Афіша театру

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

Дія перша

Граф Альберт закоханий у селянську дівчину Жізель. Щоб не виявити себе, він носить простий одяг. Жізель вважає його за селянина.

У Жізелі є інший залицяльник – лісничий Ганс. Він намагається пояснити їй, що Альберт не той, за кого себе видає, але Жізель не слухає його.

Залишившись наодинці, Ганс проникає у мисливський будинок й викрадає шпагу Альберта з графським гербом.

Звуки ріжка сповіщають про наближення мисливців. Серед них наречена графа і її батько. Мисливці зупинилися на відпочинок у селі. Наречена графа Батільда, зачарована наївністю і красою Жізелі, дарує їй золотий медальйон.

Селяни розпочинають свято урожаю. У розпалі веселощів з'являється Ганс і привселюдно звинувачує Альберта в брехні. Як доказ він показує шпагу графа. Жізель не хоче вірити цьому, тоді Ганс сурмить у ріг, і перед збентеженим графом з'являється його наречена.

Вражена несподіваним обманом, Жізель божеволіє і вмирає.

Дія друга

Опівночі Ганс приходить на могилу Жізелі. Поява віліс лякає його. Вночі віліси піднімаються з могили. Всіх, хто з'являється на кладовищі в цей час, вони примушують танцювати, доводячи до смерті.

Мірта, володарка віліс, викликає з могили тінь Жізелі, щоб прийняти її у хоровод.

До могили приходить Альберт. Горе і відчай графа зворушують Жізель. Вона прощає його.

Оточений вілісами, вибігає Ганс. Віліси знову й знову змушують його танцювати і, закружлявши, штовхають в озеро.

Така доля чекає й Альберта. Владним жестом Мірта наказує йому танцювати. Жізель благає Мірту відпустити Альберта, але віліси невблаганні. Та з першим промінням сонця віліси втрачають силу. Альберт врятований.

Жізель назавжди прощається з коханим.

Шедевр балетного романтизму

Балет А. Адана «Жізель»  належить до тих творів, сама назва яких стала символом романтизму. У виставі втілились ідеї й образи, що панували у 30-х –  40-х роках XIX століття і в поезії, і в драматургії, і в живописі, і в музиці. Улюблені мотиви романтиків: розлад мрії й дійсності, втрачені ілюзії, ностальгічний сум за ідеалом, сконцентровані у головній темі – глибокої й жертовної любові, – набули у «Жізелі» хвилюючого гуманістичного змісту. Любов всесильна: вона перемагає навіть смерть. Балет утверджує думку, висловлену Генріхом Гейне: «Ніяке заклинання не встоїть проти любові. Любов же є найвище чаклунство, усякі інші закляття поступаються перед нею». «Жізель», яка так поетично і хвилююче оспівала любов, сама народилася з цього почуття.

Знаменитий танцівник епохи романтизму Жюль Перро задумав поставити балет для своєї молодої дружини: Карлотти Гризі. В майбутньому одна з найбільш яскравих зірок європейської сцени, вона на той час була скромною дебютанткою паризької Опери. Перро мріяв створити виставу, у якій би яскраво розкрився артистичний талант його коханої. Своїми планами він поділився з поетом Теофілем Готьє. Той підтримав його і допоміг втілити задум, узявшись за написання сценарію балету. Готьє був тісно пов’язаний з мистецтвом хореографії. Тонкий знавець і палкий шанувальник балету, він понад тридцять років виступав у пресі зі статтями і рецензіями на нові вистави. Крім того, Готьє брав безпосередню участь у створенні хореографічних творів. Він був автором цілої низки балетних лібрето: «Перрі», «Джемма», «Бандит Янко», «Шакунтала» та ін. Найбільше визнання серед них здобула «Жізель» – балет, над яким Готьє працював з великим натхненням і захопленням.

Фабула «Жізелі» з'явилася у нього після прочитання книги Генріха Гейне «Стихійні духи». Там розповідалася захоплююча слов'янська легенда про таємничих віліс – наречених, які померли до весілля. Вони охоплені пристрастю до танців: «У вінчальних сукнях, у вінках з розпущеними стрічками і блискучими перснями на пальцях, віліси нагадують ельфів, що танцюють у сяйві місяця». Образи примарних танцівниць заволоділи уявою Теофіля Готьє: «У пориві ентузіазму, – згадував він, – я взяв аркуш білого паперу і написав чудовим почерком: «Віліси»: балет». Але втілити задум вдалося не одразу. Готьє писав сценарій у співавторстві з досвідченим лібретистом Жюлем Анрі Сен-Жоржем, який створив першу дію і відредагував драматичну канву другої. Брав участь у цій роботі також балетмейстер Жан Кораллі, котрий спільно з Жюлем Перро здійснив постановку вистави. Музику писав популярний французький композитор Адольф Адан, чиї опери та балети користувалися в Парижі великим успіхом.

