, сестра Ярослава носила королівську корону Польщі, доньки були королевами найбільших тогочасних держав: Анна – Франції, Єлизавета – Норвегії, Анастасія – Угорщини, дружиною сина стала сестра короля Польщі. В епоху династійних зв’язків і політики це багато говорить про могутність Ярослава Мудрого, поріднитися з яким вважали за честь найвпливовіші королівські та імператорські родини. Виважений і мудрий державний та політичний діяч, стратег і дипломат продовжив справу свого батька в об`єднанні і зміцненні Київської Русі. Розширив кордони держави, відвоював раніше захоплені поляками землі, підкорив західний берег Чудського озера і заснував місто Юр`єв, повністю розгромив печенігів, які тривалий час становили велику загрозу стабільному розвитку країни. Народ назвав його Мудрим за діяння, які наповнили життя східного слов’янства новими якостями – країна швидко перейняла кращі набутки тогочасної християнської цивілізації: з`явилися школи для освіти не тільки боярських та князівських дітей, але й простолюду, розгортається будівництво, створенням першого письмового зводу законів «Руська правда» впорядковується судочинство, при Десятинній церкві і Софійському соборі освіченні ченці переписують і перекладають староруською (староболгарською) богослужбову, і не тільки, літературу, храми розписують уже не тільки грецькі, але й руські ізографи.

Доля Ярослава Володимировича була досить складною і навіть трагічною. З волі свого суворого батька Ярослав, син від нелюбимої Володимиром дружини Рогнєди, яка навіть вчинила замах на життя чоловіка, отримує в княжіння віддалену Новгородську землю. Смерть батька у 1015 році збурила великокняжу родину: пішов брат на брата, двоюрідні брати, небожі й стрії підтримували то того, то того. Над Ярославом тяжів хрест утаємниченої та й до тепер нез’ясованої до кінця смерті його братів Бориса і Гліба, які передували йому у наслідуванні престолу. Може, саме це привело його до реорганізації спадкоємності княжої влади на Русі. Він впровадив майорат старшого сина, але дорога до цього проходила через перебування на княжіннях за старшинством в удільних князівствах, які виділялися братам і синам волею великого князя Київського і залишалися йому підвладними.

Ярославу Володимировичу нелегко дався київський великокняжий стіл, який він посів у 1019 році, після запеклої війни із братом Мстиславом за величну і славетну столицю великої геополітичної держави Європи. Німецький хроніст, єпископ Мерзебурзький Тітмар писав про столицю Київської Русі у 1018 році: «Тут є понад 400 церков і вісім ринків, а люду незліченно...» Згодом, уже за правління Ярослава Мудрого, в Києві будують Софійський собор, при якому було створено першу в Русі бібліотеку, потужні мури довкола «княжого міста», до якого можна було дістатися через величні Золоті ворота, руїни яких дійшли до нашого часу. Купців вражали палаци для князівської родини і вельмож, багатство храмів... Місто над Дніпром, яке у порівнянні з часами Володимира виросло за територією у вісім разів, стає одним з найважливіших тогочасних торгових центрів Європи, «окрасою Сходу», «суперницею Константинополя» за висловом німецького хроніста Адама Бременського. Саме за Ярославових часів набуває свого значення Києво-Печерський монастир, чернецтво якого ревно молилося за долю країни і подавало приклад християнського подвижництва. Згодом Києво-Печерський монастир стане центром культурного і духовного життя українського народу.

Особистість Ярослава Мудрого не стерлася із історичного літопису Європи. Він був і залишається однією з найвидатніших діячів української держави, людиною, яка розбудувала могутню країну, яка майже тисячоліття залишається взірцем українського державотворення. Це знайшло відображення не тільки в науковій, але й художній творчості, і найбільш глибоко – у драматичній поемі видатного українського письменника Івана Кочерги «Ярослав Мудрий», головна ідея якої «високий пафос боротьби за єдність молодої Руської держави, почуття патріотизму і любові до рідної землі». П’єсу було покладено в основу оперного лібрето однойменної опери Георгія Майбороди, яку композитор завершив у 1975 році і тоді ж здійснено її постановку на сцені київської опери (диригент-постановник Стефан Турчак, режисер-постановник Дмитро Смолич, сценографія Федора Нірода, костюми Алли Кириченко, хормейстери Левко Венедиктов і Владислав Згуровський). Першими виконавцями партій у «Ярославі Мудрому» стали: Олександр Загребельний (Ярослав), Гізела Ципола (Інгігерда), Надія Куделя (Єлизавета), Анатолій Мокренко (Гаральд), Галина Туфтіна (Джемма), Журейко (Андрій Іщенко), Анатолій Кочерга (Сильвестр)... Вистава мала великий успіх і протрималася в репертуарі театру понад десять років. Фірма «Мелодія» випустила альбом із записом опери (1982).

