Афіша театру

Дія перша

Монархічна Італія 1800 року. Вранці, коли церква Сант-Андреа делла Валле в Римі ще зачинена для віруючих, до неї таємно прокрадається колишній консул Римської республіки Чезаре Анджелотті, який втік з в'язниці. Тут, у родовій капелі його сестри маркізи Аттаванті, заховано жіночу одежу, у яку він повинен переодягтися, щоб покинути Рим, рятуючись від переслідування начальника римської поліції барона Скарпіа.

У церкві працюють художник Маріо Каварадоссі і Ризничий, який прислуговує йому. Каварадоссі малює грішницю Магдалину. Ризничий звертає увагу на схожість Магдалини з маркізою Аттаванті, що молилася вчора в храмі. Коли Ризничий йде, Каварадоссі помічає Анджелотті. Маріо хоче допомогти знесиленому втікачу, але несподівано з’являється Флорія Тоска – відома на весь Рим співачка, перша красуня, в яку закоханий художник. Вона прийшла до церкви, щоб домовитися з Маріо про зустріч: сьогодні після вистави вони зможуть провести разом вечір у будинку Каварадоссі.

Неуважність Каварадоссі, його бажання по-швидше залишитися на самоті викликають ревниву підозру Тоски. Ревнощі переходять у впевненість в зраді, коли в Магдалині, яку малює Маріо, Тоска теж впізнає маркізу Аттаванті. Художник заспокоює Тоску і умовляє її піти.

Каварадоссі повертається до Анджелотті та пропонує сховатися в його будинку: там, у випадку переслідування, можна буде сховатися у колодязі біля саду.

Лунає постріл гармати, що сповіщає про втечу Анджелотті. Каварадоссі квапливо виводить втікача через потаємний хід.

Ризничий прибігає, щоб сповістити про перемогу на Бонапартом, але не застає художника. Юрба дітей наповнює церкву, радісна звістка перетворює підготовку до урочистої месси на балаган, який в мить перериває поява поліції на чолі з бароном Скарпіа.

Поліція обшукує церкву. Скарпіа розпитує у Ризничого, чи не бачив він Анджелотті. Наляканий Ризничий знаходить прямі докази присутності у храмі сторонньої людини: двері до капели Аттаванті відчинені, а кошик з їжею порожній, хоча Каварадоссі відмовився поснідати. Скарпіа здогадується, що художник допоміг злочинцю втекти.

У церкву повертається Тоска, її душу ятрять ревнощі. Скарпіа вирішує використати запальність і підозри співачки. Він показує їй віяло з гербом Аттаванті, яке загубив Анджелотті, і натякає, що саме з маркізою пішов художник. У відчаї Тоска поспішає до будинку Маріо, щоб викрити його зраду. Скарпіа надсилає за нею стеження: Тоска приведе їх до втікача. Тепер Анджелотті буде спіймано, але у Скарпіа є ще одна мета: Каварадоссі він теж хоче кинути до в'язниці. Тоді Тоска – давня пристрасть Скарпіа – стане його.

Дія друга

Кабінет Скарпіа. Барон чекає Тоску. Вона прийде до нього після того, як проспіває величну кантату на честь перемоги над Наполеоном. До кабінету входить Сполетта і доповідає, що Тоска недовго була у будинку Каварадоссі, злочинця Анджелотті там не знайдено, але поліція заарештувала художника.

Допит Каварадоссі не дає ніяких результатів. У кабінеті з'являється Тоска, Каварадоссі тихо просить її зберегти таємницю. Скарпіа наказує катувати художника. Стогін Маріо примушує Тоску виказати, що Анджелотті ховається у криниці. Скарпіа посилає Сполетту за Анджелотті.

Шарроне приносить звістку, що у битві біля Моренго Наполеон розбив монархістів. Каварадоссі не приховує своєї радості. Розлючений Скарпіа віддає наказ стратити художника. Життям заплатить Каварадоссі за ненависть до монархії.

Тоска благає барона помилувати Каварадоссі. Скарпіа обіцяє помилування, якщо Тоска стане його коханкою. Врятувати життя Маріо – ось що хвилює Тоску - вона дає згоду.

