Репертуар

Лібрето - Е. Шиканедера
- Диригент-постановник:
- ДЯДЮРА Микола
- Хормейстер-постановник:
- САВЕНКО Вікторія
- Диригенти:
- КУЛЬБАБА Алла
- ПЛІШ Богдан
- Концертмейстери:
- ШЛЯПОЧНИК Майя
- ФЕСЕНКО Костянтин
- КОСОВІЧ Ліана
- РЯБОКОНЄВА Марія
- ЯЩЕНКО Юлія
- Концертмейстер хору:
- ЯКОВЕНКО Арсен
- Режисери, які ведуть виставу:
- ЯРОВА Ірина
- КОВНІР Вікторія
- Таміно, принц:
- ІВАНЧЕНКО Дмитро
- НІКІФОРОВ Олександр
- Папаґено, птахолов:
- БОЙКО Олександр
- КИРЕЄВ Олександр
- Паміна, дочка Цариці ночі:
- ГРЕВЦОВА Лілія
- ПОВАЖНА Анастасія
- Цариця ночі:
- ФОМІЧОВА Ольга
- ДОВБІУС Анастасія
- Зарастро:
- МАГЕРА Сергій
- КОВНІР Сергій
- ТИШКОВ Володимир
- Папаґена:
- ГАНІНА Тетяна
- МАТУШЕНКО Ольга
- Моностатос, мавр:
- ПАЩУК Сергій
- ТАНСЬКИЙ Руслан
- Оратор:
- АГЕЄВ Дмитро
- ФОМІНИХ Владислав
- Священики:
- СКОЧЕЛЯС Сергій
- ТАНСЬКИЙ Руслан
- Перша дама:
- НИКОЛАЇШИН Наталія
- ГАНІНА Тетяна
- Друга дама:
- ГОДЛЕВСЬКА Світлана
- МАТУШЕНКО Ольга
- Третя дама:
- ПЕТРОВА Ірина
- СКІЦЬКО Олена
- Два воїни:
- артисти хору Національної опери України
Про оперу «Чарівна флейта»
У березні 1791 р. актор, режисер, керівник театру Freihaus-Theater auf der Wieden і за сумісництвом друг Вольфганга Амадея Моцарта Еммануель Шиканедер попросив композитора написати оперу за своїм лібрето. В основі сюжету лежала казка Віланда «Лулу, або Чарівна флейта» зі збірки фантастичних поем «Джинністан, або Вибрані казки про фей і духів» (1786-1789). Шиканедер обробив цей сюжет у дусі популярних на той час народних феєрій, сповнених екзотичних див. У його лібрето фігурують мудрець Зарастро, який з’являється у колісниці, запряженій левами, мстива Цариця Ночі, феї, чарівні хлопчики і дикуни, загадкові перевтілення. Другим літературним джерелом стала праця віденського масона Ігнаца фон Борна «Містерії Єгиптян», завдяки якій у лібрето з'явилися єгипетські символи, жреці, храми й обряди посвячення.
Друзі вирішили створити німецькомовний зінгшпіль – твір, у якому музичні номери чергуються з розмовними діалогами.
Прем’єра опери відбулася 30 вересня 1791 р. у театрі, яким керував Шиканедер. Він сам теж взяв участь у виставі, заспівав партію птахолова Папагено. Автор прописав для себе у лібрето саме цю партію, орієнтуючись на смаки віденської публіки і розраховуючи таким чином здобути популярність. Папагено – комічний персонаж, близький до героя народного театру Гансвурста. На відміну від благородного принца Таміно, він не прагне духовного вдосконалення, хоче лише їсти, пити і одружитися. Ця життєва простота зробила його надзвичайно привабливим для глядачів.
Під час одного з показів опери Моцарт розіграв свого друга. У виставі Папагено використовує чарівні дзвіночки. За сценічною умовністю актор удає, що грає на інструменті, а насправді грає музикант за лаштунками. Одного разу цим музикантом став Моцарт, який зіграв на клавішному глокеншпілі. Замість того, щоб суворо дотримуватися партитури, він почав жартувати зі співаком: вставляв несподівані пасажі, грав у паузах і змінював мелодію на свій розсуд.
Виконавицею партії Цариці ночі на прем’єрі стала Йозефа Гофер – старша сестра дружини Моцарта Констанци. Композитор прекрасно знав вокальні можливості своєї родички і спеціально для неї написав знамениту арію Цариці Ночі Der Hölle Rache kocht in meinem Herzen («Пекельна помста кипить у моєму серці»), яка вимагає від колоратурних сопрано майстерного володіння вокальною технікою і вміння брати надзвичайно високі ноти, включно з фа третьої октави (F6). Ходить легенда, що таким чином Моцарт хотів познущатися з Гофер, змусивши її кричати на межі можливостей, але переконливих історичних доказів цьому немає.