Георгій Майборода написав цей твір вже маючи великий досвід в оперному жанрі, реалізувавши на сцені свої багатопланові твори «Милана», «Арсенал» та «Тарас Шевченко», які втілювали різні сторінки української історії. Проте, звернення до давніших періодів національної минувшини, уже позначених серпанком легендарності, ставили перед композитором значно складніші завдання: донести візію часу, діянь людей, відділених від нас тисячоліттям. В драматичній поемі особистість Ярослава Мудрого набула великого узагальнення, можна навіть сказати – укрупнення, символіки, що вимагало потужної музичної інтерпретації. Іван Кочерга у передмові до свого твору писав: «Мені хотілося побачити образ Ярослава у внутрішньому конфлікті, в боротьбі обох напрямів його творчої енергії». Один з таких напрямів – зосередження на боротьбі із зовнішніми ворогами, кочовими племенами, які повсякчас загрожували миру і спокою в Русі, другий – це розуміння, що держава будується не тільки зброєю, але й наповненням цивілізаційного процесу освітою, культурою, духовністю народу...

Якраз ці напрями і втілив у музично-сценічному полотні видатний український композитор, лауреат Шевченківської премії Георгій Майборода (1913 – 1992). Композитор вніс істотні зміни в літературну першооснову, по-новому вибудував деякі сюжетні лінії, зосередившись на образі князя-будівничого, який вбачає силу своєї держави в єдності народу, в повазі до воїна і купця, боярина і смерда.

ХІ століття. Син новгородського добринича Коснятина Микита добирається до Києва, щоб помститися за ув’язнення свого батька. Випадково він зустрічається із Ярославом Мудрим, розмова із яким переконує юнака, що великий князь докладає великих зусиль, щоб Русь стала великою і непереможною. Досягнути цього можна за однієї умови – об`єднатися всім довкола великокняжого трону, підтримати великого князя в його устремліннях, ще не всім зрозумілих. З політичних міркувань князь мріє одружити свою доньку Єлизавету з норвезьким витязем Гаральдом, але тільки за умови, що той здобуде трон і стане вірним другом Київської Русі на півночі. Не просто складаються стосунки Ярослава із дружиною Інгігердою, яка прагне впливати на політичні рішення свого чоловіка, забезпечуючи інтереси спадкоємців шведського дому короля Олафа, із якого й походить. Микита, хоч і ненавидить великого князя, але починає усвідомлювати, що стихійні повстання новгородців перешкоджають справі Ярослава Мудрого об`єднати Русь. Він відкидає пропозицію новгородців убити великого князя, який будує велику і міцну державу, де є місце і для вільнолюбного Новгорода. Переборовши особисту душевну драму, Микита стає одним із палких прихильників Ярослава і гине в боротьбі за незалежність Київської Русі. «Мій чесний ворог і таємний друг», – називає його Ярослав.

Ярослав Мудрий постає в опері Георгія Майбороди в різні моменти свого бурхливого і наповненого подіями життя: у колі сім`ї – з доньками, які невдовзі виїдуть до інших країн і він уже ніколи їх не побачить, з будівничим Софійського собору Журейком, в роздумах із ченцем Сильвестром, образ якого співвідносний з історичною постаттю митрополита Іларіона, першого русича, поставленого Ярославом на кафедру всупереч волі константинопольського патріарха, який міцно тримав під своєю опікою духовне життя Русі-України. Державницьке кредо князя – «раніш закон, а потім благодать».

Сюжетно-драматургічна канва опери розвивається за принципом історичної драми. На фоні виразних історичних подій розкривається внутрішній світ князя-мислителя, будівничого і воїна, який крок за кроком переборює підступні інтриги своїх ворогів і недругів. Ярослав Мудрий – могутня, монументальна постать державного діяча, людина багатого внутрішнього світу, сповнений великих поривань у творенні могутньої східнослов’янської держави.

Характерною рисою музичної драматургії опери «Ярослав Мудрий» є її лірико-епічна стилістика: укрупненість характерів головних героїв поєднується із характерною письму композитора мелодійністю, елегійністю, кантиленністю, можна сказати, навіть романсовістю, що суттєво збагачує характери героїв виразним психологічним наповненням, особливо жіночі партії – Анни, Єлизавети, Милуші, Джемми, Інгігерди. Композитор використовує найширшу палітру музичних прийомів у розкритті подій і образів – від виразних вокальних декламацій і палітри звучання симфонічного оркестру до урочисто-величальних та ліричних епізодів для жіночих та чоловічих хорів, масових сцен, які органічно розкривають історичне тло подій далекого, вже легендарного ХІ ст. Музична мова опери Георгія Майбороди позначена виразною мелодикою і лейттемами, емоційна, близька до національних традицій класичної музичної культури.

«Ярослав Мудрий» – класична за формою опера. Арії, аріозо, речитативи, розгорнуті хори спираються на сюжетну і музичну драматургію, мають визначене художньо-ідейне спрямування. Провідні ідейні смислові моменти передаються через внутрішньо наповнені монологи головного героя.

Історія Києва в оперно-балетному мистецтві – є напрочуд цікавою сторінкою музичної культури. В музичному доробку ХІХ-ХХ ст. з`явилася низка блискучих опер і балетів, які чекають свого прочитання для нас, людей нового покоління. Це «Аскольдова могила» Олексія Верстовського, «Рогнєда» Олександра Сєрова, «Руслан і Людмила» Михайла Глинки, «Княгиня Ольга» Євгена Станковича.... Гадаємо, що «Ярослав Мудрий» започаткує цей чудовий художній проект Національної опери України.

 

Василь ТУРКЕВИЧ,
заслужений діяч мистецтв України