Афіша театру

СТИСЛИЙ ЗМІСТ

Дія перша

Джеймс, наречений юної Еффі, дрімає біля каміна. З'являється Сильфіда, вона легко пурхає біля Джеймса і пробуджує його поцілунком. Джеймс намагається спіймати Сильфіду, але та раптом зникає. Юнака переповнюють думки про фантастичне видіння.

Чаклунка Медж, що прийшла передбачити молодятам їхнє майбутнє, віщує, що Джеймс не одружиться з Еффі. Юнак виганяє чаклунку. Та іде геть, затаївши злобу. Під час весілля знову з'являється Сильфіда, але її бачить тільки Джеймс. Сильфіда викрадає обручку юнака і зникає. Джеймс, покинувши Еффі, біжить за нею.

Дія друга

Зачарований ліс. Чаклунка ворожить, схилившись над киплячим котлом. У неї в руках прозорий шарф. З'являється смертельно стомлений Джеймс, він ніяк не може знайти Сильфіду. І раптом вона знову перед ним. Джеймс намагається спіймати її, але Сильфіда недосяжна. Чаклунка пропонує Джеймсу чарівний шарф, за допомогою якого він зможе заполонити невловиму Сильфіду. Джеймс накидає шарф на плечі Сильфіди, але цей дотик – загибель для неї. Крильця спадають, і разом з ними життя покидає Сильфіду. Подруги уносять тіло померлої. Невтішне горе юнака. Удалині проминула весільна процесія: наречена Джеймса Еффі вийшла заміж за Гюрна...

«Сильфіда» X. Левенсхольда не просто один з кращих романтичних балетів. Йому випало започаткувати той великий перелік творів, які склали цілу епоху в хореографічно­му мистецтві, і до яких через багато років знову і знову звертаються ба­летмейстери, черпаючи натхнення і творчу наснагу.

Романтизм у балеті був явищем не випадковим. Хореографічне мистецтво з перших своїх кроків тісно пов'язане з міфологією та фольклором, може, як жоден інший жанр, відповідало своїми виражальними засоба­ми тим завданням у відображенні ірреального загадко­вого світу, який цікавив багатьох письменників, компо­зиторів, художників першої третини XIX століття. У «Сильфіді» знайшов своє відображення увесь обшир ви­ражальних засобів романтизму: місцем дії стає сувора і дещо загадкова Шотландія, така близька серцю одного з найвидатніших представників західноєвропейської ро­мантичної школи Вальтера Скотта. Цей край, оспіваний у древніх легендах і переказах, людська уява населила ельфами і сильфідами, які наче стали часткою при­роди. Невелике оповідання Шарля Нодьє «Трільбі», сповнене фантастичності і загадковості, таких невід'єм­них атрибутів тогочасної естетики романтизму, заціка­вило видатного балетмейстера Філіппо Тальоні, який і звернувся до співака Паризької опери Адольфа Нуррі з проханням написати сценарний план майбутнього бале­ту. Музику створив Жан Мадлен Шнейцгоффер (1785 – 1852), тодішній хормейстер опери, відомий уже як автор балетів «Прозерпіна», «Сільський спокусник», «Земіра і Азор», «Марс і Венера».

«Сильфіда» – його найкращий твір, довголіття якого визначається насамперед добротністю партитури: музи­ка підкоряла мелодійністю, відображала багату палітру внутрішніх переживань героїв.

 Але головною «винуватицею» появи балету «Силь­фіда» треба, безсумнівно, вважати «божественну і не­повторну» Марію Тальоні, яка, задихаючись в лабетах балетних умовностей, прагнула в хореографічних виста­вах чистоти і світла, ніжності і прозорості. Романтизм становив внутрішній світ самої балерини і вона прагнула до вираження його на сцені. В усій повноті така наго­да трапилась їй саме в «Сильфіді», де Марії Тальоні вда­лося закріпити одне з найвидатніших технічних досяг­нень хореографічного мистецтва – поставити балет «на пальці». Вражені глядачі побачили виконавицю, оповиту напівпрозорою тунікою. Балерина, здавалося, не торкалася сцени.

Прем'єра балету відбулася у Королівській академії музики і танцю 12 березня 1832 року. З цієї вистави по­чинається відлік якісно нового періоду балетного мис­тецтва, яке нарешті вирвалось із досить суворих рамок формальностей і умовностей. Перед виконавцями з'яви­лись ширші можливості для злиття з музикою, імпрові­заційності і розкриття внутрішнього світу своїх героїв. А Марія Тальоні, танцюючи партію Сильфіди, подарува­ла майбутньому свій чарівний «польотний жест», перет­ворила арабеск із формального технічного засобу у яск­раве мистецьке явище.

«Сильфіда», яку ви дивитесь на сцені Національної опери України –  версія одного з найвидатніших хорео­графів світу Августа Бурнонвіля, створена ним на музи­ку відомого датського органіста Хермана Левенсхольда в 1836 році. Зберігши сюжет, хореограф і композитор надали твору ще більшої стрункості, ще яскравішої танцювальності, оздобивши його виразним національним колоритом.

На київську сцену балет переніс видатний балетмейстер, хореограф, педагог, сценарист, сценограф Олег Виноградов.