Скарпіа обіцяє наказати Сполетті під час страти стріляти у Каварадоссі холостими пострілами. А коли солдати підуть, Тоска з Каварадоссі зможуть втекти. Насправді ж, Каварадоссі має бути страчений, як «граф Пальмьєрі», якого так само було обіцяно розстріляти холостими.

На прохання Тоски Скарпіа видає перепустку, яка дасть змогу Тосці і Каварадоссі залишити Рим. Коли Скарпіа пристрасно кидається до Тоски, вона наносить йому удар кинджалом.

Дія третя

В'язниця Сант-Анджело, тут знаходиться Маріо Каварадоссі. Через годину – час його страти. Віддаля лунає пісня Пастушка.

Художник благає Тюремника передати Тосці останнього листа та пригадує найщасливіші миті їх кохання.

Вбігає Тоска. Вона показує Каварадоссі перепустку, і розповідає, що вбила Скарпіа, а страта буде несправжньою: почувши постріли, Маріо повинен впасти, а після того, як солдати підуть, вони будуть вільними. Каварадоссі намагається повірити в несподіване помилування і заспокоює свою стомлену кохану.

За художником приходить Тюремник – час страти настав. Лунає постріл, Каварадоссі падає. Тоска кидається до Каварадоссі, але він не від­повідає на її благання. Його вбито: наказ Скарпіа стріляти холостими кулями був неправдою.

Вбігають Шарроне та Сполетта. Вбивство Скарпіа розкрито, вони повинні заарештувати співачку, але Тоска не дає схопити себе і кидається з вежі.

З історії створення опери «Тоска» Джакомо Пуччіні

Опера «Тоска» Джакомо Пуччіні – одна з найпопулярніших опер світового репертуару. На її створення композитора надихнула знаменита французька актриса Сара Бернар (1844 – 1923), яка з величезним успіхом грала в однойменній п’єсі Віктор’єна Сарду (1831 – 1908). Уперше Пуччіні побачив п’єсу «Тоска» в Милані в Teatro Filodrammaticі у 1889. Його не тільки вразила гра «божественної Сари», а й захопив сюжет драми. Дія відбувалася в Римі в 1800 році – це був період гострої політичної боротьби за національне визволення та об’єднання Італії. Напружена атмосфера п'єси, гострота конфліктів, драматизм переживань героїв, які боролися за незалежність, волелюбний пафос «Тоски» – були співзвучні патріотичним настроям Джакомо Пуччіні, дорогі йому як італійцю.

У листі від 7 травня 1889 року композитор доручає своєму видавцеві Джуліо Рікорді провести всі необхідні переговори, щоб одержати дозвіл драматурга на написання за його твором опери. 13 січня 1899 року в Парижі

Пуччіні зустрівся із Сарду й одержав його згоду. Цікаво, що п’єса «Тоска», як можливе джерело лібрето, викликала інтерес не тільки у Джакомо Пуччіні, але й у Джузеппе Верді й Альберто Франкетті.

Після прем'єри опери «Богема» Джакомо Пуччіні разом зі своїми постійними лібретистами Луїджі Іллікой (1859–1919) і Джузеппе Джакозой (1847–1906) приступили до розробки сценарію. У центрі твору, як завжди у Пуччіні, любовна драма, яка в «Тосці» знайшла найбільш повне, по-італійському щедре втілення. Пріоритет любовної лінії, лірична спрямованість стає відмінною рисою драматургії опери (навіть барон Скарпіа співає ліричне аріозо). При цьому композитор вилучив із сюжету п'єси другорядні деталі й максимально прискорив дію. Змінився й образ головної героїні – Флорії Тоски, талановитої співачки, палкої патріотки Італії.

Мелодрама В. Сарду, втілена у поетичних пуччінівських мелодіях, набула риси гострої психологічної драми трагедійного плану – це хвилююча розповідь про ілюзорність щастя, про крах сподівань під тиском життєвих обставин. Починаючи з фатальної зустрічі Каварадосі з Анжелотті, опера розвивається на основі конфліктів, зіткнень, боротьби. Арії і дуети пронизані емоційністю, яскравою експресивністю.