«Чарівна флейта» одночасно поєднує в собі елементи дитячої казки і філософської опери. У її музично-драматичному світі паралельно існують кілька жанрів.
Папагено належить до традиції народної комедії. Його музика проста, танцювальна, легко запам'ятовується. Таміно й Паміна представляють ліричну оперу, у центрі якої постають кохання, страждання, вірність і моральний вибір. Цариця Ночі пов'язана з традицією віртуозної італійської опери seria, з її складними колоратурами і драматизмом. Зарастро втілює урочистий, майже сакральний музичний світ. Його арії мають характер величних гімнів.
Через музику Моцарт розмежовує різні способи існування людини. Папагено символізує земні радощі, Таміно – пошук істини, Паміна – любов, співчуття і вірність, Цариця ночі – владу, а Зарастро – мудрість, авторитет і порядок.
«Чарівна флейта» транслює основні ідеї доби Просвітництва – рівність, братерство людей, віру в добро, можливість морального вдосконалення людини, перемогу світла і розуму. З цією епохою також пов’язане масонство. У 1784 р. Моцарт вступив до віденської масонської ложі. Деякі автори вбачають у «Чарівній флейті» цілу систему образів, які нагадують масонські обряди. Таміно й Паміна проходять випробування, що символізують духовне очищення. Випробування мовчанням вимагає самоконтролю. Проходження крізь вогонь і воду асоціюється з подоланням страху, очищенням і переходом до нового стану. Ці мотиви можна порівняти з ритуалами посвячення у масонство.
Також у масонстві існує символічне число – три. Воно зустрічається в структурі організації, обрядах посвячення, архітектурних символах, ритуальних діях, філософських поняттях і пов'язане з ідеями духовного вдосконалення, моральної рівноваги, пізнання істини та переходу людини від невігластва до мудрості.
Це число неодноразово зустрічається і в опері Моцарта: три дами Цариці Ночі, троє хлопчиків-духів, три урочисті акорди, якими починається увертюра.
Успіх «Чарівної флейти» був настільки великим, що Йоганн Вольфганг фон Гете захотів написати продовження цієї історії. Він працював над задумом другої частини «Чарівної флейти», але не завершив його як повноцінний сценічний твір.
Опера мала значний вплив і на тогочасних композиторів. Зокрема, Людвіг ван Бетховен створив варіації для віолончелі та фортепіано на тему дуету Паміни і Папагено Bei Männern, welche Liebe fühlen. Цей твір, WoO 46, був написаний у 1801 р. та опублікований у 1802 р .
«Чарівна флейта» стала однією з найпопулярніших опер свого часу. Протягом 9 років після прем'єри її виконали приблизно 200 разів. Вона не втрачає популярності вже понад 200 років, прикрашаючи собою афіші всіх провідних театрів світу. А знамениту арію Цариці Ночі можна почути всюди – починаючи з комедійного фільму «Флоренс Фостер Дженкінс» з Меріл Стріп у головній ролі і комедійної вистави «Незрівнянна» за цією ж п’єсою Пітера Квілтера з Наталією Сумською у ролі Флоренс, яка багато років не сходить зі сцени Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, і закінчуючи різноманітними постами у соцмережах.
У Київському державному академічному театрі опери та балету імені Т. Г. Шевченка «Чарівна флейта» уперше була поставлена 2 квітня 1966 (переклад українською Є. Дроб’язка). Постановники: диригент В. Тольба, режисер Л. Силаєв, хормейстер В. Колесник, художник В. Доррер. Виконавці: Є. Мірошниченко, Б. Руденко (Цариця ночі), Є. Чавдар, К. Радченко, Н. Куделя (Паміна), В. Тимохін, К. Огнєвой (Паміно), А. Кикоть, О. Чулюк-Заграй, Г. Красуля (Зарастро), О. Загребельний, Г. Красуля, І. Клякун (Речник), Д. Гнатюк, Ю. Гуляєв, А. Мокренко (Папагено), Г. Шоліна, Н. Куделя, Є. Колесник (Папагена), Л. Лобанова, З. Христич, Л. Чконія, В. Любимова, В. Багацька (Перша дама), Г. Туфтіна, Л. Руденко, В. Река, Л. Юрченко, А. Сопова (Друга дама), Н. Міссіна, Є. Озимківська (Третя дама), М. Фокін, В. Скубак (Моностатос).
Нині Національна опера України презентує масштабне концертну версію цього шедевру у виконанні найкращих солістів, хору та оркестру театру.
«Чарівна флейта» є прикладом вічної класики, яка жила, живе і житиме у будь-яку епоху, даруючи глядачам відчуття насолоди.