Прем’єра балету «Жізель, або Віліси» відбулася 28 червня 1841 року на сцені Гранд Опера, тодішній Королівській академії музики. Вистава мала вражаючий успіх. Впродовж місяця паризька Опера показувала лише один балет: «Жізель». Театральні рецензенти захоплено відгукувалися про нього.

Після блискучої паризької прем'єри «Жізель»  стає здобутком для всієї Європи. Історія ще не знала такого широкого розповсюдження балетної вистави. Через рік вона вже йшла у Марселі, Турині, Лондоні, Брюсселі, Відні, Петербурзі.

У шістдесятих роках XIX століття балет зникає з паризької сцени. З часом про нього забули і в інших європейських столицях. У 1884 і 1899 роках до нього двічі звертався хореограф Маріус Петіпа, його зусиллями балет був реставрований. У 1910 році Париж знову побачив забутий шедевр. Його привезла на гастролі  трупа Сергія Дягілєва. У виконанні Тамари Карсавіної і Вацлава Ніжинського балет став для парижан справжнім відкриттям. Так, після майже півстолітнього забуття «Жізель»  знову повернулася на батьківщину...

Кияни вперше познайомилися з балетом  1866 року у виконані трупи подружжя Опферман, придворних віденських танцівників. У 1916 році до гастролей М. Кшесинської, П. Владимирова, О. Балашової та М. Мордкіна у Київській опері була здійснена постановка балету «Жізель» (диригент П. Чиміні, балетмейстер М. Мордкін). У квітні 1919 відбулася наступна прем’єра  балету (диригент М. Штейман, балетмейстер М. Мордкін, художник А. Петрицький).  Нову постановку здійснили  у 1926 року (диригент М. Бакалейников, балетмейстер Л. Жуков). Рецензенти захоплено писали про сцену віліс у виконанні так званого «літаючого балету».

18 червня 1959 році у Київському державному академічному театрі опери та балету ім. Т. Г. Шевченка відбулася прем’єра «Жізелі» у редакції, яка йде, з незначними поновленнями, й до нині (диригент Б. Чистяков, балетмейстер К. Сергеєв, художник Т. Бруні). Багато поколінь київських артистів внесли самобутні барви виконавства та продемонстрували високу майстерність в улюбленому балеті. Серед найкращих виконавців – Р.Мінчин, Є.Єршова. О.Потапова, В.Потапова, І.Лукашова, А.Гавриленко, Л.Сморгачова, Т.Таякіна, Р.Хилько, Т.Боровик, О.Філіп’єва, І.Дворовенко, Т.Белецька, І.Задаянна, Я.Гладких, Г.Кушнерева, Т.Голякова, Н.Лазебнікова, Г.Дорош (Жізель), М.Апухтін. А.Бєлов, А.Новичонок, Ф.Баклан, В.Парсєгов, В.Круглов, В.Некрасов, С.Лукін, М.Прядченко, В.Федотов, В.Яременко, О.Гамаюнов, Є.Кайгородов, С.Кравець, І.Мамонов, А.Дацишин, Г.Жало, М.Чепик, Д.Матвієнко, А.Гура, Д.Недак, С.Сидорський (Альберт), Р.Візіренко-Клявін, О.Сегаль, Б.Степаненко, О.Зайцев, М.Новиков, В.Литвинов, В.Рибій, В.Шувалов, О.Калібабчук, Д.Клявін, В.Ковальов, С.Сєрков, І.Буличов, М.Мотков, Г.Жало, О.Шаповал  (Ганс), В.Калиновська, Н.Руденко, А.Гавриленко, Є.Мазуркевич, А.Кальченко, Н.Руденко, Л.Сморгачова, Т.Прохорова, Ф.Черненко, Т.Качалова, Т.Литвинова, Т.Голякова, О.Горбач, С.Толстоп’ятова. Н.Хоменко, М.Лавроненко,  Ш.Такіта (Мірта)…

Сьогодні «Жізель» – один з найулюбленіших балетів у світі і в Києві, зокрема. У швидкоплинному часі змінюються мода, естетичні смаки, художні напрями... Але, як і раніше, хвилює людські серця романтика старовинного шедевру.

Марина Варзацька-Костіна