Драматизм опери втілений у виразній музиці оркестру, що переплітається з сольними партіями співаків. Оркестрові фрагменти вражають насиченістю тембрової палітри, стрімко змінюються мотиви-символи, що нагадують то про щасливі мрії закоханих, то про невідворотність трагічної розв’язки.

Щоб створити переконливу атмосфери папського Риму, відтворити справжнє звучання дзвонів замка Сант-Анджело Джакомо Пуччіні спеціально їздив слухати ранкові дзвони навколишніх церков. Для партії Флорії Тоски він віднайшов канцону на романському діалекті, для пісні пастуха використав вірші стародавньої народної пісні, які йому представив житель Лукки Альфредо Вандіні.

Прем'єра «Тоски» відбулася в римському театрі «Констанца» 14 січня 1900 року (диригував Леопольдо Муньоне, у заголовній ролі – примадонна Ла Скала Харіклея Даркле). У залі зібралися представники культури, журналісти, столичні меломани, були присутні також королева Маргарита й члени уряду. Проте публіка й критика прийняли оперу без захоплення, оцінки були досить суперечливі: з ентузіазмом привітали «Тоску» прихильники веризму, інші дорікали їй в натуралізмі, мелодраматизмі, у «брутальності» змісту.

17 березня 1900 року прем'єра опери «Тоска» з величезним успіхом пройшла на сцені театру «Ла Скала» під керуванням Артуро Тосканіні, партію Тоски виконала Харіклея Даркле, Скарпіа – Еудженіо Джіральдоні, Каварадоссі – Джузеппе Боржатті. Уже за рік опера  «Тоска» завоювала провідні оперні сцени Європи і до сьогодні користується величезною популярністю в співаків. Арії Каварадоссі «Recondita armonia», «E lucevan le stelle», «Vissi d'arte» Тоски належать до перлин світового оперного репертуару. Серед кращих виконавиць заголовної партії легендарні оперні співачки Марія Каллас, Рената Тебальді, Мірелла Френі. Із сучасних постановок відзначимо виставу лондонського оперного театру Ковент-Гарден (режисер Франко Дзеффереллі).

На київській сцені прем’єра опери Дж. Пуччіні «Флорія Тоска» відбулася у театральному сезоні 1905 – 1906 рр. (диригент – Еміль Купер, режисер – Яків Гельрот, художник – Семен Евенбах). Знаменитий італійський тенор Джузеппе Ансельмі, перебуваючи на гастролях у Києві (1907 р.), з великим успіхом співав у «Тосці».

У період з 1918 – 1954 рр. у Київській опері було здійснено шість сценічних прочитань партитури опери Джакомо Пуччіні. 18 грудня 1954 р. відбулася ще одна постановка «Тоски»: диригент – Веніамін Тольба, режисер – Борис Бабочкін (популярний діяч російського театрального мистецтва і кіноактор), художник – Олександр Цесевич (син видатного українського оперного співака Платона Цесевича). Партію Флорії Тоски виконала – Лілія Лобанова, Маріо Каварадоссі – Василь Козерацький, барона Скарпіа – Михайло Гришко. Через десять років поновлення популярної серед київських глядачів опери здійснив диригент Олег Рябов. Особливо пам’ятною стала прем’єра опери «Тоска» під орудою видатного маестро Стефана Турчака (режисер – Дмитро Гнатюк, хормейстер – Лев Венедиктов, художнє оформлення Федора Нірода) у 1979 році. Партію Флорії Тоски з величезним успіхом виконала Гізела Ципола, високохудожні сценічні образи створили Анатолій Мокренко (Скарпіа), Володимир Федотов (Каварадоссі).

Цю постановку, що майже три десятиліття прикрашала репертуарну афішу театру, поновлювали двічі: у 1991 та 2001 роках. Яскраві образи втілили Світлана Добронравова, Катерина Стращенко, Олександр Востряков, Андрій Романенко, В’ячеслав Лупалов, Роман Майборода та інші.

Нинішню постановку опери «Флорія Тоска» Дж. Пуччіні здійснили диригент Микола Дядюра, режисер Анатолій Солов’яненко, художник Марія Левитська та хормейстер Богдан Пліш.

Марина Варзацька-Костіна